Які українські книжки люди читають в бібліотеці в Італії

Українська асоціація «Об»єднані заради України» (Uniti per Ucraina – Ischia APS), яку очолює Леся Петруняк стала ініціатором відкриття української книжкової полички в єдиній на острові Іскія Антонівській муніципальній бібліотеці «Асоціація» (Associazione). Директриса книгозбірні Лучія Анічеллі пішла назустріч українській громаді. Асоціація закупила власним коштом українські та двомовні книжки про Україну, історію,сучасність,культуру.

Серед видань: «Найдовша подорож» Оксани Забужко, «Жовтий князь», написаний Василем Баркою про пережитий голодомор України 1932 -1933рр., «Історія України» Ярослава Грицака, «Героїчні казки» тернополянки Ірини Мацко.- А потім ми звернулися до громади з пропозицією задонатити українські книжки, їх переклади, казки для дітей, адже в нас є українська недільна школа, – розповідає Леся Петруняк.
– Так з”явилася бібліотека в бібліотеці, бо багато перекладених і написаних про Україну книжок передали нам також і італійські організації. Особлива книжка – «Облога. Роман про Маріуполь» італійця Андреа Нікастро.

Письменник, старший міжнародний кореспондент найважливішої італійської щоденної газети «Вечірній кур»єр» (Corriere della Sera) працював військовим кореспондентом у Боснії, Косово, Сербії, Гаїті, Перу, Еквадорі, Індонезії, Чечні, Афганістані, Іраку, Грузії, Ірані й Україні. У своєму творі про Маріуполь Андреа виклав власний погляд на події лютого-травня 2022 року в Україні.Відрадно, що серед українських книжок є і збірка віршів «Срібні роси червоні від крові» Олександри Карої, яку з Тернополя привезла на острів військовослужбовця 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Зоя Головатюк.Пані Зоя розповідала, що Олександра Кара авторка майже тридцяти книжок, волонтерка, бере участь у зборах на найнеобхідніше для фронтовиків,- каже Леся Петруняк. А я додаю, бо добре знаю поетесу, що найсвіжіші свої книжки «Мої гердани», «Сталева воля» і «Срібні роси червоні від крові» вона з волонтерськими вантажами передає на фронт.

Жінка вистояла, переживши втрати чоловіка і обох синів, які стояли на захисті інтересів України. Поєзія Карої торкається тем втрат, розлуки, болю, але також віри, надії та прагнення до перемоги. Поетеса у своїх віршах просить у Всевишнього опіки над захисниками: «Не срібні, а червоні наші роси,це кров людська, що ллється на траву,Ми просимо у Бога, дуже просим,Щоб сили дав нам вистоять в бою».

– Я розмовляла з пані Олександрою і вона дуже вдячна вам за картину, яку ви передали їй Зоєю Головатюк в подарунок, з підписом «Дякую за срібні роси…».Чим особлива ця картина для вас, чому саме нею ви хотіли віддячити українці?

– Це картина мого чоловіка Франческо Ді Мегліо, він, як і син Даніель, мене в усьому підтримує. Франческо професійно займається фотографуванням і обробкою світлин у спеціальних програмах. Цей момент на Арагонському замку він минулоріч зупинив фотодроном на День Незалежності України.

Нас у цей важливий день підтримали всі шість муніципалітетів Іскії, вивісивши поруч з італійським, український національний стяг, а найвеличнішу всесвітньо відому пам»ятку – замок, історія якого сягає V століття до нашої ери, підсвітили нашими національними кольорами.Площа острова Іскія приблизно 46 км², це сплячий вулкан, який мовчить з 13 століття, забезпечуючи нам сейсмічну зону і дихаючи термальними водами.

Тут проживає до 60 тисяч населення, в тому числі біля трьох тисяч українців. Нам було дуже приємно за таку увагу від італійських друзів. Я хотіла, щоб пані Олександра відчула в цій картині нашу вдячність всім, хто підтримує Україну у цей важкий час.
А з”язковою нашою стала Зоя Головатюк, у якої була відпустка на службі і вона просто зателефонувала мені і висловила бажання кілька днів провести на острові для перезавантаження.Зоя нам ще привезла Шевченкового «Кобзаря», бо нам у школу треба , прапор військової частини, де вона служить. Я вражена зустріччю і знайомством з цією тендітною та сталевою захисницею.

Її 44 -у Окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола ще називають «Боги Війни» за численні досягнення під командуванням полковника Романа Дудченка. Бригада брала участь в боях під Бахмутом, Дебальцевим та Донецьким Аєропортом.
Захисниця слідкує за життям української громади острова, та дякує усім, хто безупинно допомагає Батьківщині. Вона наголосила в розмові, що для військових важливо відчувати таку підтримку.

А ще пані Зоя поєднує військову службу, духовний розвиток, поетичне натхнення та громадську активність. У поєднанні з поезією, вірою та педагогічною діяльністю Зоя надихає інших захищати країну,- сказала Леся Петруняк.Власне , поетичне слово і поєднало Зою Головатюк з Олександрою Карою, яка стала для молодої поетеси «метрикинею», як вона написала на своїй сторінці у соціальних мережах. Оскільки, у світі немає нічого випадкового, то ця зустріч жінок на одній хвилі підтвердила, що немає кордонів і відстаней для сердець, які б»ються в унісон з Україною.

Леся Петруняк 23 роки тому з Новояворівська, що на Львівщині, приїхала у відпустку подивитися острів Іскія- перлину Неаполітанської затоки в Тірренському морі, неподалік Неаполя, історія якого сягає VIII століття до н.е.Тут зустріла свою долю. Час непомітно пролетів, як вона каже, але частина серця лишилася в Україні. Земляки зустрічалися часто, бо острів – популярне місце для оздоровчого туризму.

Багато мешканців працюють у готельному, ресторанному бізнесі або пропонують термальні процедури.Сільськогосподарники вирощують виноград, лимони, інжир, оливки. Місцеве вино та оливкова олія мають особливий смак завдяки мінеральному ґрунту.Леся працює в потужній туристичній фірмі Aleste Viaggi Tour Operatore, над офісом якої висить прапор України.

Історія асоціації українців розпочалася п”ять років тому, коли на острові з”явився священник о.Роман Бриндзей із Чорткова.

– Ми своїм статутом передбачили не лише культурні заходи, недільну школу , фестивалі вишиванок, а й реальну юридичну, психологічну, гуманітарну підтримку. Кожен співзасновник організації відповідає за свою ділянку роботи. Юрій Рудка мій бойовий заступник, Леся Юркевич – секретар та директор суботньої школи «Зернята України», Ірина Косаревич і Олександр Бевзюк відповідальні за роботу з документами.

Організацією волонтерства і логістикою займаються Віктор Удич, Наталя Рудка,Таня Костюк.Це мої однодумці і я всім безмежно вдячна за їхній неспокій і бажання наблизити перемогу України.

Власного приміщення у нас нема, але мерія Іскія-Порто виділила нам перший поверх своєї будівлі. Там ми не тільки збираємося, щоб відчути себе частиною великої української родини, а й минулоріч відкрили школу «Зернятка України».

Кожна дитина – це зернятко, що за доброго догляду та виховання росте, кріпне та перетворюється на пишні колоски. А допомагає це втілити дуже гарна вчителька Світлана Мех, яка навчає дві групи різновікових дітей. Серед них є і щойно прибулі, і такі, що народилися вже на острові і не дуже розмовляють українською. Але всі вони на святі останнього дзвоника співали разом з присутніми «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». 13 школяриків читали вірші, ставили сценки із вистави, танцювали і подарували свято української культури не тільки своїм батькам, а всій громаді і нашим італійським друзям. А навпроти мерії – церква, вона не наша, а спільна, де о. Роман Бриндзей проводить служби й італійською мовою, але щонеділі ми маємо українськомовне служіння.

Ми дружимо з місцевим єпископом, він запрошує нас на обіди, а ми його на наші свята, колядуємо разом. Ця співпраця є нагадуванням, що нас багато і нам потрібна тут своя церква.

Коли в Україні розпочалася широкомасштабна війна, то власне, церква стала осередком гуманітарних зборів для потребуючих і нашого єднання.

Люди з асоціації чергували в поліції, щоб допомагати українцям з перекладом, оформленням документів і в лікарні, де треба було пройти перевірку на ковід.Важливо, що нам поліція дозволила брати в наших тимчасово переміщених номери телефонів і ми створили групу у соцмережах, яка була і лишилася нашою робочою групою, де ми один одному допомагаємо, оголошуємо події та збори для ЗСУ.

Разом з церковною громадою ми закупили дві швидкі і половину суми доклали до третьої. Це була адресна допомога захисникові – братові нашої діаспорянки,а другу передали госпітальєрам. Разом з громадою ми їх напакували медикаментами і смаколиками.На свята, коли збираємо подарунки нашим військовим, то долучаються прихожани всіх церков.Збори продовжуються постійно. Ми виставляємо у соцмережах списки замовлень із фронту, закуповуємо.Перевізники безплатно все це доставляють в Україну.В церковній громаді, де настоятель о. Роман Бриндзей, заснували спільноту «Матері в молитві». В цьому чині взяли участь п’ятдесят матерів, а їх координаторкою стала Лариса Мричко.

Ми переконані, що молитва матері — це найпотужніша зброя, яка сьогодні є в руках українського народу. Давня дружба нас єднає з благодійною італійською організацією «Промінь світла». Ми з ними буваємо в лікарнях, де лікуються українки, які не мають тут родичів.

У мене є списки і ми підвозимо ліки і все необхідне, а головне увагу, яка також зцілює. Нещодавно на спортивному майданчику під патронатом муніципалітету Форіо «Промінь світла» організував гарну подію під назвою «La Match від серця 2025 – мир і солідарність» з футбольним чемпіонатом і вхідним квиточком 5 євро. В оголошенні було написано: «Зібрані на заході кошти підуть на благородні справи: підтримку потребуючим сім’ям міста Форіо та внесок у “Місто Добра”- Всеукраїнську благодійну організацію для опіки та захисту дітей, матерів, жінок та тварин, усіх постраждалих від війни.

На заході також підтримується асоціація “Об’єднані заради України”, яка представляє українську острівну громаду». Учасники змагань мали спортивний одяг в блакитно-жовтих кольорах. Організатори передали нам тисячу євро, яку ми перерахували в Україну на «Місто добра», де перебувають найвразливіші верстви населення.Зараз ми готуємося до відзначення Дня незалежності України, приймаємо виставку малюнків дітей, чиї батьки знаходяться в полотні або зникли безвісти. У вересні приймаємо сім»ї Героїв України – 15 матусь із дітками.

Мої роботодавці Карміне Імпагліаццо та Александер Каннава взяли на себе забезпечення їхнього проживання у своїх готелях. Благодійність робить нас однією сім”єю. Завдяки таким людям ми відчуваємо силу в протистоянні ворогові.Наші італійські друзі додають впевненості, що добро завжди перемагає зло і ми разом перейдемо від допомоги — до перемоги й відбудови України.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Іскія-Порто. Італія