Краса – страшна сила

Чорний позашляховик плавно під’їхав на лікарняне подвір’я. Затемнене вікно так само безшумно опустилось, неначе третя повіка на очах хижої змії і з’явилося  біляве пряме волосся на акуратній жіночій голівці.

Холодні сині очі пильно обдивились будівлю, а потім сховалися за дорогою оправою райбанівських окулярів.

«Йопсіль-мопсіль!» – Давид Йосипович, який щойно тільки зібрався перекусити бутером, який заготувала дружина, занепокоєно озирнувся в ординаторській. Проте нікого, хто б міг загородити його широкою спиною від тендітної білявки, не виявилось. Хіба тонесенька фіранка на вікні…

«Зрештою, вона ж сама приїхала… Скандалити, значить, буде. І воно мені треба було?! Зразу ж Юрка казав, що то клієнтка з «діагнозом»! Ні ж бо, хотів довести і Юркові, і самому собі, що неправду кажуть: «У пластичного хірурга щастя не тоді, коли він сам задоволений результатом власної роботи, а коли пацієнтка із шостим розміром грудей та чималими імплантованими сідницями чеберяє по театральній стометрівці із відчуттям значимості Овідія, який пізнав світ і його ціну. Зрештою, за такі ціни, як бере столиця, то можна й начхати на світ, проте йому, чернівецькому світилу не слід було купуватись на порівняно великі гроші, які офіційно поклала в касу лікарні дама з манією величі. Краще хай би Київ з нею розбиравсь, а…»

Додумати свою думку Давид Йосипович, передчасно посивілий ще в 30 літ від спадковості, а радше від постійних переживань, чи не «впаде» ботоксне обличчя, чи всядуться на місце пружні перса, не встиг, бо в кімнату влетів інтерн Юрка.

«Давиде Йосиповичу! Ви бачили?! Ви бачили ЙОГО?!» – здібний асистент, який цьогоріч почав працювати під керівництвом 50-літнього хірурга за кілька місяців встиг стати лікарю майже сином – у того було два своїх дорослих нащадки, вже «пристроєних» в «построєних» під них закордонних клініках, проте любов до своєї справи і до малювання зробила їх дійсно духовними родичами. Взагалі, пластика – це краса, справді! Ти наче домальовуєш те, що не встиг Хтось згори завершити, даєш впевненість людині, часто кардинально підкидаючи її до вершин нового успіху, або й змінюючи долю дітей, покалічених за різних причин… Та багато чого ще…

«Ко-го?» – не настільки спитав, наскільки підтвердив, скандуючи, старий хірург, прямо таки падаючи в обійми несподіваного рятівника, якого він так голосно покликав у думках щойно.

А світлим коридором, на рівні із швидконогими медсестричками і заклопотаними лікарями, вже сунув український Рембо, мізки якого були закручені виглядом шостого розміру грудей і не менш запаморочливих сідниць «кудитамщеДжейЛо». Ось і 6 кабінет…

«Йой!» – Юрко вмить оцінив всю ситуацію і, не дочекавшись, поки годинникова стрілка дотягне до 18-00 (себто знову шістка), сам відчинив двері назустріч долі. Рот був забитий до краю недоїденим канапе. Юрко хотів вийти, проте мускулиста рука легенько попхала його назад.

Двері ординаторської зачинились, і білявка із «покусаними бджолами губами» і вузькими щілинками холодних синіх очей задоволено всілась на м’яке крісло перед кабінетом, в якому вона була клієнткою місяць тому.

«Де старий?» – відразу перейшов до справи Рембо.

Юрко зметикував, що часу на роздуми в нього значно менше, ніж планував, коли трамбував до рота відволікаючий увагу елемент харчування. Так сяк пережувавши, не зовсім певно проказав:

«І що? Як вона? Ви її задовольняєте, як чоловік?».

Антон Рембович вже нишпорив кабінетом, заглядаючи під стіл, в шафу і навіть за тонку фіранку, проте лікаря і слід простиг. Юрій же холоднокровно обдумував план нейролінгвістичного програмування і частково переводив подих, знаючи, що Давид Йосипович через чорних хід, швидше за все вже прямує до його автівки.

«Ви, мабуть здогадуєтесь, що ваша дама серця – це майже 100 % продукт, випущений нашою клінікою?».

«Я би не був тут, якби мені сподобалось її набрякле обличчя!».

«Мушу вас ввести в курс справи – вона не дотрималась рекомендацій лікаря, і замість рекомендованих 2 літрів рідини в день випивала значно більше. Крім того, виходила у спеку і робила селфі, бажаючи, щоб весь інтернет насолодився її новим образом! Як результат – надмірне насичення рідиною, реактивний набряк і, схоже, алергія на сонце…».

«Я тебе зараз так зарекомендую, що жоден професор тобі не допоможе! Де її лікар?».

«Давайте я все поясню. – Юрко почав промову, наче політик на ток-шоу, ведучи свою думку і незважаючи на «розмови опонентів». – Поліна Вікторівна вже не раз судилась із іншими лікарями, це в неї вже звичка. Її рідко коли влаштовує результат з першого разу».

«Ви зіпсували її!»

«Я ще раз повторюю, вона не дотримувалась рекомендацій і, якщо

справа дійде до суду, то в історії хвороби пише, що пацієнтка самовільно виїхала після надання послуг і не дотримувалась відповідного режиму. І замість того, щоб прийти на консультацію на наступний день – полетіла на відпочинок в Туреччину. А щоб ви знали, до речі, то кожного нового проблемного випадку її супроводжує новий бойфренд».

Антон тільки роздув ніздрі, шумно втягнувши повітря, але і це виявилось кроком до перемоги Юрка над своїм суперником.

«Ви хочете стати неповторним Казановою? Щоб не тільки та, заради кого прийшли, а й будь-яка інша не змогла встояти перед вами? Це дуже просто. Наша клініка надає широкий спектр послуг. Адже для білявки ви просто виконавець, солдат… А як же любов?..».

«Маєте на увазі, що ви не тільки біцепси нарощуєте?..» – Рембович щось там собі уявив і вирішив поки не бруднити рук.

Скориставшись паузою, Юрій подав йому візитку і відчинив перед ним двері.

«Хай щастить, Поліно Вікторівно. Давид Йосипович передавав вам

вітання і має певність, що за місяць-другий все повернеться на місце. Тільки не виходьте з песиком по обіді – сонце зараз дуже смалить, та й чорних дірок побільшало.

«Що це? ТИ чого з ним не «поспілкувався»? Телепень!

«Заспокойся, Поліно, поїхали на піцу!»

Цього Юрій, звісно, не чув, але мав надію, що лікарський прецедент не буде мати продовження. А скільки їх таких вже було-перебуло у Давида Йосиповича, сам Бог знає! Таки правду кажуть, що краса вимагає жертв. І не тільки від пацієнтів, а й від лікарів. Добре, що хоч ніс не потрощили цього разу. Треба буде встановити камери спостереження. Так, про всяк випадок.

Наталя ВОЛОТОВСЬКА