Щоб купити дешевше м’ясо, тернополянка шантажувала продавця

0
748

Ми познайомилися на дачній зупинці. Хоча яке там знайомство – я навіть не поцікавився, як її звати. І вона мої паспортні дані не випитувала. Просто двоє людей в очікуванні дачного автобуса.

Усе те, що вдалося зібрати на ділянці того дня, я акуратненько прикрив газетами. Не люблю, знаєте, коли люди своїми заздрісними очима заглядають мені у відра. І треба ж було такому трапитися, щоб усі ті газети я придбав якраз після великого державного свята. Ну ви ж знаєте, як виглядають газетні шпальти у такі моменти. Перші, другі і навіть треті особи області та районів вітають нас і багато бажають. І усі такі усміхнені, усі у вишиванках.

І ось ця жіночка, глянувши на ті лиця, також усміхнулася і промовила:

– А колись за ось таке могли бути неприємності і то великі.

Ну я і сам історію колись вивчав і добре знаю, що у часи, «батька народів» за таке використання газети могли і розстріляти. Але моя нова знайома розповіла мені історію з трішки ближчих часів. Трапилося це тоді, коли дорогий Леонід Ілліч ліз цілуватися до всіх, хто під руку потрапив.

– Молодший брат одружувався, – почала свою розповідь моя випадкова знайома. – Ми поїхали у Вишівець за м’ясом. У ті часи там був дуже великий базар. Ходимо рядами, приглядаємося, приціняємося. Аж бачу – дядько стоїть. А перед ним на прилавку свиняча туша. І видно, що свіженька. Ось тільки править чоловік дорогувато. А біля туші, голова і також свиняча. Голова та лежить на газеті. А там фото – Леонід Ілліч Брежнєв. І тут підходжу я до того дядечка й тихенько шепочу на вушко: «Один дзвінок куди треба і ви не скоро свинину на смак спробуєте». А він на мене глянув, перевів погляд на газету і зрозумів. Бачу, дядько червоніє, потім блідне, тоді його обличчя набирає кольору свинячої голови. Він тоді готовий був ту тушу і так віддати. Але ми погодилися просто на трішечки нижчу ціну…

Тут якраз автобус нагодився. Коли ми у Тернополі вийшли, жіночка, перш ніж сісти у свій тролейбус, несподівано підійшла до мене і так само тихо, певно, як тоді тому дядькові, прошепотіла:

– Багато років минуло, а мені і до сьогодні за той вчинок соромно…

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ