Фольклорний ансамбль «Свашки» у Чикаго збирає кошти для поранених воїнів України

Харизматичних  українок, які проживають у Чикаго, згуртувала Ольга Допілко. Вона давно мріяла створити жіночий ансамбль. Спершу придивлялася до кожної із потенційних учасниць. Переконувала, щоб вийшли на сцену.

«Шукала таланти між людей, спілкувалася, – розповідає Ольга Допілко. – Жодна не має музичної освіти, ніколи не були на сцені. Я побачила в них потенціал – підтримувала, розвивала його. Наполеглива і систематична праця над своїм голосом і сценічною харизмою дала результат. За п’ять років усі вже стали артистами. Тепер запалюють сцену, а раніше не вірили, що це можливо.  За роки досвіду бачу, хто може бути на сцені, а хто ні. Понад 40 років пропрацювала у педагогіці і бачу внутрішню суть людини».

Показуємо українську жінку – спритну, мудру, яка багато бачила

Спочатку колектив «Свашки» у Чикаго навіть не сприймали усерйоз.

«Казали: от, зібралися собі жіночки, співають, то хай собі співають, – продовжує пані Ольга. – Та сьогодні ми вийшли на такий рівень, що беремо участь у всіх фестивалях, концертах, які відбуваються в Чикаго. Пишаюся тим. Тому що ішла до цього багато років».

Учасниці фольклорного ансамблю дуже запальні, –  додає Ольга Допілко.

«Ми як запищимо або заохкаємо, то помітні одразу, –  усміхається. – А ще підібрали колоритні костюми. Вирізняємося. Також в оркестровій групі «Свашок» музика, яка тут і зараз. Усе живе, справжнє. Оркестрова група: два акордеони, тромбон, саксофон, ударні.  Завжди мріяла створити такий колектив. Хотіла показати українську жінку – спритну, талановиту, збагачену досвідом і життєвою мудрістю, яка вже багато чого бачила у житті».

Як заходимо в океан, то співаємо

Спершу було нелегко. Постійна праця над собою і численні репетиції.

«Ретельно працювали над голосом, – продовжує Ольга Допілко. – Нас часом не розуміли. Казали: «Ну як можна бігати на ті репетиції?». У Чикаго особливо швидкий час, в кожної є сім’я і багато своєї роботи. Дехто вже має внуків. Тому спочатку наші репетиції були проблемою. Адже сім’я була проти витівок бабці чи мами, яка щоразу кудись біжить. Проте тепер нас підтримують, адже бачать результат.  Учасниці ансамблі мешкають у всьому Чикаго і за межами міста. Це величезні відстані. Живемо відстанями у прямому і переносному значенні».

Кожна жінка у колективі має також інше призначення, не лише співати.

«Одна займається дизайном костюмів, друга пише сценарії, інша веде сторінки у соціальних мережах, – говорить Ольга Допілко. – Звісно, були труднощі. Зате здобула колосальний досвід. Адже працювати з жінками – це не так просто. Вони потужні. Буває, складно врегулювати, заспокоїти чи когось «підкрутити» у плані енергії. Та я отримую задоволення від спілкування з такими самобутніми особистостями. Вчуся згуртовувати їх і багато чого вчуся від них. Надихаюся. Кожна має якусь рису, якої не маю я. Помічаю ці риси і дещо переймаю. Хтось дуже організований і пунктуальний, я цього вчуся. Хтось веселий і гарно жартує, я теж це переймаю.

– Як у співпраці з жінками уникнути жіночої конкуренції?

–  Кожна – індивідуальність і має своє его. Це потрібно враховувати. Не треба ламати когось через коліно і заставляти бачити світ так, як бачу я. Рахуюся з кожною людиною, приймаю її індивідуальність і працюю з тою індивідуальністю. Вдається, то добре. Як не вдається, відпускаю людей.

У мене вісім років займалися дітки, але прийшов час, що пташки вилетіли із гнізда. Відчуваю біль, втрату  і сум, та щиро бажаю їм добра і відпускаю в своє життя.

А щодо фольклорного ансамблю «Свашки», то нам приємно бути разом. Коли приходимо на репетиції, нас не цікавить цілий світ. Що, зазвичай, означає жіночий колектив? Це – про когось поговорити, когось обсудити. А в нас цього немає. Ми приходимо на репетиції і поринаємо в творчість, у пісні, у працю над голосами. Відволікаємося від щоденної, життєвої метушні. Ця атмосфера дає нам енергію до життя і роботи надалі.

Наш колектив, як сім’я.  Ми навіть відпочиваємо разом. Наприклад, запланували поїздку у Флориду. Тих кілька днів відпочинку дає запал енергії на цілий рік. Це величезний ресурс. Ми не просто відпочиваємо. Як заходимо в океан, то співаємо. На березі завжди є американські глядачі. Вони захоплюються, щиро аплодують. Ми живемо, як співаємо, а співаємо, як живемо».

У США ансамбль «Свашки» полюбили. Українкам вдається збирати величезні кошти для поранених українських воїнів. Військові реабілітуються і протезують ся у Чикаго.

«Працюємо з доброчинною організаціє – RIVEVED SOLDIERS UKRAINE, – пояснює пані Ольга. – Передаємо їм гроші. А вже вони розділяють кошти  за потребами. Зараз є два українські солдати, які тривалий час реабілітуються у Чикаго. Допомагаємо їм коштами. Місяць тому, 20 січня організували концерт, на якому зібларали велику суму грошей для Івана Молдуна. Він протезується у Чикаго. Плануємо організувати ще один концерт 9 березня. Зібрані кошти направимо для Дениса Слухая і Андрія Шульги. Обоє перебувають в Чикаго у важкому стані».

Читайте також: «Привезли хлопців з України – їх ампутації ввели мене в шок», – Ольга Допілко

Спілкування з пораненими українськими воїнами іноді буває потрясінням для учасниць ансамблю.

«Ми ніколи не спокутуємо перед ними ніякими грошима», – додає Ольга Допілко.

Побачене і почуте жінки пропускають крізь власне серце. Недавно записали кліп «Герої».

«Це авторська пісня, її Сергій Родько, – говорить пані Ольга. – Знімали в Америці. Ми довго шукали локації, які дуже подібні до української природи. Війна болить кожного українця. Тому для нас найважливіше тепер – зібрати кошти для реабілітації воїнів, для їх протезування».

Ольга Допілко у Чикаго знайшла себе у творчості і благодійництві. Енергійна жінка із Дрогобича усіма своїми талантами, дипломатичністю і організаційними здібностями транслює українську культуру. Зосередилася на основних творчих опціях: фольклорний ансамбль «Свашки», дитячий хор «Надія», що при церкві святого Йосипа  Обручника і власна вокальна школа «Оберіг». Також пані Ольга є учасницею церковного хору «Ірмус», що при церкві святого Йосипа Обручника. Бере участь в усіх службах.

«Я люблю людей, – додає Ольга Допілко. – Розумію людей. Поважаю кожну думку. Завжди іду на компроміс. Після концертів організовую посиденьки. Це нас  згуртовує і об’єднує.

До слова, дітей до дитячого хору відбираю не за голосами. Головне, прищепити їм цінність нашої культури. Крім хору, є дитячі ансамблі «Гармонія», «Домісольки»  і «Коліжанки». Діти завжди виступають з нами на концертах. Кожним колективом дуже дорожу».

Щороку Ольга Допілко їздить в Україну до батьків, які живуть у Дрогобичі  Львівської області. Востаннє вдома була торік улітку.

«Повітряні тривоги стали для мене стресом, – ділиться. – Коли перебуваю у США, знаю, що тривоги є, та це не так страшно, коли близько чуєш сирену. Кожного разу, коли звучала сирена, я переживала за батьків. Цей нервоз і психоз війни впливає на кожного з нас. Маю дуже приземлені і прості мрії. Мрію тільки про спокій, мир, щастя для своєї родини і здоров’я моїх батьків».

Читайте також: «Українці в Америці долають великі відстані заради цього унікального дитячого хору»