Чи під силу Україні німецьке економічне «диво»?

Сьогодні Німеччина – європейський лідер і головний гравець у G8. А ще 70 років тому… Хоча все по-порядку.

Травень 1945 року. Радянські війська разом із союзниками грабують Німеччину й вивозять все, що становить хоч якусь цінність – золотий запас країни, технологічні об’єкти, твори мистецтва.

Літо 1945 р. Країна поділена на дві частини великою Берлінською стіною. Головні міста країни – Берлін, Кельн, Штутгарт, Гельзенкірхен, зруйновані практично вщент. Населення деморалізоване. Здавалося б, з «великою» Німеччиною покінчено назавжди.

Але головного переможці не врахували. З Німеччини можна вивезти, що завгодно, але ніхто і ніколи не забере у німців їх найбільшої цінності – працьовитості і характеру. Саме тих якостей, за які німецьких спортсменів називають «машинами».

Мені довелося побувати у Німеччині, а саме у Берліні. Місцеві надзвичайно легкі й прості у спілкуванні. Я познайомився з німецькою системою вищої освіти. Вразила велика кількість молодих викладачів. А ще здивувало, що викладач і студент не просто вчитель і учень, а рівноправні партнери, кінцева мета в яких – знання. Держава докладає усіх зусиль з працевлаштування молодих спеціалістів. За кордон виїжджають одиниці. А у нас? На черги під іноземними посольствами дивитися страшно. І стоїть переважно молодь. А хто ж тоді буде творити українське економічне «диво»?

І чи воно взагалі можливе, те диво? Як на мене – так. Але за 3 умов.

1. Заміна політиків-популістів політичними діячами.
2. Об’єднання навколо національної ідеї. Не суть якої. Але якщо йтиметься саме про економічний розвиток країни, то це ще краще.
3. Зречення принципу «моя хата з краю».

А головне – зміна відношення держави до молоді. Випускники вишів не повинні їхати на заробітки і чорно працювати у чужих країнах. Маємо залишатися тут. Тому що це наша країна і ми –  майбутнє цієї країни.

Микола Z