Директор тернопільської школи відверто розповів про реальні проблеми сучасної освіти

0
817

x_2344c40cДиректор ТНВК “Школа-ліцей 6 ім. Н. Яремчука” Олександр Остапчук на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук поділився думками щодо стану справ у сучасній школі.

Перечитую коментарі директорів і вчителів про стан справ в школах і впадаю у відчай. А ще як побачу, що пишуть ті ж директори, заступники, вчителі про шкільне життя, про свою діяльність, про заходи з національно-патріотичного виховання – розумію: ніяка реформа не допоможе нам з тим освітнім менталітетом, що у нас є.

Одні розпинають директорів, які вони «князькі», інші на вчителів – які вони недолугі, треті пишуть, як вони організовують педагогічні ради-фуршети з банально-примітивними питаннями, четверті – дякують своїм вчителям за прикрашену школу і т.д.

Один директор пише: «Треба в школі створити такі умови, щоб той, хто не хоче змін, або пішов зі школи, або почав щось робити.» Яка мудрість! Так ти ж директор – от і зроби так, як пишеш і допиши «В мене в школі такі умови, що працювати всім в насолоду!»

Далі пишуть, що директор в школі не любить, коли з’являється творча особистість, яка сама знає, як проводити урок, а ще й незалежна. Незалежна від чого чи кого? Навіть найслабший в професійному розумінні директор, буде радіти, що в школі хоч якісь досягнення є. Тому не треба «сплітати» дурниць, а працювати так, щоб можна було запросити до себе людей і сказати: «От в освіті є багато проблем, називайте будь-яку і я розповім, як наша школа з нею справляється.» Освітні експерти звертають увагу на те, що в сучасній освіті найслабшою ланкою є управління освітою, далі – директори, вчителі. Заступники також не вириваються в лідери.

Я – не молодий директор, і знайомий з роботою багатьох директорів, управлінь освіти, методичних центрів. Мало демократизму чи, тим більше, аристократичності в управлінні освітнім процесом. Якщо і є – то це промінчики світла в царстві буденної роботи. Їх потрібно берегти. Але хто збереже? Якщо у нас, педагогів, живе немудра ментальність: «Якщо нам 100 разів добре, а один раз щось не так, то все: закреслимо ці 100 разів, а один отой раз «роздмухаємо» так, щоб було чим потішитися.» І так діє багато педагогів. То кого ми хочемо виховати?

«Підставки» в спортивних змаганнях , списування завдань і інші нечесні навчальні умови – їх хто створює? І хочемо справедливості? У нас, в Тернополі, коли відбуваються спортивні змагання серед школярів, варто поспостерігати за вчителями фізичного виховання деяких шкіл, які будь-якими способами хочуть здобути перемогу: чи це брехня, чи несправедливе суддівство, чи «горлохватство.» Не можуть вчителі так себе поводити! І тому, коли говорять про вчителів, запитують: «Це нормальний вчитель, чи ні?» Та не нормальний, бо в нього ні поняття культури спілкування, ні поняття справедливості немає! От і діти, коли змагаються, кричать один на одного, бо їх учитель так поводиться.

Рік тому я тому був Польщі (м. Любава), в місцевій гімназії. Зайшов у величезний спортивний зал, де займалися діти. 20-22 школярів грали у футбол. Окрім звуків удару по м’ячу я не чув ніяких криків. Нам потрібно вчитися кращому!

А тепер про освітній процес. Знову повернімося до постів у Фейсбуці. Не можу я зрозуміти, для чого педагоги там розміщують інформації про їхні заходи з того, як вони вирізують новорічні сніжинки, як вони розповідають віршики, як проводять флеш-моби на підтримку руху Сонця, як отримують грамоти – сертифікати за будь-що, як вони втілюють чужі ідеї.

Шановні колеги! Всі ми оперуємо цікавими словами, як «креативні», «інноваційні», «прогресивні». Будь ласка, вникніть в суть ваших заходів і дайте відповідь: чи цікаві вони середньостатистичному користувачеві Фейсбуку?

Та ж розміщуйте інформацію про шкільне життя на шкільному сайті, а на ФБ давайте лише посилання.

І ще одне старе: є банальні речі, є повсякденні дійові, є творчі, і є інноваційні. Розберімося, що може бути цікавим! А відсутність творчості веде до примітивізму, що і процвітає в освіті.

Хочу звернутися до прихильників концепції національно-патріотичного виховання: патріотизм не виховується одягненням у вишиванки і шаровари з штучним виконанням віршиків і монтажів про мову, націю, країну. Патріотизм виникає на основі гарного життя, мудрого управління в державі, області, місті, школі. Патріотизм виникає на основі чесності, справедливості, інтелекту і інтелігентності, носіями яких має бути батько, мати, учитель, суспільство в цілому.

І тоді не потрібно буде кричати: ..Ми – українці!» Тоді світ скаже: «Вони – українці!» А відчуття того, що ти українець має бути в серці і виражатися в наших справах.

А справи наші освітянські – кепські. Я вже писав, що добре, коли є в освіті такі експерти, як І. Лікарчук, В. Громовий, Г. Сазоненко, Л. Паращенко, Ю. Шукевич і інші, які на основі своїх досягнень, свого досвіду можуть виступати аналітиками освітніх процесів.

А то сидимо в куточку і «дзявкаємо»: «управління – нездале, директор – нездалий, вчителі – хабарники». Для цього розуму не потрібно багато. Вчитель на своєму місці повинен творити добро, директор – на своєму. Але якщо ти нічого не досяг на роботі, бо хтось весь час заважає, значить – ти слабак. Шукай в собі силу, змінюй навколо себе оточення, думки, себе, ідеї. Будь живим! (Хоч цей пост теж виглядає як «дзявкання», але з пропозиціями).

Страшним у педагогічній роботі є «дешевий авторитет». Я зустрічався з декількома його власниками. Це неприємне явище, коли вчитель виставляє себе, як «свого» в учнів, як захисника всього, що роблять діти, а інших вчителів при цьому зневажає, не розуміючи, що дітям лише спочатку подобається такий «свояк», а потім вони оцінюють хто є хто! Однак такі «авторитети» роблять багато шкоди навчально-виховному процесі. Практично, це – підлість. А якщо вони стають директорами? О! Тоді вони вмиваються «самовихвалянням» і люблять лише себе в школі. От тому-то і важливим фактором в школі має бути щира і доброзичлива атмосфера. А носії «каменя за пазухою» становлять небезпеку навчальному закладу.

Але є ще у освітян одна важка проблема. Це лідерство. На жаль, справжніх лідерів в освіті підтримують лише педагоги з високим інтелектом, щирістю і відданістю справі. А «дешевих» лідерів, які завжди незадоволені і виступають як «Баба-Яга» – проти, підтримує більшість. Правда ці «дешеві авторитети» потім «сідають в калюжу», але деякий час псують життя справжній освіті. Тому будь-яка реформа в освіті залежить в першу чергу від вчителів.

Але не хочу все подавати в темних кольорах. Світлого є ще в нас: це і діти цікаві і інтелігентні вчителі, і чуйні й доброзичливі батьки і надія (можна пам’ятник поставити). А головне, є бажання і вміння творити щасливий освітній простір в кожному навчальному закладі.
Тому у мене є пропозиції до всіх освітян, що користуються соціальними мережами:

  1. Інформацію про шкільні «заходи-виходи» розташовувати на шкільному сайті!
  2. Цікавим для людей є цікаве з точки зору оригінальності і неповторності. Тому – прагнімо до неповторності!
  3. Якщо інформуємо про щось визначне – описуймо не тільки процес дійства, а й результат.
  4. Як би добре було хоч раз в рік зібрати з’їзд небайдужих освітян (ЗНО).

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ