Тернополянин зробив дотепну антологію основних ягід Галичини

0
365

малинаЛіто для галицьких дітей, окрім пасовиськ, ножичків, карт, вудок-закидушок, щедро пересипане червоними і чорними, соковитими і хрумкими, стиглими і ще зовсім зелепухами вишнями, черешнями, агрусом, малиною, ожиною, смородиною, полуницями і суницями.
Схоплені похапцем обабіч дороги чи з’їджені від пуза – це дуже важлива частина дитячої літньої екзистенції.
Прикметно, що дорослі вже байдужі до них, але дітиська до ягід захлані страшне, рідко який агрус доживав до стиглого стану, а був обірваний дрібними долонями і тонкими пальцями крізь сітку огорож, наче спеціально придумані природою саме для таких цілей.

Черешня
Це дерево було найбільш благородним з усіх мого дитинства. Дрібні чорні черешні в посадках були безродними і нецікавими. Жовті, вільного доступу сортові черешні росли тільки у колгоспному саду і конституцією своєю нагадували пальми – довжелезні чисті стовбури, без жодної гілочки і вгорі крупна крона з рясними ягодами.
Добратись до них могли тільки найбільш вправні і лазючі. І саме на тих черешнях я вперше відчув смак влади над людьми. Коли ти нарешті видряпуєшся до стиглих і аж порепаних від сонцях жовтих кульок, вітер гойдає кроною з амплітудою метр-два, в животі млосно, а знизу долинають жалібні вигуки не таких вмілих – нууу скиииинь пааарууууу…. Найкращі з кар’єрних драбин цього світу ведуть на черешневі чубки.

Вишня
Вишня була всюди і багато. Але вдома ростуть морелі, дуже м’ясисті і соковиті вишні і було справжнім дивом спостерігати таймлапс перетворення білих квітів на червоні ягоди. От ніби біле-біле дерево, природа робить кілька таємничих пасів бджолами над ним і… вжжжух! І вишні!
Вишні гупають на дно відра спочатку лунко, як у дзвін, а потім тембр змінюється, глухне, і нарешті у вже повне з чубком відро останні вишні падають майже пошепки, що ти навіть перевіряєш – чи поцілив. Ягід часто більше аніж листків, воюєш зі шпаками у батальних битвах за урожай, але в результаті усі комбатанти вертаються з поля бою із щедрими трофеями.

Ожина
Найсмачніша ожина завжди росте на старих закинутих цвинтарях. Це як ще один закон Ньютона, стала Авогадро і отче наш.
Вигріта на сонці і обплетена навколо старих польських надгробків, виплекана на Тадеушах і Кшисях.
Її поїдання було частиною цілої атракції. З мирною тишею і умиротвореним спокоєм.
Бо коли цвинтар старий – то вже сум розвіюється, губиться, поки ті, що спочивають, крутяться навколо сонця разом з планетою і вирощують ожину.

Малина
Своєї в дитинстві не було, але була величезна плантація відбірної і доглянутої в старої сусідки, котра ревно пильнувала свою фазенду і це тільки додавало смаку.
От ти ніби ідеш по спільній стежці у ще не розношених новісіньких кедах, бо червень тільки і тут стриб по кошачому вбік і присів. А наколо тебе стебла і малина, наче ліс бамбуковий. І ти стягуєш чіпкими тренованими пальцями ягоди з їх зелених пірамідок і опше тобі кльово.

Бо не знав ти тоді ні про роботу, ні про економіку, ні про курс валют. Та який там курс, ти і валюту бачив раз в житті, в листі від сім’ї американської, з якою переписувались раз в рік. Там ще дядько такий насуплений в зеленому овалі посередині.
До слова, то набіги до сусідки були і на аґрус, і на порічки, бо в неї були величезна територія, віддана під садівництво і жилось там справді як в бога за пазухою.

І ще різного роду і племені яблука і грушки, спасівки і паперівки, сливки, суниці, смородина, морва. Воно все росло, наливалось, рум’яніло і набиралось соком, хрумалось, плямкалось, бризкалось і ковталось. Скільки штанів розірвано в непростих шляхах до того, що там так апетитно вгорі і скільки футболок так і не відіпралось від червоних поранень, пострілів літа.
В дитинстві неймовірно важливо наїстись того всього так багато – як тільки можна, щоб потім тебе тримало аж до пенсії, щоб ти, бляха, пам’ятав, що був дитиною.

Володимир ГЕВКО



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.