Льоля Філімонова під час повітряних тривог у сховищі вишивала рушники

Перед показом документального фільму про російсько-українську війну «Мирні люди», який на міжнародну арену вийшов під назвою “Intercepted”, відбувся мітинг, присвячений третій річниці широкомасштабного нападу росії на Україну. Організувала захід волонтерка, комунікаційна координаторка Товариства Українсько-Кіпрської дружби, українська гідеса, киянка Льоля Філімонова.

– Громада Ларнаки з нашими кіпрськими друзями уже переглянула цей фільм у великому залі Ларнаківського Муніципального театру, – розповідає жінка. – Особливість цього фільму не лише в тому, що він демонструє світові голу правду про руїни, які за собою лишають окупанти в Україні, а й душу агресора з перехоплених розмов російських загарбників з родинами на болотах московії. Тому цей фільм повинен подивитися кожен землянин, щоб знати про загрозу, яку несе світові ця московитська навала. А для нас дуже важливо, що супроводжують фільм титри грецькою мовою, це – ексклюзив для Кіпру, організований за підтримки офісу Європарламенту на Кіпрі , Європейської кіноакадемії та Міністерства культури Кіпру, – сказала організаторка мітингу.

Льоля Філімонова майже три роки, як волонтерка і активістка, професійно займається організацією масових заходів на Кіпрі. Дівчина прилетіла на острів 23 лютого 2022 року, щоб побачити рожевих фламінго, які осідають в цей час на Кіпрських солончакових озерах. Росармія атакувати Київ почала з того району, де було помешкання її сім”ї. Як каже Льоля, вони завагалися з поверненням.

– На першому мітингу в Ларнаці, я побачила розгублених людей. Ще побувала на мітингах в Лімасолі, Нікосії і зрозуміла, що треба бути не просто учасником, а й брати справу в свої руки,- каже Льоля. Так професійна екскурсоводка із знанням англійської і французької мов влилася в сім’ю волонтерів Товариства Українсько-Кіпрської Дружби, взявши на себе організаційні питання. За цей час вона провела понад 200 заходів. Я цікавлюся який із них здивував і вразив її, мав найбільший резонанс в українській спільноті чи й на острові.

– Будь-яка подія, яка відбувалася у 2022 році, вражала. Бо ми ж не вчилися як проводити мітинги, що робити в таких екстремальних умовах, коли стільки всього треба, а ресурсів своїх обмаль. Людей збиралося багато, акції були потужні, неповторні і це вражало. Нам було що сказати і ми були почутими, бо підтримку ми відчували не тільки від місцевої влади, мерій міст і селищ, а й на рівні простих людей, родичі яких чи й вони самі у 1974 р. пережили війну і втратили частину території.

Три роки тому українці Кіпру взяли участь в акції “1 євро на пошиття Великого прапора України”, яку я ініціювала до свята нашого Прапора, і понад 200 людей підтримали ідею. Марія Ложенко з Сотири надала швейну машинку, Ксенія Мухортова організувала доставку рулонів тканини з Лімасола, а майстриня Зоя Кернасовська пошила прапор в готелі для українських біженців. Партнерами проєкту виступили соціально-культурний центр «Обійми Cyprus» і Товариство Українсько-Кіпрської дружби.

За скромними підрахунками в п’яти великих містах Кіпру зібралося понад тисяча людей під прапор. В Нікосії захід підтримало Посольство України. До нас приєдналися дипломати,керівники острівної держави, представники понад 10 іноземних дипломатичних місій на Кіпрі.

Ми проїхали з цим двадцятиметровим полотнищем понад 600 км, пройшлися п’ятьма найбільшими містами острову і привернули увагу кіпрських медійників, а головне – ще раз нагадали, що Україна є, що вона бореться з окупантом і нам дорога підтримка кожного. З цієї акції зробили відеоролик і в кінці написали список прізвищ людей із 25 міст, які донатили на цей прапор. Так кожен з них став частинкою нашого проєкту. Прапор України у свята огортає Якір-Серце, особливе місце для українців Ларнаки, де ми проводимо наші акції. Це пам’ятник, подарований Одесою – містом-побратимом Ларнаки. З великим прапором у святкові для України дні ми мандруємо містами Кіпру чи проносимо його велелюдною ходою головною вулицею Ларнаки – Фінікудесом. До нашої колони завжди приєднуються кіпріоти та іноземні туристи.

Також з нашим прапором ми приходимо підтримувати українських спортсменів на міжнародних змаганнях на Кіпрі.

Товариство Українсько-Кіпрської Дружби цьогоріч уже втретє взяло участь у міжнародних різдвяних ярмарках Кіпру. Ми разом з Ксенією Журавльовою-Гальченко, Олександрою Григоренко та багатьма іншими майстринями ініціювали оформлення нашого стенду. До нього наших гостей притягували пляцки, смаколики, знамениті українські вареники та сирники, запашний глінтвейн за авторським рецептом. А оригінальні вишиванки, листівки ручної роботи, сувеніри з національною символікою стали гарними подарунками рідним на свята. Участь у міжнародних ярмарках – це і підтримка благодійних зборів для України, і культурно-дипломатична робота, бо ми презентуємо наші традиції іноземцям, знайомимо з українською кухнею, знайомимося з цікавими людьми.

Для зв’язку між нами у березні 2022 я створила телеграм канал «Ларнака – Ukrainians», де українці діляться інформацією один з одним, просять і пропонують допомогу.

Щемно до сліз було спостерігати за дітками, яких ми запросили на територію Міського музею «Таласса» (Музей Моря) у Айя-Напі на майстер-клас «Рідний дім у моєму серці» до художниці-декораторки та дизайнерки Зої Кернасовської. Вони розповідали про втілення ідеї в своїх малюнках. Хтось намалював рідну хату, боротьбу наших воїнів на полі бою чи сірий ранок лютого 2022, українку, що плаче, а хтось веселку, яка височіє над злом. Подаруночками для діток стали наліпочки, зроблені з дитячих малюнків про рідну Україну учнями моєї сестрички Наталії Законової з гімназії імені М. Драгоманова, що в Києві. Вони зробили, щоб зібрати донати на ЗСУ.

Для багатьох українців і наших іноземних друзів в різних містах Кіпру я проводжу майстер-класи з писанкарства, вибійки. Ці стародавні види декоративного мистецтво дуже захоплюють як дітей, так і дорослих. Ми робили майстер-класи для дітей з Пафоса, для пластунів на сходинах. На зустрічах буває до 30 дітей. Кожен з них обирає свою заготовку – випуклий, вирізьблений візерунок-, який покривають фарбою, як печатку чорнилом, а потім прикладають до полотна і “вибивають”. На ньому залишається відтиск-ексклюзивний орнамент. Дорослі, що пройшли зі мною майстер-класи, були дуже захоплені і казали, що треба якомога більшу кількість людей знайомити з нашою красивою мистецькою спадщиною.

– Вибійка історично глибша від вишивки?

– У князів Київської Русі вишиття не було, була вибійка. Історія каже, що вибійка з’явилася в Месопотамії 500 років до нашої ери, хоч я думаю, що це було ще надбанням наших пращурів-трипільців з –понад семитисячолітньої давності. Адже кераміка із зерном зберегла для нас зображення жіночого одягу, прикрашеного візерунками, зробленими в техніці вибійки, та й орнаменти на іграшках, знайдених археологами, засвідчують про розвиток рукоділля в цій праоснові наступних цивілізацій. В Україні це мистецтво проявилося в 11 столітті. А в середньовіччі цей спосіб прикрашання одягу набув неабиякої популярності в світі. Дослідники часто називають вибійку народною графікою. Це медитативна народна творчість, в якій збереглося від наших пращурів ексклюзивне мислення про красу і глибину символів рослинного, тваринного світу, геометричних конструкцій, в яких втілювали світобудову. Мене вибійки і писанкарства навчила заслужена майстриня народної творчості України – Оксана Білоус.

Я пішла далі в розвиток мистецтва і розробляю сучасний напрямок, який назвала «Лук де люк». Це повторення в малюнках того, що на люках у містах. Їхня структура та типографське маркування часто виявляються придатною основою для виготовлення стильних футболок та сумок. У Львові на люках красивий лев, у Луцьку – замок Любарта, у Києві – його засновники. Тут важливий і пізнавальний момент, і технічний. На свої майстер-класи я запрошую не тільки наших земляків, а й кіпріотів, британців, американців. Дотик до цих давньоукраїнських ремесел не тільки відкриває двері у світ традиційного українського мистецтва, у творчу та дружню атмосферу творення унікальних речей власними руками, а й дозволяє відчути зв’язок із українським мистецьким ексклюзивом, нашою культурною спадщиною та цінувати її ще більше.

– Ви зробили свій внесок до найкрасивішого, найдовшого українського «Рушника єдності, рушника Перемоги», створеного сотнями майстринь світу, який зараз мандрує столицями Європи.

– Ми сподіваємося, що скоро рушник буде і на Кіпрі. У ньому від українців, яких прихистила острівна держава, два рушники: від нашого Товариства і українського соціально- культурного центру «Обійми Cyprus». Завжди мріяла створити своїми руками вишиванку і рушник. За останні два роки я вишила собі вишиванку. А тут з’явилася пропозиція про символічний рушник, який об’єднує українських майстринь з різних країн та регіонів нашої держави. У нас було два місяці для цієї справи. Оригінальні схеми для обох рушників розробила культурологиня, майстриня з Києва – Оксана Мартиненко. Рушник Товариства містив вишивку логотипу організації – Тризуб з оливковим листям, відображаючи ідею українсько-кіпрської дружби. А мережка була з переплетених волошок з традиційними давньогрецькими візерунками-меандрами.

Я вишивала кожної вільної хвилини. Коли я була у Вінниці і сирени тривоги загнали в сховище, я витягла рушник і почала вишивати. Це мене відволікло від думок про те, що там робиться зверху. Вишивка – це медитативний процес. Ти вкладаєш не тільки своє вміння, але й думки, бажання, молитву за перемогу над ворогом. Мене захопила історія ініціативи. У 2013-2014 роках в Херсонській області учні та студенти навчальних закладів разом з батьками та вчителями створили найдовший в Україні вишиваний «Рушник Єдності» – понад 800 метрів. Цим рушником через Антонівський міст з»єднали береги Дніпра, засвідчуючи єдність землі та усіх народів України.Він був зафіксований, як рекорд України. У 2022 московська орда окупувала Херсон, а коли тікала з міста, забрали з собою всі експонати з музею, де зберігався і цей рушник. Тож, цей новий рушник став надією на те, що ми повернемо перший херсонський рушник так само, як повернули Херсон.

Свою участь у проєкті я присвятила своїм колегам гідам і перекладачам із Херсону, які пережили тоді окупацію, а зараз активно займаються волонтерством. Минулоріч у День захисників і захисниць України український Рушник Перемоги довжиною 150 метрів розгорнули в Таллінні, де ним двічі обмотали стіни стародавньої церкви Олевісте. Думаю, цей рушник має дуже потужну енергію, що працює на благо України. Мільйони нас розкидані по всьому світу, але нас об’єднує любов до своєї рідної України, сконцентрована в цьому рукоділлі. За ці роки я зрозуміла, що найбільше людям допомагають не держави, а окремі люди, як прості кіпріоти, а найбільше українцям хочуть допомогти самі українці.

– Ви вважаєте, що реалізували себе тут?

– Ні. Я могла б більше зробити, але так складається, що роблю те, що можу понести на своїх плечах. Різні армії НАТО в різних країнах допомагають українцям навчатися працювати з новою технікою. Я перекладаю на навчаннях. Відбула пять ротацій. Відрадно, що причетна до такого процесу, може саме завдяки цьому навчанню, хтось із захисників вижив на війні. Ми, перекладачі, потім спілкуємося з військовими, допомагаємо зборами на необхідне. Думаю, в перспективі тут будуть реабілітаційні заклади, де б ми могли приєднатися з арттерапією.

Хочу, щоб ми стали потужною українською громадою, яку чують, бачать, знають нашу культуру, традиції і не ототожнюють ні з ким. Бо є ще такі, хто говорить про неоднозначність конфлікту на нашій землі, а про те, що це геноцид, який чинить росія над потужною нацією з кілька тисячолітньою древньою історією, не чують. Тому нам тут ще багато праці, бо тільки ми можемо це розказати, показати, довести і переконати через заходи, презентації книжок і фільмів.Тільки разом ми сильні на цьому інформаційно-культурному фронті.
Людмила ОCТРОВСЬКА