Тернопільська журналістка розповіла про зрадників у житті і у кіно

0
177

Обмеженим прокатом на українські кіноекрани вийшов фільм, який позиціонують, як політичну мелодраму, – «Зрадник». Режисери: Марк Хаммонд, Валеріу Жєрєгі. Автори сценарію: Марк Гресь, Валеріу Жерегі, Заза Буадзе. Продюсери: Володимир Філіппов, Олександр Коваленко, Андрій Суярко, Алла Овсяннікова

Актори: Олег Мельничук, Зоя Барановська, Станіслав Щокін, Ольга Карпова, Андрейс Жагарс, Михайло Грицкан, Тимофей Трибунцев .

Цими днями і тернополяни мали можливість долучитися до перегляду  цього  історично-романтичного фільму з елементами авантюрності,  яскравого, захоплюючого  і несподіваного.  Кінострічка  розповідає про 1970-ті роки радянської України. Події відбуваються на Одеській кіностудії, але це могла б бути і кіностудія ім. Довженка, і Ялтинська… Куратор від КДБ дає наказ перемонтувати щойно закінчений фільм знаного режисера, що висвітлив холодноярські  події української «громадянської війни» в антирадянському  ракурсі, симпатизуючи повстанцям. Створив  кіно  продюсерський  центр «Інсайт Медіа» за підтримки Державного агентства України з питань кіно, яке виділило на виробництво стрічки 12 млн. грн. Загальний бюджет картини – 24 млн грн.

На мене фільм справив сильне враження. Це ми зараз уже знаємо історію власного народу, та й то з великими пробілами, які  український кінематограф почав відкривати. Невимовлене і несказане, тепер показують, щоб ми думали , аналізували, пам’ятали. Я не буду говорити про  активні два роки українського кінопрориву, бо  маємо конкретний  інформаційний  привід.

Режисер-дисидент Юрій  Бойко створив  стрічку «Холодний яр», в якій не прославив чекістів, які  боролися з куркулями, а показав силу опору і героїзм людей, що хотіли бути господарями на своїй землі. Ніби обдурив цензорів. Але хтось із  знімальної групи  доніс, куди треба.  Діапазон історичної канви у цьому  фільмі  між подіями великий: 30 -і роки і 70-і. Але це подієво. А насправді, ми проживаємо з героями  сімдесяті, бо кінострічка, яка стала головним героєм фільму, знімалася саме тоді і  віртуально ми  півтори години таки в тому  часі, постійно повертаючись до боротьби героїв-холодноярців. Де війна і незгода, там кров і насильство.

У фільмі це подано фрагментарно. Китайців, бурятів, які воюють на боці  червоноармійців,  та й самих приборкувачів українського духу бачимо лише краєм ока, в більшості через проектор монтажерки. Тільки в уяві розвиваємо, складаємо із штрихів і пазлів  трагедію, пильнуючи паралельну   кінематографічну історію життя кіностудії. Чорно-білі кадри спочатку сприймаєш, як документалістику, яка наткнулася на спротив тих, хто постійно прагнув переписувати нашу історію і перекручувати  події. А кольорове кіно – це вже реальність  сімдесятих.

Для нашого покоління –  це зрозумілий час, для молодих, це можливість відчути той дух цензури, який дамоклевим мечем висів над головами розумних людей. Геноцид нашій нації  влаштовував північний сусід  спіральними витками впродовж усієї  української історії аж до сьогодні. Тоді, в сімдесятих, ніхто ще не знав про спротив  совєцькій власті на теренах центральної України. Я з тих країв і розумію, що політику єдиної  партії вчителі виконували заповзято, бо не хотіли, щоб їх згноїли. Тому  брати Чучупаки з Мельників були бандитами.

Тихенько дідусь із бабцею говорили зовсім інше, пам’ятаючи погроми і спалення там, де урочище Холодний яр. Ми знали родичів тих, кого розстріляли за спротив, кого спалили живцем. Чорно-білі кадри оживили мені ці спогади. Струменем вони пройшли і через серце героїні фільму, яка дізналася  лише в 70-их від бабці,   що там і її родина загинула в старовинній будові-символі. А саме Олі, режисерці-стажистці, яка з відзнакою закінчила профільний виш у Москві, довірили перемонтаж фільму про події в Холодному яру, щоб змістити акценти. З червоноармійців-гвалтівників, паліїв  і жорстоких окупантів, зробити  визволителів (від кого і від чого?), а народних героїв, які хотіли самостійності і незалежності  Україні і поклали життя за цю ідею, зробити бандитами. Добре нам дивитися фільм з висоти  двадцятих років  21 століття. Бо ми вже відкрили і обжили цю сторінку історії повстанців із книжками  «Холодний яр» Юрія  Горліс-Горського, «Залишенець» Василя Шкляра та іншими історичними розвідками.

За яким сценарієм знімав   про холодноярців  свій фільм знаний режисер Бойко – герой фільму, невідомо. Знаємо лише, що акценти  не влаштовують владу. А бачимо  безмежні масштаби болю , бо шлях повстанців, які лишилися живими, проліг далекими шляхами до Закарпатської України і далі країнами Європи. Багато з них повернулися в роки Другої світової, вбачаючи реальну можливість зробити Україну незалежною.  Фільм трагедію холодноярців показує  фрагментарно. І не тільки тому, що це фільм про фільм, а захищаючи, як на мене, психологічі канони. Ми пережили в поколіннях скільки сумних і трагічних сторінок, що  тривалий час на горе, розстріли,  знаряддя тортур і муки дивитися дуже важко, а інколи і нестерпно. Режисер  тонко відчув гойдалку часу з 30-их до 70-их.

Головним героєм «Зрадника» є не той, хто  поміняв свої погляди чи запродав друга, це суцільне  і суспільне явище в українській історії. Недавно я писала про трагедію Батурина, який спалило російське військо завдяки зрадникові  з козацької старшини. Так і тут шукають  зрадника, який доніс на вільнодумця-режисера оперуповноваженому, проводячи паралелі із тим, хто  спопелив зрадою Холодноярську республіку.

Слово «зрадник» тут обігране по-новітньому  і ніби з чужого плеча. А може навіть йдеться про тих, хто зрадив сам себе, взявши партквиток, і виконуючи ненормальну місію- страту людей думаючих? Від тої навали, яка кинулася визволяти Україну в двадцятих, мордувала її репресіями і голодоморами сімдесят років, яка і зараз придумала собі місію «защіти русскоязичних» – порятунку не було. Як не один, то другий зрадив би, бо машина була  потужна, яка не гребувала ні залякуваннями, ні діями.

Моє покоління добре знає  про посилення переслідувань української опозиції в 70-их, про рішення ЦК КПРС провести всесоюзну кампанію спрямовану на ліквідацію самвидаву і дисидентського руху загалом. Тоді почався новий  етап арештів  інтелігенції.  Це мої студентські роки. Покарання відбували Є. Сверстюк, В. Стус, І. Світличний,  С. Параджанов та ін. У Львові до судової відповідальності були притягнуті В. Чорновіл, І. Гель, І. Калинець.

Заарештували   сина командувача УПА  Ю. Шухевича. Його звинуватили у написанні незакінченого твору “Роздуми в голос” про перспективи національної боротьби в Україні у найближчому майбутньому. Зі Спілки письменників України  виключили Івана Дзюбу, Олеся Бердника та ін. Микола Руденко пише про цю пору у своїх спогадах «Найбільше диво -життя».

Важко було розібратися, хто зрадник, а хто відданий ленінець, хто ворог народу, а хто друг, грані розмиті, а над усім Комуністична Партія. Крок вліво, крок вправо – все контролювала. Йшло під ніж і українське кіно. Негласно  заборонили «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. На десятиліття поклали на полицю  фільм «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка, який  він знімав у Чигиринському районі Черкаської області. Я пам’ятаю ще ту неймовірну подію в навколишніх селах, коли у  нас знімали кіно. Багато учасників масових сцен  з участю  місцевих селян, так і не дочекалися побачити те диво. У  1971 році вийшла  стрічка Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою».

Політична  мелодрама  «Зрадник» і  присвячується пам’яті видатних українських кінорежисерів Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка. Кінофільм «Холодний яр»  режисера Юрія Бойка, що став героєм стрічки «Зрадник», віддзеркалив збірний дух тих полотен, які змушували думати українців про себе з гідністю, вселяли віру і дух  господарів своєї нації. Оглядаючись на ту епоху, розумієш, що тільки американець Марк Хаммонд та грузин Заза Буадзе, які взяли в свої руки кінцевий варіант фільму, могли так толерантно поступити з ідеологічною зброєю КП РС – фільмом.

Колись  куратори КДБ переглядали і вистави, і рукописи, і фільми на етапах їх створення, та вони працювали в творчих колективах, або оплачували роботу «стукача». А тут уже закінчений фільм  і невідомо   через що більше, чи  чиюсь зраду,  чи, просто, через безглуздий вчинок знаного режисера в ресторані, накидаються на його останню роботу. Якби він не висловив сміливі думки в ресторані, то може і не було б проблем з  «Холодним Яром»? Фільм пішов би в прокат? Не віриться нам з тієї епохи, що якось випадково  стражі порядку в Україні  помітили,  що  режисер-націоналіст, а саме таке тавро висіло над усіма, хто обумовлював свою любов до України чи в пісні, чи в книжці та фільмі, збунтував проти їхнього пояснення історії нашого народу.

У фільмі не прозвучало звинувачення у буржуазному націоналізмі, як було характерно для тієї епохи,  не шукали приводів до психлікарні чи  побутових сцен, щоб посадити, шукали звинувачення  у співробітництві з ЦРУ, суто американський варіант, і у змові про  теракти. Та в ті часи, коли ще ніхто не знав про Холодний Яр і Шевченкові квіти до підніжжя не кожен носив, просто змили б перші кадри, а режисера і сценариста було б важко знайти серед живих. На першому етапі роботи, може ще й при прочитанні сценарію всю творчу групу викинули б з професії.

Але мені імпонує сюжетна лінія фільму «Зрадник».  Вона дає можливість усвідомити себе в тій ситуації, пережити страх  перед власть імущими, впевнитися, що в будь-якій ситуації є вихід  і  воля Божа. Трішки аморфний вийшов сам режисер бунтівного фільму. Якби  стажерка Оля, якій довірили перемонтаж, не проявила  ініціативу , не зрозуміла , що повинна захистити авторське бачення та історичну правду і не відчула себе однією з тих холодноярців, то він так і курив би збоку, чекаючи розправи. Думаю, що по-американськи вирішена і кінцівка. До кордону вони доїхали, двері машини відкриті…

Я приземлена: хто б їх уже випустив з Одеси чи навіть із зали перегляду прем’єри, яка  на екрані з»явилася в оригіналі, попираючи  сподівання «кегебняків»?! Їх що в Одесі було тільки тих двоє, що гордо вийшли? Та їх у ті часи пів зали могло бути, згадайте всюдисущих  кураторів органів безпеки.  Але  добре, що  з волі сценаристів, герой-режисер себе не спалив на сцені, не зірвав кінозал, не розрушив кіностудію, і куратор з  розпачу не пристрелив його на місці полум»яної промови…   І є надія на щасливий кінець. Зрештою, можна знімати сиквел, а коли дуже хотіти, то й приквел…

Мої ідеї щодо продовження чи передісторії «Зрадника» не підтримав   актор Михайло Грицкан, який був на прем’єрі і люб’язно погодився розповісти про  історію з’яви фільму і про свою роботу в ньому.

Над фільмом, за його словами, працювало четверо режисерів і знімався він добрих п’ять років. Первинний задум стрічки належить сценаристу Маркові Гресю, який 2012 року написав гостросюжетну  історію про боротьбу чекістів з повстанцями Холодного Яру. Від початку планувалася  видовищна   гостросюжетна  історична драма.

Проект під назвою «Холодний Яр» запустили ще до Майдану, за іншого керівництва Держкіно. Потім він перетворився на «Варіант Марконі» й трансформувався у щось на кшталт політичного детективу. Зйомки зупинили не лише через брак фінансування, хоча у зв’язку з подіями на Майдані й потім – російською агресією такий факт нікого не дивує. Виявилося, що новий варіант сценарію уже змістив акценти в бік червоноармійців, які  влаштували повстанцям  успішну провокацію, заслали зрадника й придушили опір.  Не везло цій роботі на режисерів. Фільм мала ставити сестра Марка – Анна Гресь, проте не склалося, як не склалося і у Лесі Калинської, і у Валеріу Жерегі. Але ті кадри про Холодний Яр, які встиг зняти Валеріу Жерегі використані у картині, як фільм, що нівечать  переробками.

Несподіваним чином він ліг в контекст історії, але вже не українського повстанського руху 1920-х, а українського кінематографу 1970-х.Так «Зрадник» нагадав нам про темні часи: і замовчування правдивої історії і тотальну цензуру. За прикладами далеко не треба було йти.  Тиск відчували на собі Леонід Осика, Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук, Борис Івченко та інші митці, котрі намагалися вийти за ідеологічні рамки. Звинувачення в «буржуазному націоналізмі» були типовими. Ми це знаємо. В усіх людей схвалювали любов до своєї батьківщини, а нам визволителі за це почуття до України «підшивали» націоналізм.

Отож назв-побратимів «Зрадник» мав багато:«Окупація», «Отаман», «Варіант Марконі» та «Операція Марконі».

Зрештою,  в останні два роки його завершував американець  Марк Хаммонд, який разом із режисером Заза Буадзе  займався дозніманням та внесенням остаточних коректив у вже відзнятий матеріал.  «Зрадник» –  результат такої спільної багаторічної  роботи. Тепер зрозуміло, чому картина   несподівана і така багата та насичена. До первинного задуму фільм не має стосунку. Хоча, якби планували  так, навряд чи вдалося б…Отож, нема нічого поганого, що не вийшло б на добре. Марк Хаммонд  вирішив лише торкнутися цієї теми в ракурсі  сімдесятих, підігрівши інтерес  до сторінки спротиву, який ішов із серця України проти чекістів. Я просто вражена таким оригінальним способом порятунку відзнятого матеріалу. І тим, що з цього вийшло…

Для Михайла Грицкана, заслуженого артиста України  це перша з великих ролей у повнометражному фільмі.  У дисиденському варіанті, який підкоректовують – пан Грицкан – сміливий отаман, за яким ідуть люди. У кольорових кадрах він актор, який дуже гарно зіграв героя-повстанця і на допиті каже, що , як член КПРС, готовий відповісти за свої дії. У цьогорічній прем’єрі фільму про Олексу Довбуша «Легенда Карпат» він зіграв дядька нашого Робін  Гуда. Серед серіалів,  відзнятих за участю актора: “Джамайка” , “Окупація” , “Красотка Ляля”.

Михайла Грицкана  ми більше знаємо  як співака та музиканта. Заслужений артист України – керівник та соліст гурту «Гранд», який успішно гастролює з концертами  Україною  та закордонням. Приємний баритон,  надзвичайна  харизма. В репертуарі артиста майже сто пісень, частина з них в аудіоальбомах різних років: «Люблю тебе» , “Пісні, заспівані душею”, «Дякую життя», «Мій край», «21 хіт», ««Наше кохання». Мені актор подарував найновіший із скромною назвою «Кращі пісні». І звичайно ж – фото на згадку.

– Чи допомагає вам  в акторській роботі при  зйомках фільмів ваш пісенний фах і досвід роботи на сцені? – запитала  Михайла Грицкана.

-Це зовсім інша іпостась. Але в одному із серіалів я  і грав себе, співака. У «Зрадникові» не довелося співати. До речі, впродовж фільму звучить чудова пісня вашого композитора…

– Дуже гармонійно вписалася  одна із перших пісень  незабутнього Анатолія Горчинського «Червона троянда».

– Було дуже цікаво працювати над цим фільмом. – каже митець. – Важливим був психологічний аспект, пережиття кожного по-своєму.  Фільм вийшов у світ і з’явилися нові пропозиції, нові ролі.

-Ви знялися в кількох телесеріалах. Сучасне кіно тяжіє до телеверсій. Як щодо «Зрадника»?

–  Про приквел-продовження, не знаю. А от план зробити чотири серії телефільму цілком реальний . Матеріалу про повстання в Холодному яру відзнято багато. Можливо навіть не фрагментарно показати, а й сюжетну лінію вивести. Матеріал дуже цікавий і  свіжий. А вам  ця прем’єра чим запам’ятається? – з цікавістю запитав мене актор.

І я ніби заново пережила те, що схвилювало.

– Фільм багатогранний, захоплюючий, рельєфний з елементами детективу. А ще яскравий, з потужною позитивно-патріотичною  енергетикою, без надриву про головне: не зрадити пам’ять, не датися обкрутити себе  невіглаством, бути сміливим, наскільки можеш. Особливо вражаюча  одна з останніх сцен, коли  режисер говорить, щоб встали, хто не боїться. Німа пауза змусила хвилюватися в очікуванні. А чи встала б я? – подумалося.  У цьому фільмі акценти уже розставлені правильно – шанобливе ставлення до минувшини українського народу, виписано чітко антагоністів і, без «болота» не обійшлося. І ще він виконує одну благородну місію – нагадує  про непрості часи українського кіно й те, що фільм сам по собі, як вид мистецтва,  може стати учасником руху опору.  Тож , попри  якісь  ремарки, щодо «вірю», стрічка сильна, спонукає думати,  міркувати, задає тон порівняти гойдалку зі столітнім діапазоном… Чи всі фільми про Майдан побачили світ, чи про війну на сході України ми багато знаємо?

Тішить, що робляться кроки у задавнених темах. Вийшла в люди унікальна   документальна  стрічка «Серце мами Гонгадзе».  Вона   відзначена 5-ма нагородами і численними номінаціями. Зокрема, удостоєна  «українського«Оскара» – «Золотої Дзиги», відзнак за «Найкращий документальний фільм», «Найкраще регіональне кіно» та інших на міжнародних кінофестивалях .Чомусь згадалися слова, викарбувані на пам»ятнику Юрію Горлісу в Мельниках: «Холодний Яр живий, він знає, хто свій, а хто ворог». Це одна з цитат його роману, яка символічно  дає відповідь тим питанням, які ставить сьогодення. Хай і звучить вона романтично, але  відрадно,  що попри всі негаразди, які нам доводиться зараз перелопачувати і перепускати через себе, є віддушина, є простір для роздумів, які дає сучасне глибоке  українське кіно. Воно стає рушійною  силою, здатною  впливати та змінювати.  Фільм «Зрадник» належить до цієї когорти.

Ми ще довго говорили про прем’єру. Ми були однодумцями.

Людмила ОСТРОВСЬКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ