Це мільйони франків: як українці займаються гуманітарною допомогою у Швейцарії

Швейцарія – країна, яка славиться своїми красивими гірськими пейзажами, багатою історією та культурою, а також традиціями організації ярмарків і свят. Найвизначнішою культурною подією не лише для 20-тисячного Веве, а й багатокультурної Рів’єри франкомовної Швейцарії,  є триденне Мультикультрне свято –  Fête Multiculturelle – Vevey  громад світу,  на якому  своє мистецтво представляють  до  45 країн.

Нещодавно відбувся  двадцять четвертий  Мультикультурний фестиваль, який щороку збирає до 20 тисяч гостей. Третій рік поспіль у цьому  заході  бере участь Український стенд, наповнення якого забезпечили десятки волонтерів, залучених   безприбутковими асоціаціями  helpUA.ch та «Українки Швейцарії». Кожен отриманий на ньому франк пішов на допомогу Україні.

Своїх  співрозмовниць я попросила поділитися враженнями про організацію Українського стенду, щоб наші читачі побачили його.  Це успішно і зробили  представниці  організацій з міста Лозанни: очільниця helpUA.ch.  Валентина Пелих, координаторка з питань обладнання Юлія Репецька, волонтерка Тая Россі та  українки  із Женеви – співзасновниця  асоціації «Українки Швейцарії»  Катерина Дашевська і художня   керівниця   ансамблю українського народного танцю «СвіТанок» Наталія Чілікіна.

Валентина Пелих родом із Ланівців, що на Тернопільщині, а її чоловік – з Тернополя. У Швейцарії  із сімʼєю живуть  понад  п’ять років.

– Коли в Україні почалася широкомасштабна війна, ми  заснували асоціацію Helpua.ch., – говорить  Валентина. – Займаємося гуманітарною допомогою Україні і  українським вимушеним переселенцям у Швейцарії. За цей час ми відправили допомоги більш, ніж на 3 млн. швейцарських франків. Основний напрям роботи асоціації — це медичне обладнання для госпіталів, аптечки, яких передали понад   4500 шт, карета швидкої допомоги, кілька пожежних автівок  і продукти харчування. З фестивалю  усі виручені кошти підуть на аптечки, бо це те, що  рятує життя. Нам допомагають великі компанії, як Nestlé, Lindt, HARTMANN AG, місцеві лікарні, зокрема, Centre hospitalier universitaire vaudois (CHUV) у Лозанні.

Юлія Репецька, яка у Швейцарії проживає вже вісім років, додає, що перші збори, де визріло  рішення  про створення асоціації HelpUA.ch.,  відбулися в її оселі.

–  Чоловік жартує, що колись на будинку з’явиться мідна табличка: «Мій чоловік з Тернополя, я з Криму, маємо трьох дітей», – каже  Юлія.

Катерина Дашевська — родом  із Рівного,  у Швейцарії майже вісім років.

– У час мого переїзду війна в Україні вже тривала, але ніхто не думав, що для нашої української нації вона стане екзистенційною. У Швейцарії широко представлена пострадянська громада, куди українців завжди (і донині) усіляко заманювали у свою культурну орбіту, – каже волонтерка. – У Швейцарії  я познайомилася з Лесею Ніколаєвою та Наталею Наконечною, з якими п’ять років тому заснували асоціацію «Українки Швейцарії».  Ми ставили  мету — зберегти  свою та своїх дітей українську ідентичність і презентувати Україну та її культуру в Швейцарії.

Сімʼя, рідні, друзі Таї Россі знаходяться в Україні.

– З перших днів  повномаштобного вторгненя,  я зрозуміла, що мушу щось робити, аби витягнути себе з того паралізуючого страху та розпачу. Врятувала волонтерська діяльність, – каже Тая. – Вже за перші  десять днів війни  нам вдалося відправити три фури з гуманітарною допомогою. Найнеймовірніше те, що це стало можливим завдяки оголошенню у шкільній групі моєї дитини про мій намір допомагати Україні. Я хочу висловити свою безмірну подяку комуні Фуне (Founex, Vaud — примітка автора), всій міжнародній діаспорі цього регіону та моїй незрівнянній команді. Завдяки волонтерству  ми всі знайшлися, познайомилися і почали плідно співпрацювати. Український стенд на Мультикультурному святі  став нашим  дітищем.

– До участі у фестивалі нас запросили в травні 2022 року на знак  солідарності з Україною через повномасштабну війну, – розповідає Валентина Пелих. – Було дуже мало часу на підготовку, але ми погодилися, запропонувавши приєднатися до роботи  нашим дружнім асоціаціям «Українки Швейцарії» та SOS Ukraine. На той час  українська спільнота в Швейцарії з 6 тисяч зросла до 60 тисяч. Було приємно, що нас бачать частиною місцевої громади і хочуть познайомитися. У Мультикультурному святі  представників рф не було,- говорить волонтерка.

– Цьогоріч до  цього червневого   свята ми почали готуватися з лютого, – додає Юлія Репецька. – А тоді в нас було всього два тижні. Але перше таке  свято – як перше кохання –  незабутнє. Наша сила – люди, безвідмовні у реалізації ідей. Перевізник з Тернополя Олег Мацьковський  безкоштовно перевозив продукти та напої з України, передавав на благодійній основі  сувеніри ручної роботи, виготовлені в Тернопільському обласному осередку  Національної спілки майстрів народного мистецтва України. У нас була команда волонтерів, яка забезпечила смачну їжу та організацію всього процесу.Всіх просто не можливо назвати.

За словами Катерини  Дашевської,   метою таких фестивалів є  демонстрація  різноманіття громад з усього світу, які проживають на Рів’єрі кантону Во та в її околицях. Свято об’єднує їх між собою та зі швейцарцями, щоб усі могли пізнавати одне одного через їх культурні особливості.

– Для нас дуже важливою була ця участь у заході, бо ми могли показати, що Україна  є повноправною учасницею європейської культурної спадщини, – каже Катерина. – По-друге, організація Українського стенду уможливила заробіток коштів, щоб згодом відправити їх на допомогу Батьківщині.  Ми усі з різних причин тепер проживаємо у Швейцарії, але душа разом з нашими рідними та близькими в Україні.

Кожен член команди став невідʼємною частиною пазлу, з якого три роки поспіль і складається успіх представлення Українського стенду на Мультикультурному святі у Веве.

Про результати у цифрах  мої співрозмовниці зауважують, що в перший рік Український  стенд зайняв п’яте місце серед 43 країн. Тоді від місцевої публіки прозвучало багато слів підтримки Україні, співчуття нашому народу через повномасштабну війну.

Учасників стенду  розпитували про  історичні факти, просили пояснень, жалкували, що відкривають для себе унікальність України лише через війну. Саме в тому обміні інформацією і полягала просвітницька місія Українського стенду на святі. У 2023 році на фестивалі було  45 асоціацій і громад з різних країн світу та відбулося 25 захоплюючих анімацій і кортежів. Український стенд посів третє місце. Цьогоріч трішки підвела погода, не було зворушливої урочистої ходи в національних строях, але  Український стенд був чи не найвелелюднішим.

Організаторки  розповідають, що спеціально до цієї події їдуть українці та друзі України із сусідніх кантонів Швейцарії, і виправдати та перевершити їхні очікування – найбільша радість та успіх. Здивувати і захопити  гостей стенду нашим  землякам вдається.

Цьогоріч  оргкомітет виділив годину для української культурної програми, за яку треба було  показати розмаїття української музики, танців, костюмів, і водночас передати унікальність культури України, самобутність. З величезним успіхом виступив ансамбль українського танцю «СвіТанок», який   хореографи Наталія Чілікіна і Сергій Бібіков  заснували трохи більше року тому в Женеві, а наприкінці 2023 року цей колектив став одним із напрямів діяльності асоціації «Українки Швейцарії».

Слід підкреслити, що учасниками колективу є 24 українки, що опинилися в Швейцарії з початком війни і більшість з них не мали не тільки танцювального досвіду, а й будь-якого сценічного. Але це не завадило професійним викладачам з міжнародним досвідом і багатою кількістю відзнак, творчим особистостям створити колектив, який почав свій  шлях дуже потужно. Вже відбулось понад 25 виступів на різних майданчиках  Швейцарії, Франції, участь у фестивалях  країни  і перемога в українському фестивалі-конкурсі!

У Веве «СвіТанок» продемонстрував глядачу різноплановий репертуар: від ліричного та чуттєвого танцю на українську пісню “Ой, летіли гуси з броду” до  запальних карпатських «Гуцулки» та «До млина». – Дев»ять танців ансамблю відкрили багатонаціональній публіці безмежний світ української культури, – розповідає Наталія Чілікіна. – Глядачі на  фестивальних майданчиках також дуже люблять майстер-класи з нашими танцюристами. А потім  спілкуються, фотографуються і кожен з них висловлює  повагу стійкості та мужності українського народу,  зичить сил  та бажає перемоги Україні. Після запального Мультикультурного свята у Веве наші танцюристи знову показали високий рівень українського танцю,  взявши  участь у не менш масштабному дійстві – фестивалі костюмів у Цюриху, – продовжує  Наталія. – Як і Веве,   Цюрих  аплодував і підтанцьовував.

З особливим пієтетом організатори  Українського стенду розповідають про співочу родину Бояр, яку на концерті представили три покоління: бабуся – Олена Суботіна, продюсерка, членкиня Асоціації діячів естрадного мистецтва України, професорка з естрадного вокалу,  її донька – Альона Бояр, яка  має великий досвід виступів на головних сценах України,  і талановиті внуки – Еліс і Еллада – учениці Української школи в Женеві.

– Є у нас скрипалька – тринадцятирічна Анастасія Бодарєва, учениця Державного Ліцею ім. Столярського, що в  Одесі, – розповідає Юлія Репецька. – Дівчинка уже два роки  виступає у Швейцарії  з творами українських композиторів.

Внаслідок широкомасштабного вторгнення росії в Україну, директор Консерваторії міста Берн, а також відомий музикант Андрій Мурза допомогли перевезти її родину до Конфедерації. Зараз Анастасія навчається в Лозанській Консерваторії за класом скрипки. Вона є стипендіаткою губернаторської премії та дипломанткою міжнародного конкурсу Антона Рубінштейна у Дюссельдорфі, що в Німеччині. З її татом ми познайомились з перших днів роботи helpUA.ch., коли щоденно щось вантажили на складі і відправляли фури в Україну, він і досі залишається безвідмовним при потребі допомоги, – сказала Юлія. – Як і наші господині, майстри кухарського мистецтва, – продовжує  Валентина Пелих. – На стенді був величезний набір смачних українських страв. Борщ із пампушками – не тільки дивина для швейцарців, а й зразок здорової їжі, вони дуже турбуються про  своє здоров’я. Але ми не тільки пригощали, а проводили  інформаційну кампанію щодо  місця народження борщу.

Тая Россі додає, що цього року  на стенді був спеціальний  банер, який свідчив,  що борщ – наш, український, і  що культуру його приготування визнали об’єктом нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Жінки розповідають про солодкі смаколики, серед яких лідирували  медівники з «різних куточків України». А ще були  рулети з маком, сирники, млинці, деруни, сосиски в тісті, пиріжки, голубці. За їхніми словами, швейцарці ,  за попередні  роки прицінилися до нашої кухні, тому цілеспрямовано брали   борщ, медівники і пиво. Оцінили і нашу вишневу наливку, горілку  і квас.  Викликали захоплення гостей і сувеніри  з українською символікою, мальовані хустки, вироби з бісеру, карпатські вовняні шкарпетки, текстиль, віночки.

– Відрадно, що такі велелюдні заходи відбуваються і в інших країнах. Ви, непевне, вже  обмінюєтеся досвідом з українськими громадами світу, вдосконалюєте свої презентації, впроваджуєте спільні проєкти?

– Так. Я веду сторінки нашої асоціації «Українки Швейцарії» в соціальних мережах, – говорить Катерина Дашевська. –  З  травня цього року мені трапилися багато дописів про подібні стенди для збору коштів Україні. Вони були організовані Об’єднанням українок Бельгії, Parasolka (Каліфорнія, США), Annecy–Ukraine (Франція), Українським Культурним Центром Нової Англії (Масачусетс, США), Союзом Українок штат Вікторія (Австралія), українцями Нідерландів  та ін. Ми навіть побували в гостях  на Українському стенді у Будапешті, організованому Товариством української культури «Громада» в Угорщині,  до Дня Європи.

Український світ стає більш консолідованим та помітним на міжнародній арені. І за минулі два роки українська діаспора та вимушені переселенці створили безліч асоціацій, культурно-освітніх осередків, українських шкіл, гуманітарних хабів. Ми підтримуємо зв’язок з багатьма, з частиною організовуємо разом проєкти, беремо участь у спільних заходах під проводом Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Світового Конгресу Українців.

На цьому єднанні громади фокусується наша діяльність, бо згуртована діаспора — запорука сильного українського світу. Саме такою волонтерською роботою  ми можемо  зробити реальний внесок для Батьківщини, перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного дому. Ми хочемо,  щоб наша країна гордилася минулим, зі спокоєм і впевненістю дивилася в майбутнє. Задля цього український світ має бути єдиним організмом  і працювати, як  на захист національних інтересів України, так і забезпечувати  фінансову  та гуманітарну допомогу для її  перемоги і відбудови та розквіту.

Людмила ОСТРОВСЬКА

Веве, Швейцарія