Степан Галябарда написав кавер про головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного

У ці страшні для України дні, війна триває на всіх фронтах – і у кожного своя зброя. В одному строю з тими, хто наближає Перемогу, стоять  і артисти. Вони борються на культурному фронті, а своїми піснями збирають тисячі доларів, аби підтримати Україну в боротьбі з агресором. Свою лепту вносять і наші земляки.

Побачила світ кавер-версія української повстанської пісні “Мій друже Ковалю” з назвою:  “Друже Залужний”. Простими словами, як пояснили її творці,  кавер – це нова версія відомої і популярної пісні.

Крила їй дали: киянин  поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України  наш земляк із Суходолу Степан Галябарда і тернополяни – виконавці  Василь Дунець і Тарас Мельник, аранжувальник та звукорежисер Сергій Родько.  Музика, як написано в «метриці» пісні, належить  Юрію Галичу. Прем’єра відбулася  в Торонто (Канада) на  черговому Українсько-Польському  благодійному  пісенному марафоні зі  збору коштів на допомогу сім’ям загиблих Героїв ЗСУ,  який організував  тернополянин – Ігор Артем’як. А виконав твір   відомий в Україні та за її межами композитор і співак – Василь Дунець.

Вітаю наших земляків  з новим твором   і прошу розповісти глибше про історію  з’яви  подвійного  «кавера». Адже ця спокійна  і прониклива мелодія  пережила понад сторіччя.

– У моєму репертуарі  пісня «Мій друже Ковалю»  давно, – говорить Василь Дунець. – Згідно з інформацією з відкритих джерел, музику та оригінальний текст цього  українського романсу  написав Георгій Гончаренко (літературний псевдонім Юрій Галич). Закарпатський поет  Микола Матола, кажучи сьогоднішнім сленгом, у 60-их роках минулого століття зробив кавер-версію   пісні  на свої слова,  і присвятив її  борцям за волю України – «Карпатській Січі» та воїнам УПА. Пісня стала  популярною  задовго до   80-их, коли  на московських просторах стали модними, написані на цю мелодію, слова про якогось  голіцина.

Москалі приписали у свої  надбання  Юрія Галича і його працю, вони ж звикли красти чужу культуру і чужі досягнення. Але автор музики  ніколи не належав до  їхньої нації. Георгій Іванович  з роду полтавських дворян, народився у Варшаві.  До революції 1917 року,  служив в російській армії, бо іншого вибору він не мав.  Коли Україна проголосила незалежність,  служив Українській державі і був генералом в армії гетьмана Скоропадського і воював проти більшовицької Росії за вільну Україну. Отож, авторство мелодії та кавер-версії пісні  на його мотив –  українське.

Слухачі завжди захоплено сприймали спокійний мотив розмови  двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не мала  шансу на перемогу, але  заклик звучав обнадійливо: « Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю». «Друже командир» – так звертались колись у наших повстанських загонах в знак високої поваги до старших за званнями. І я подумав, що можна сьогодні наповнити її новим змістом  про Героїв сучасної війни з московитами  і нашої боротьби за незалежність  України у 21 столітті.

– Василь мені  зателефонував і поділився ідеєю, – продовжує думку Степан Галябарда. – Я спочатку  закцентувався на мелодії, а її, приписавши собі, москалі розкручували  в різних інтерпретаціях, формуючи в мене  до неї негативне ставлення. Хоч знаю, що Василь, будь-що не запропонує, я  все ж завагався. А новини з фронту ідуть через серце, є наші бойові перемоги і все частіше згадується ім’я стратега цих військових успіхів, під керівництвом якого  наша армія успішно б’є цю московську заразу – генерал Залужний! І «заспівали» перші слова:” Гартуйся у битвах, мій Друже Залужний, Тобі Перемогу довірив народ!”.

– За три години уже був варіант пісні на моїй електронці, – сміється співак.

– Та я разів 20  надсилав текст для виспіву. І десь через тиждень вийшов остаточний варіант пісні, – підсумовує поет.

– Я був вражений назвою і сюжетом вірша, задуманими паном Степаном. І коли почав наспівувати текст на відому мелодію, то не міг цього робити, бо пекло очі і слова  ставали клубком у горлі, –  згадує Василь Ярославович. – А вже далі відбувався звичайний творчий процес: узгодження кінцевого тексту, стилю виконання, форми подачі , тощо. Коли ми дійшли до спільної думки у цих питаннях,Степан Петрович благословив вокалістів на її виконання.

– Скільки минуло часу від задуму твору до винесення його на суд глядачів?

– Робота злагоджена в нас роками, всі професіонали своєї справи, техніка на такому рівні, що відстані  не мають значення ні для роботи, ні для зустрічей. І нам всім цього дуже хотілося. Два тижні і пісня стала в стрій, – кажуть земляки.

– Як слухачі сприйняли твір, де  йдеться про людину, якій «Перемогу довірив народ»?

– Сприйняли дуже тепло, піднесено. Адже Генерал  став символом нашої незламності і про нього, як і про Україну, знає весь світ. Пісню послухати можна на моїй сторінці в ЮТЮБ каналі. На цей час кількість переглядів зростає в геометричній прогресії сотнями тисяч. Ми навіть не сподівалися на таку популярність.  99,9% користувачів  пишуть прекрасні коментарі. Правда, вже підключилися і боти.  Але нас це не турбує, бо вони – крапля того дьогтю на море позитиву. А тішить те, що я також долучився, як можу, до наближення Перемоги.

– Мені хочеться сказати ту сучасну приказку: «Буде, враже, як Залужний скаже», бо говоримо про цей натхненний твір, а я ніби чую ваші патріотичні пісні воєнної доби, які звучать і як молитва, і як покута: «Небесна Сотня», «Плач, Україно, плач», «Стій, враже, згинь, враже», «Стань з нами разом», «Не продай Україну зайдам», «Чортківська Офензива», про ті вози, що на Сибір, про вихолоджену душу Магаданом… З повномасштабним нинішнім вторгненням агресора, мотиви вашої творчості  стали ще прицільнішими…

– Війна, на жаль, внесла корективи в життя  кожного українця. Мене початок війни застав у моєму рідному селі Суходолі на Тернопіллі, куди я приїхав у гості до сестри Орислави, яка там мешкає. Зрозуміло, шок, лють на цього, так званого, старшого брата, а, по суті, одвічного ворога і бандита. Душа закипіла ненавистю і вимагала реалізації. З’явилися серії антивоєнних, антимоскальських віршів: “Лист вові путіну”, “Москва горітиме в огні”, “Ми не здаємось” та інші.

Я виступав перед  земляками у Тернополі, в Гусятині, зустрічався з пораненими воїнами. І, що головне, по-новому, більш зацікавлено і вдумливо сприймали мою поезію земляки, щоденна інформація з фронту зачіпала душу кожної людини і тримала  в напруженні. Ми захоплюємося подвигами наших Героїв захисників.

Відео розстрілу  воїна, який сміливо кинув катам у вічі “Слава Україні!”, стимулювало  написання вірша “Я йду на смерть!” І це зміцнює віру в справедливість боротися і навіть померти за рідний край. Так з’явилися рядки: “Вже серце розірване болем/І висохли сльози в очах./І Буча, й Ірпінь, і Гостомель/Розп’яті на чорних хрестах./Лежить Маріуполь в руїнах,/Його убивали стократ./Завіщо тебе, Україно,/Московський винищує кат?

А ще коли почались похорони полеглих знайомих і рідних – важко було витримувати цей вселюдський жаль. Я написав такі рядки,які незабаром стануть піснею: “Перемога – твоя і моя/Через рани, і біль, і руїни,/Щоб жила українська рідня,/Найдорожча за все Україна!/Перемогу на тисячу літ/Здобуваєм в жорстокому бою,/Щоб засяяло сонце в імлі,/Щоб весь світ захистити собою”.От заради цього ми живемо сьогодні і дихаємо.

– Постійно стежимо за подіями в Україні, на щоденному зв’язку через інтернет з друзями і рідними. Сумую за рідним Тернополем і мрію про повернення додому. Гарні новини з фронту, успіхи ЗСУ радують, погані – засмучують, викликають злість і ненависть до ворогів як зовнішніх російських, так і внутрішніх колаборантів та корупціонерів на всіх рівнях влади, які розхитували  Україну зсередини. В молитвах дякую Богові за надіслане мені натхнення і допомогу в пісенній творчості, яка надає сили все це витримати. При можливості допомагаю друзям-волонтерам і  вірю в Перемогу.

– Існує думка, що концерти зараз не на часі, бо  не до веселощів…

– У такий час людям завжди потрібна підтримка словом і піснею. Ви подивіться, що концерти стали важливим способом збору коштів для нашої армії в багатьох містах і навіть малих селах. Кожен, хто приходить послухати артистів, обов’язково жертвує, чи донатить, як нині модно говорити, якусь частку своїх коштів для підтримки наших збройних сил,- каже Степан Петрович.

– Ми ж виступаємо не для того, щоб звеселити публіку, а щоб допомогти зібрати  кошти для потреб українців, ЗСУ, – додає співак. – Минулого року я написав пісню «День народження» на вірші Світлани Бояркевич, де є такі слова: «Під час війни яке там святкування?/Я тут стою, немов поміж  світами: / В одному – мир, а в іншому – війна…/ Душа, як поле зоране плугами,/ І біль іще не випитий до дна…» Щодня душа  болить все більше, але ми все витримаємо! Ми сильні і  духом і волею, а пісні нам допоможуть… Бо вони  надихають, витягують з відчаю, Мені навіть вдалося написати  кілька інструментальних композицій для душі без слів.  Життя триває…

– У чому ви зараз, як артисти, творці музики та  влучної поезії  відчуваєте свою силу і бачите свою місію?

– Наша місія головна: допомагати армії  якнайшвидше дійти до Перемоги, – каже пан Степан.

– Нещодавно я побачив відео, де маленька українка, отримавши поранення в результаті російського ракетного удару, під час перев’язки не плаче, а співає гімн України. Такий ми народ, що без пісні – ніяк, – говорить  Василь Дунець. – Пісні підтримують дух  людини, вселяють віру і надію на Перемогу. Тому своєю творчістю стараємося допомагати в цьому. Я втішений, що за  рік війни мені вдалося записати 14 нових пісень, за що я щиро вдячний Богові та співавторам:поетам – Степану Галябарді, Світлані Бояркевич,  світлої пам’яті- Сергію Сірому, Лесі    Сахмак, Надії Репецькій, Галині Нарожній, Люцині Хворост, Віталію Іваницькому,  а також аранжувальнику і звукорежисеру – Сергію Родьку, співаку Тарасу Мельнику та музиканту Ігору Сипеню, які допомогли щоби ці твори побачили світ.

– Які меседжі хочете передати українцям: один з далекої Канади, а другий із столиці, визволення якої стало переломним моментом російської навали на Україну, з міста, яке пуйло погрожувало вкоськати за три дні?

– Я хотів би тут перефразувати відомий вислів Тараса Шевченка:”Борімося,поборемо,/Нам Бог помагає!”.Тому не шкодуймо кожен сил і таланту,щоб перемогти ворога.І в цьому нам є прикладом генерал Залужний, – сказав Степан Галябарда.

А Василь Дунець побажав нам усім: вірити в Бога, вірити в ЗСУ, в Перемогу і кожному  на своєму місці робити все, що потрібно  для якнайшвидшого її наближення.Наші талановиті земляки  твердо переконані, що все буде Україна, бо з нами Бог, за нами  правда і ми – незламні українці.

Авторка: Людмила ОСТРОВСЬКА