Понад два мільйони українських школярів вчаться за кордоном

Відбулося «Свято творчості, відкриттів та підтримки», присвячене завершенню першого навчального року в першій українській недільній школі на Сході Словаччини «Українські Студії».

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словацькій Республіці Мирослав Кастран, вітаючи українську громаду Кошіц із святом, відзначив, що українська недільна школа за короткий термін від ініціативи створення до закінчення навчального року, переросла у більш ніж освітній проєкт, започаткувавши ще й свою театральну студію.

Посол подякував співзасновницям закладу Світлані Пештеряну і Наталі Чекменьовій та їхнім колегам – волонтерам, які, попри численні виклики, взяли на себе сміливість дбати про збереження української ідентичності дітей за межами Батьківщини, зробили величезний внесок у виховання та розвиток майбутнього нації.

Діти молодшої групи представили театралізовану виставу «Лис Микита». Старша група юних акторів виконала тренінги та етюди, що відображають процес акторського зростання. Відкриттям свята став молодіжний український музичний гурт Bright Light,який об’єднав у Словаччині молодь із різних куточків України.

Адміністраторка «Українських студій» Світлана Пештеряну, дякуючи колективу і батькам,запросила всіх присутніх на прем»єру вистави, яку планують на початок нового навчального року. За її словами, це буде знакова подія, бо саме ця вистава започаткує сучасний молодіжний український театр в Словаччині, відновивши театральний гурток “Думка”, який діяв до початку 90-х. Підготовка до наступного навчального року розпочалася з гарної ідеї, втілення якої вимагає пошуків джерел існування «Українських студій».

Історія цього навчального закладу почалася 12 січня 2025 року із великої потреби українців зберегти зв»язок з рідною землею, мати часточку Батьківщини в країні, яка прихистила на час російсько-української війни.

Із збільшенням тимчасово переселених з України виникла потреба в українських навчальних закладах, хоч би суботніх або недільних. Такі школи функціонують в Братиславі. На Східній Словаччині цю потребу частково забезпечувала Пряшівська З’єднана школа ім. Т. Шевченка. А оскільки зараз в місті та околицях проживає біля 15 000 українців, то питання українського простору для дітей стало нагальним. Тому очільниця громадського об’єднання «Сплетіння» Наталя Чекменьова і засновниця громадської ініціативи «Янголи України» Світлани Пештеряну взялися за створення «Українських студій». Приміщення безкоштовно надало керівництво Євангелічної гімназії ім. Яна Амоса Коменського. Проєкт підтримали Посольство України в Словаччині, Союз русинів-українців Словаччини, міжнародне громадське волонтерське об’єднання «Ласкаві сердечка» та Союз скаутів «Пласт» русинсько- української молоді.
Як розповідає Світлана Пештеряну, понад 60 учнів студій об’єднує спільна мета – бажання пізнавати рідну мову, культуру, перебуваючи за кордоном. Школа має 10 вчителів-волонтерів, які проводять заняття раз на тиждень у двох вікових групах: молодша – від 6 до 11 років, старша – від 12 до 17.

Кожен клас має дві години навчання – українська мова та література і українознавство, в якому історія, культура, традиції українців тощо. До школи приходять не лише на уроки, а й на свята, і не лише учні, а й їхні батьки, як це було на пізнавальному занятті.

Українська поетеса Словаччини Маруся Няхай та дослідниця, кандидат філологічних наук Марина Бабенко-Жирнова провели урок, на якому познайомили з культурою місцевого корінного населення – русинів-українців. Адже для пересічного українця, тема мови, літератури, культури русинів-українців, зв’язку з Україною зазвичай є невідомою. А місцева русинська, або лемківська говірка змушують вслухатися в слова і ловити рідну мову.

– Ми виявили бажання подальших таких спільних бесід,що стають місточком єднання наших культур. Зокрема, виникли ідеї тематичних екскурсій українських дітей до таких міст, як Свидник, Стара Любовня, – розповідає Світлана. – У планах є дослідження місцевих музеїв просто неба, щоб познайомитися з народною архітектурою та побутом.Окрім звичайних уроків, старші та менші школярі мають щотижня заняття в театральних студіях. Тут діти опановують акторську майстерність, сценічну мову, тренують упевненість в собі та вміння виступати перед аудиторією.І хоч наші юні артисти лише місяці займалися в драмгуртку, вони своїми виступами підсилили голос українців регіону.

Прем»єрний вихід на сцену відбувся в Українській домівці в Кошицях на концерті, присвяченому Шевченківським дням.Під керівництвом педагогів – Ольги Кирилюк та Софії Єгорової – діти зі старшої та молодшої груп підготували театралізовану виставу про життя та долю великого Кобзаря, у якій прозвучали вірші Тараса Григоровича та пісні на його слова. А костюмерка Софія Рішко у дуже короткий термін створила для учасників вистави чудове вбрання.

Успішним для наших вихованців був 63-ій Фестиваль драми та художнього слова імені Олександра Духновича. Юні актори вперше виступали на великій сцені справжнього театру. А конкурс художнього читання приніс нагороди.

Ми провели День відкритих дверей для учнів обох груп, їх батьків і прихильників школи, для тих, хто в нас ще не був і тільки думає приходити.У програмі уроків вчителі Світлана Піскова та Ірина Стрикун підготували розповіді про Державні символи України, їх походження та значення Ольга Кирилюк з учнями продемонструвала пропрацювання ворк-шопів та тренажів словацькою та українською мовами.Батьки і гості мали можливість побувати на репетиції в театральних студіях.Були настільні ігри,м»ячі, смаколики і гарний настрій, – розповіла Світлана.

Пані Світлана сама має школярку Мірру і, як ніхто інший розуміє , що українська школа за кордоном – це набагато більше, ніж просто навчальний заклад. Це місце, де діти не лише здобувають знання, а мають українське середовище, спілкування. Моя співрозмовниця переконана, що лише мова не може компенсувати відсутність рідної культури.

– Українська література, музика, традиції – все це потрібно впроваджувати у життя дитини. – А ще дуже важливо, щоб у дітей були україномовні друзі,- говорить Світлана, коли я запитала про джерела ентузіазму у справі, якої вона раніше не робила. -Я не прихильниця тверджень тих людей, що кажуть, навіщо це все, діти все одно не повернуться. Це хибна логіка. По-перше, зв’язок із Україною – це не лише місце проживання, а й надбання поколінь, мова, бізнесові та соціальні зв’язки. Україна потребує українців у всьому світі для просування своїх інтересів. По-друге, чому батьки вирішують за дітей? Якщо вони знатимуть мову, вважатимуть себе українцями, то зможуть повернутися і прислужитися своїми знаннями оновленій Україні. Без мови це значно складніше, бо солов»їна у нас – не просто засіб спілкування, це частина нашої ідентичності, і збереження її за кордоном – наш обов’язок перед наступним поколінням, шанс для багатьох нинішніх дітей повернутися в Україну. Тому ми бачимо Студії не лише освітніми закладами, а й живими осередками нашої культури, який виконує місію збереження ідентичності українства, яке так хоче вбити в нас російський агресор.Такий заклад був нам конче необхідний і не було роздумів про зможу чи не зможу,- резюмувала моя співрозмовниця.

Тепер волонтерський колектив занепокоєний можливістю протриматися і пошуками підтримки. Адже школа потребує роздаткового матеріалу, книжок, облаштування. Однак, на жаль, в Україні досі немає ефективної державної програми, яка б сприяла розвитку та зміцненню таких осередків за кордоном.Тому надія на батьків дітей, донорів, меценатів, до яких звертається адміністраторка школи в соціальних мережах та на зібраннях українців Словаччини.Вона переконана, що кожна дитина заслуговує на щось краще, тому треба допомогти дітям дорослішати в гарних і змістовних умовах. «Навіть невеликий внесок допоможе ефективному функціонуванню закладу.
Будь ласка, підтримайте першу недільну школу у східній Словаччині, яка працює лише завдяки волонтерам, їхній невтомній праці, їхній жертовності та любові до української мови та мистецтва»- пише волонтерка у своїх зверненнях. Ми усі розуміємо фінансові проблеми нашої держави і воєнний стан, але збереження зв»язку дітей з Україною, забезпечення прав на освіту, є надважливим, як і їхнє повернення назад та продовження навчання в українських закладах загальної середньої освіти. Саме за ними стоїть можливість просувати інтереси України зараз у сфері безпеки, політики, а згодом — налагодження та розвитку економічних зв»язків, інновацій, свіжого досвіду, врешті-решт за ними відновлення країни.Кожен, хто знає українську мову, є амбасадором України, частиною українського світу.

Тож питання підтримки українських шкіл за кордоном — це питання національного значення. А поки що велика вдячність ентузіастам-волонтерам кожної країни, де знайшли прихисток понад два мільйони дітей шкільного віку, за організацію шкіл, за створення острівців України, за зв»язок з материнською землею.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Кошіце, Словаччина.