Із цих слів несподівано починається фільм “Довбуш” і весь час тримає в уважності. Деколи у напрузі.
Про що це кіно? Про захистити себе і своє. Бо як не візьмеш своє, заберуть інші, агресивніші і спритніші.
“Я просив тебе, Боже. А ти, видко, вглух. То тепер ніц не прошу. Сам усе візьму”, – каже один із Довбушів.
Герої фільму колоритні і цікаві. Резонують опришки з глибинним відчуттям власної гідності, польські вельможі з їх вишуканістю та гонором, вони є заручниками обставин, і мудрий, як світ, рабин. А життя і смерть у цій картині – поряд.
Коли вчилася на історичному факультеті, на все життя запам’яталися слова декана Миколи Алексієвеця: “За історичними подіями, постатями, повстаннями, переворотами шукайте особисте”. Так і є. Історія про Довбуша – ще одне підтвердження.
Завершується кінострічка, як і починається, несподівано. Посмішкою жінки. Про що ця посмішка? Варто подивитися фільм.
P. S. Після прем’єри хочеться до Карпат…
Наталія ЛАЗУКА










































