Історія про тернополянина, який щодня запрошує на каву незнайомих жінок

0
5112

залицяльник– Коли я вас побачив, моє серце зупинилосі…

Отак почалося наше знайомство з відчайдушним тернопільським романтиком. Він підкотив до мене біля ЦУМу.

– Як вас звати?

– Воксана.

– А мене Орест. Може, підемо на каву?

Я зміряла його поглядом. Високий, чорнявий, широка усмішка з білими зубами. Одягнений в чорну шкіряну куртку, біла футболка, сині джинси, чорний поліетиленовий пакет boss… Можна пробачити.

– То як?

– Ні, не вийде. Я заміжня. Чекаю тут чоловіка. Краще вам комусь так запропонувати…

– Зрозумів. Вибачте…

І він пішов. А мені якось радісно. Приємно ж, коли у когось від вашої краси зупиняється серце. Розказала чоловікові, ми посміялися і згодом забули. Поки одного разу…

Їду маршруткою на роботу. Сідаю на заднє сидіння, щоб бачити весь салон. Я за природою маніяк, люблю спостерігати за людьми. І тут заходить в автобус … Орест! Підходить до дівчини, яка сидить переді мною, усміхається і каже:

– Коли я вас побачив, моє серце зупинилосі…Ви така гарна. Як вас звати? Мене Орест. Може сходимо на каву?

– Відсядьте від мене негайно! – відрубала дівчина.

Ай, молодець! Я, чесно кажучи, трохи розсердилася на Ореста. Як? І мені, і їй казати одне й теж? Не минуло й півроку, а його серце вже зупиняє інша! Правильно зробила, що відшила. Тоді на роботі в мене був поганий настрій. Потім відпустило. Не надовго…

От вчора, стою в “Сільпо”, вибираю хліб. На роботі нині було кепсько. Трохи спізнилася вранці, отримала попередження від начальства. Потім подзвонила вихователька з садочка і сказала, що мій син в садочку вкусив якусь дівчинку за носа. Потім чоловік повідомив, що повинен їхати у відрядження на тиждень. Тому я була на межі..Гм… Що ж взяти – білий чи чорний?

– Коли я вас побачив, моє серце зупинилосі, – раптом почула за спиною знайому фразу. Обертаюся. Стоїть, усміхається. Наче вперше.

– Орест, не сьогодні, – трохи сердито сказала я. У хлопця очі полізли на лоба.

– Ми знайомі? – аж почервонів він.

– Так, вже було діло…

Він якусь мить стояв, як ошпарений, дивився крізь мене рентгенівським поглядом десь на хліб. Що він думає? Згадує план втечі?

Я взяла чорний різаний і пішла на касу. А він так і стояв біля хліба.

Вдома розказала все чоловікові.

– Такий дивак. Шкода його. Може живе з мамою і та дістає його, щоб привів невістку. А метод знайомства, ніби й правильний, проте не діє чомусь. – сказав чоловік.

– А раптом, він маніяк і так шукає собі жертву? – роздумувала вголос я.

– Ти передивилася детективів, – заспокоїв мене коханий. – Ти хліба купила? Щось я голодний. Накину собі борщу. Ти будеш?

– Так, будь ласка.

А сама думала далі. Хто він і справді? Яка в нього доля? Я точно не одна така. Може багато тернополянок мали нагоду зустрітися з Орестом. Хтось читає цю історію і думає: “Це ж треба! Я його теж знаю!” А може й Орест це читає… Тоді…

Хлопче, я бажаю тобі зустріти ту єдину, від якої твоє серце не спинятиметься, а битиметься все частіше…

Воксана ШВАРЦ

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ