За 60 років цей тернополянин 500 разів міняв ім’я

0
1036

У Тернопільському драматичному театрі імені Тараса Шевченка – свято. Бенефіс  артиста Михайла Безпалька з нагоди його поважного Ювілею. Особливо натхненний і піднесено-романтичний  у свій день народження пан Професор – герой  Михайла Антоновича  в опереті Я. Барнича «Гуцулка Ксеня», у постановці народного артиста України Федора Стригуна. Оперета плавно перейшла у розкішний капусник з вітально-обвинувачувальним допитом у Карпатській Україні, як окрема сцена, що розвінчує професора. Слово мав пристав з оперети – народний артист України В’ячеслав Хім’як.  З’ясовується, що науковець  зовсім не той, за кого видає себе. З вересня 1957 року він живе під вигаданими іменами, прізвищами, кличками. Ці особи різних національностей, віросповідань, навіть епох. Понад 60 років він ховається під личиною з понад п’ятисот сценічних  образів. Професор гримувався, змінював голос, навіть зараз він в гущі народу, в десятках драмгуртків, які веде в навчальних закладах і  в сільських клубах, знайти його дуже складно, він народний. Агентам вдалося розшукати 8 комплектів костюмів Діда Мороза, п’ять наборів наклейок, два костюми св. Миколая і одну бороду  дитячого  охоронця.

Свідчення про ювіляра давали міський голова Тернополя Сергій Надал, який підтвердив, що саме  іменинник  став  Різдвяно-Новорічним символом Тернополя. Начальник обласного управління культури Григорій Шергей  чесно виправив своє кАзання про те, що ювіляр актор другого плану, який вміє зробити свою роль головною, бо насправді з цих п’ятсот вистав  у винуватця урочин були лише перші ролі.

Свідчив  за професора і співучасник переховувань, бо разом це колись робили у гримерці, директор академічного театру  актора і ляльки Іван Шелеп. А потім з’ясувалося, що на сцені  не професор, навіть не Дід Мороз, і навіть не святий Миколай, а славний актор, улюбленець публіки  Михайло Безпалько, якому 6 червня виповнилося 80 років. І тільки йому вся трупа  театру під мелодію безсмертної «Гуцулки Ксені» співала вівати, зізнавалася у великій любові, називала його і солоденьким і дорогеньким. Так і на келих чаю запросили, де продовжилися вітання,  квіти, спогади, нарікання на швидкоплинний час. Гратулювали іменинника і вручали   пам’ятні медалі і  журналісти.  Мені вдалося також  обняти ювіляра, взяти інтерв’ю і зробити фото напам’ять про таку урочисту подію.

– Мені здається, що ваші герої завжди звучать по-новому… Ви цією виставою відзначали і 70-річчя. Такий весь елегантний, ніби цих десяти років і не було. Я інколи можу по кілька разів дивитися пєси  і щоразу, якісь нові огранки, світло,  миттєвість…Чи це мені здається?

– Не здається. Щоразу граєш з іншим настроєм, іншими партнерами, дійсно на сцені ніби народжується  герой наново… А з ним і артист.

– Перед цим ювілеєм журналісти  повторюють цифру 300, коли йдеться про ваші ролі. Сьогодні народний артист оголосив цифру – 500 перевтілень… Це ж що, скільки і  днів народження маєте зі своїми героями?

– Ні, це не так. Коли в масовці виходиш, чи кілька слів маєш тексту, це не роль. Роль – це коли горло сідає від  сказаного на сцені, як у мого Омелька  із вистави «Дай серцю волю». А так  я не впевнений чи й до ста ролей  досягнув за все життя. Журналісти все рахують. А я б сказав, що  в п’ятиста  виставах брав участь.

– За вами закріпилося амплуа  актора другого плану та епізодичних ролей.

– В епізоді інколи викластися треба так, що при головній  менше треба подумати. Я купаюся в своїх героях. У  виставі «Запорожець за Дунаєм» у мене майже нема слів, три фрази, але підсумок всього життя Івана. «Людям косовиця – дурневі повеселиться», бо Іван шукає пляшку. А потім, коли жіночки нарікають на своїх чоловіків, я скрушно  кажу: «Переводиться козацтво». А в кінці, коли зрозуміли, що Іван не обусурманився, що ми з Остапом лихословили, мій герой каже: «Ні, не переводиться козацтво!». Тут же аплодисменти…

– Та знавці театральної справи кажуть, що ви з другорядної ролі можете і головну зробити…

– Це заслуга моїх вчителів, партнерів. У «Циганському бароні» мій старий циган більше очима, з’явою своєю творив роль. Але був дуже колоритним в  знайдених художником костюмах (головний художник театру , світлої пам’яті Казимир Сікорський) і запам’ятався глядачам. Але я ніколи на себе ковдру не тягну! (сміється)

 – В  кіно, напевне, простіше, там раз зробив, ну,  ще може бути  кілька дублів, а  памятка лишається на покоління…

– Так там уже не переробиш, якби і хотів щось вдосконалити. Але є дуже велика різниця  між кіношними акторами і  драматичними. Вони не кричать, не позують… Зізнаюся, я до сих пір не володію розмовою  через мікрофон…

Знімався багато  у фільмах Одеської кіностудії, вона отаборювалася в Чорткові і нас інколи відпускали на знімальний майданчик, але не скільки, скільки б нам хотілося. У нас був план 29 вистав у місяць, виїзди, відрядження, гастролі… Але я мав роль Омелька в повнометражці «Дай серцю волю». Знімався у «Вершниках», «Квартеті Гварнері», «По щучому велінню».

– Але минулоріч ви прокинулися знаменитим  після виходу в світ фільму «Старий і мімоза»… Неймовірний проект…

– Чудовий соціальний проект «Людина починається із тебе».

– Він  став переможцем Всеукраїнського конкурсу соціальної реклами “Цінності ХХІ століття”.

– У нас була творча атмосфера. Режисером фільму був Андрій Мрига, а зібрав нас усіх його батько Петро. І я вдячний, що мене запросили на роль. Там мало слів, але режисер хотів бачити мову моїх очей. Я сказав і режисеру, і оператору, щоб поставили переді мною завдання і я його виконаю. Треба було іти. Я йшов спокійно, бо знав, що це проба… А потім з’ясувалося, що він зняв це… А я вже хотів позувати, напружитися  перед камерою… Яким би талановитим не був режисер, дуже багато залежить від оператора. У нас був чудовий  оператор — Іван Заставецький. Тішуся, що в моєму житті був такий зворушливий фільм.

– Не ображалися, коли вас після фільму почали називати Старим? Герой там безіменний… Зрештою, і старий циган у вас був…

– Чекайте, а чому ображатися?

– Бо ви чоловік літній… І тепер у вас в житті більше літ, ніж зим…

– Мене молодь в театрі називає «дядя Міша». Мені це подобається, спробуй заслужити це звання. А коли кажуть: «Старий, куди пішов чи йдемо?». Я розумію, що це до мене звертаються… Мої роки, моє надбання…

-А на скільки почуваєте  себе? Не здивуюся, коли скажете на тисячу років, як не моргну й оком, коли повідомите, що  на сорок…

-А я про це ніколи й не думав. Як є, так і є, слава Богу!

– Вас ще називають французом… За паспортом чи й за духом?

– Та який з мене француз? Я там народився. Повернулися  в Україну, коли мені сім років було. Батько там прожив 25 років. А щоб стати французом, треба три-чотири покоління… У мене ж українські гени. Тут найкраще. Ніколи навіть не хотів туди поїхати.

– То мабуть-таки  від Франції вас  називають ще й високим блондином, блакитнооким красенем…

– Ой, то вам жінкам для виходу в люди треба довго збиратися, красу наводить. А чоловікові що? Поголився, випрасувану білу сорочку одягнув і все. Я насміхаюся, коли, як ви кажете, блакитнооким і струнким звуть… Високий та стрункий, як будяк… Але яка ж то чудова квітка! (з гордістю). Кольорів і відтінків безліч, а стоїть як довго… Самозакоханий нарцис чи примхлива красуня-троянда в’януть відразу… А будяк і в ікебану беруть, вічний… (сміється).

– Михайле Антоновичу, я підібрала спеціально слова чи синоніми, може краще – енергетичні символи, за якими вас ідентифікують глядачі, прихильники вашого таланту , друзі… І  в кінці інтервю ви зізнаєтеся, з яким означенням у вас частіше билося   серце… Акторське амплуа , старий, француз і красень ми пройшли… А тепер я, не без урочистого пафосу, оголошую наступне: генеральний мороз на ймення Михайло, занесений до Книги рекордів України за неймовірну кількість проведених ранків… Творець новорічних див…

– Якби не ваш брат-журналіст, то ніхто і не знав би, що я таку неймовірну кількість   разів виходив у цій ролі. З 1957 року! Але хтось один підрахував, інший у своєму нарисі помножив на кількість ранків, решта ще додали корпоративні імпрези… Бо точно я і сам не знаю скільки треба одягнути  костюм того улюбленця дітвори на генеральське звання! Мені подобається знаходити спільну мову з батьками, дітьми, ми разом вірші читаємо,  вчимося бути добрими, гарні справи робити. Чудові діти, з миттєвою реакцією, яскравою уявою. Я  сам чекаю цієї Новорічної феєрії, як зустрічі з дивом…

– Я знаю, що ви собі самі готували костюм новорічного рекордсмена. Отож, ви ще й кравець…

– Я, радше, тракторист-машиніст широкого профілю і слюсар третього розряду. Це моя перша професія після Збаразького ПТУ. А якби не став артистом, то був би закрійником, бо мріяв ще вчитися.

– Але дорогу перебігла театральна студія і  вихором занесла в театр?

– Уже йшло навчання у свіжовідкритій студії при театрі. Мій друг  попросив, щоб я його підтримав, бо він праг цього фаху: співав, декламував вірші, уривки прози. Я в групі підтримки і сидів тихо, поки екзаменатор не звернув на мене увагу і не попросив підійти і щось прочитати. Як зараз пам’ятаю, що читав «Мені тринадцятий минало». Люблю все життя творчість Тараса Григоровича. Але мрія про голку втілилася в підготовці костюмів. Зізнаюся, що шиття, найперше заспокійливе при стресах. Все забуваєш.

– Вас ще знають і як викладача  курсу гримування актора… Якими секретами там ділитеся?

– Я лекції не читаю. Я – практик. Для мене зразком у житті став гримувальник Юрій Тітович Авраменко. Він мазками гримувався. Свого часу часто був на Одеській кіностудії, там придивлявся, пробував. Грим — це мистецтво змінювати зовнішність актора за допомогою гримувальних фарб, пластичних і волосяних наклейок, перук, зачіски відповідно до вимог ролі. Мені ж доводилося грати по два епізоди, то треба було урізноманітнювати образи і втілювати їх. У виставі «Данило Галицький «у мене було  п’ять епізодів. Використовував в першу чергу одяг, а від кольору і фасону тоді і витанцьовувався образ. Руки, вуха, шия, очі – все задіяне і працює на героя…

Тональний крем для вулиці, грим – тільки для сцени.  На вулиці з гримом під дією світла – посинієш. Не можна, коли прийшов з вулиці, відразу гримуватися. До складу гримувальної фарби  входять спеціальні косметичні засоби, що складаються із жирної маси, виготовленої за спеціальними рецептами та забарвленої в різні кольори мінеральними барвниками. Для зняття є вазеліни різного ґатунку.

Треба дотримуватися гігієни, щоб шкіра була  гарною. Зараз я  маю пудру двох тонів і цього достатньо. А  доводилося користуватися і гумозом. Це частина театрального гриму, що застосовують для ліплення носів, підборідь, вилиць, а також для інших пластичних змін обличчя. Був у мене колись через це прокол. Я зіграв писаря у виставі Ольги Кобилянської «Земля», загримувавшись так, що актори не витримали того образу  капловухого щурика. Довелося дати завісу, а я більше не експериментував. В «Украденому щасті» мій герой у першій дії – помер, а в другій не перегримувавшись, я в масовці вийшов, то підходив глядач і казав, що так не гоже робити. Глядачі  все помічають.

– А ще кажуть: «А Безпалько? Це  той філософ!» Які канони  філософії  сповідуєте?

– Ні, я не філософствую. Я розповідаю бувальщини. І дотримуюся правила, яке гласить, що треба говорити не у льохах, а на дахах.

– А один філософ сказав: «Виберіть собі роботу до душі і вам не доведеться працювати  жодного дня у своєму житті». Я чомусь підозрюю, що ви за цей 61  рік не напрацювалися…

– Правду сказав. Я завжди йду на роботу, як на свято. Я трудоголік і цим пишаюся.

– Вас ще професором називають… Чи за роль, чи за елегантність і інтелігентність…

– Стараюся таким бути, але буває по-різному. Я люблю  людей, толерантний до різнобою думок. А мій герой професор із оперети «Гуцулка Ксеня» захоплений своєю справою, «заметеличений». Виставу цю люблю, бо щоразу переживаю  неповторний гуцульський колорит, яскраві масові сцени, іскрометний гумор, запальні танці, співи, зачудовуюся мелодійною  музикою Ярослава Барнича. Вистава яскрава і повчальна. Сьогодні неймовірне закінчення придумали. Я дуже вдячний колективу. Це вже п’ятий ювілей з колегами і друзями тут відзначаю: 50-річчя, 60-річчя,70- і 75-и річчя, і от уже  повертає на дев’ятий десяток.

– У вашій творчості таке розмаїття  кольорів,  у багатьох іпостасях вам  доля дозволяє  працювати, що, мабуть, ми і не визначимося, до якого  з означень серце пришвидшує  крок. Мабуть головне слово сьогодні з вами –ювіляр!

– Це дуже відповідально. Мені весь колектив, друзі, журналісти допомагають відчути смак  статусу – ювіляра. Але в мене не було б ніколи такої популярності, якби не образ Діда Мороза. Я діточкам кажу, що нас збирає Святий Миколай і посилає в Україну до Божих діток з подарунками. Проговорюю, що він просив доповісти  йому, які ви є розумні, талановиті, чемні… Дуже люблю реакцію, думки дітей. Вдячний і Снігуронькам, які зі мною працюють, без них я не був би таким впевненим. Я вдячний долі за  те, що вона мене вибрала, що я не розминувся з нею, з акторським мистецтвом. Отож, звання  цього творця новорічних див і змушує серце при згадці прискорено битися. Тим більше, уже за внука радію. Він спробував себе в цій ролі.  Валентин навчається  театральної справи на курсі  народного артиста України  В’ячеслава Хім’яка.

-А як воно буде, якщо ми від ювіляра Михайла Безпалька  привітаємо читачів нашого сайту  серед літа новорічними   віншуваннями, бо вони для вас на часі?

– Ви знаєте, хтось із мудрих сказав, здається це був Камю: «У глибині зими, я, нарешті, усвідомив, що в мені живе незламне літо». Нема проблем, вітаємо читачів і глядачів: «Щоб по всій Україні, у кожній родині, – радості було багато, щоб людей єднало свято. Щоб Христа всі прославляли, довголіття всім бажали, а вітання були щирі, – щоб жили у злагоді та мирі»!

– Дякуємо, щиро і гарно, доречно і святково – безвідносно до пори року.. Ми навзаєм вітаємо вас з Новим роком. Адже ви розміняли сьогодні дев’ятий десяток, розпочалися: новий рік вашого життя, нове десятиліття.

Дай вам, Боже, здоров’я, щоб ви тішили своєю працею людей, щоб молодече завзяття, а  ним переповнена душа,  було завжди з вами. Хай режисери кіно і театрів стоять в чергу до нашого артиста  і  пропонують безліч ролей, а ви вибиратимете найкращі серед них. Крила у вас є,  хай вони не стомлюються піднімати вас над буденністю. І яким би сильним не був мороз, як би там не лютувала зима, нехай у вашій душі  завжди панує незламне творче літо! І то многая літа, Маестро!

Людмила ОCТРОВСЬКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ