«Багато чоловіків повернулися в Україну і пішли на фронт», – Андрій Олійник

«Польща найрішучіше засуджує безпрецедентний військовий напад росії на Україну. Під час двосторонніх зустрічей, зокрема в межах ЄС і НАТО, міжнародних організацій керівництво держави постійно наполягає на посиленні санкцій проти росії, а також на наданні Україні військової, фінансової та гуманітарної допомоги, на припиненні війни проти України та відновленні територіальної цілісності у міжнародновизнаних кордонах. Варшава досить активно працює задля отримання членства України в Європейському Союзі. Очільники держави переконані, що росія і білорусь, яка підтримує її, мають бути ізольовані від усіх міжнародних форматів. Росія сьогодні –це агресор, терорист, який цілеспрямовано вбиває  українців. Попри внутрішню полеміку, різного роду кризи, загалом лідери Польщі є прикладом для польського народу стосовно ставлення до України й нашої визвольної війни проти росії. Абсолютна підтримка України у Польщі лише зростає – це союз проти спільного ворога, – сказав   очільник   великої   української  громади  Краківського кола Об’єднання Українців Польщі Андрій  Олійник. – Відповідальною ланкою цього союзу є українські громадські організації».

Краків’янин Андрій Олійник, родом із Зборівщини Тернопільської області, двадцять років тому відважився, як сам каже,  освоїти знання, які можна передати  Україні, і приїхав до Кракова. Це місто для тодішнього  юнака мало  надзвичайну ауру колиски української еліти. Розповідає, що завжди захоплювався  українською історією, її глибиною і обширами. У Кракові багато знакових постатей  залишили свій слід, починаючи  від Анни  Ярославни, яка по дорозі до Франції жила у Вавелі у своєї тітки княгині Добронеги.

Андрій згадує ті часи, коли   правив Річчю Посполитою Михайло Корибут Вишневецький, якого деякі польські історики прямо і називають «українцем на польському троні».У  п’ятнадцятому столітті тут  працював професор Юрій Дрогобич. Одним з найвидатніших  президентів Кракова був  Микола Зиблікевич із Старого Самбору. Тут навчався Василь Стефаник, бував Іван Франко. Історичною віхою культурного життя міста було  перебування тут Богдана Лепкого з хутора  Кривенького, що в нас на  Гусятинщині, Михайла Бойчука з Романівки, що на Теребовлянщині. Тут виступала  найвидатніша світова співачка, родом з Бучацького району Соломія Крушельницька. Краків був місцем, де здобував освіту майбутній митрополит Андрей Шептицький. На початку Другої світової війни в окупованому нацистами Кракові жили  Олена Теліга з Олегом Ольжичем. Оповитий легендами й історією Краків став  уже частиною українця.

Андрій Олійник закінчив  факультет світського богослов’я в Папському  університеті Івана Павла II у Кракові.

– Світське богослов’я складається з вивчання логіки, психології, юридичних предметів та типово богословських,  таких як епістимологія чи теодіцея, – розповідає Андрій. – Було  два роки юридичної кафедри,  яка мала дуже багато  аналітики, бо ж  кожен процес існування церкви підлягає  аналітичному дослідженню і розумінню, що відбувалося в певний період і чому були ті чи інші виклики і загрози. Вивчали ми  психологію, логіку – це все дає великий поштовх до розвитку  особистості та в подальшому формування корисних професійних навичок. Я займаюся у сфері  торгівлі з Україною,  імпортом-експортом металопрокату.  А  ще я працюю в страховій компанії і займаюся корпораційним страхуванням та приватною медичною опікою – перш за все, співпрацюю з великими підприємствами. Це мені дозволяє  розширювати межі і громадської роботи. Приїхавши сюди,  я намагався знайти українське середовище, – говорить земляк.

І він його знайшов. Спочатку  це були  нащадки  автохтонних українців, сподвижників української мови і культури, яких операція  «Вісла», здійснена комуністичною владою у 1947 році, вигнала   з власних етнічних земель. На нових землях вони протягом років не мали можливості вивчати рідну мову, відкривати греко-католицькі храми та вести культурну діяльність. Але дітям своїм передали і мову, і любов до рідної землі.

– В історії товариства  були різні сторінки, – розповідає очільник організації. – Лише у  1956 році можна було створити  Українське суспільно-культурне товариство, яке могло займатися тільки культурою. Непокірних діячів ув’язнювали, звільняли з роботи, спецслужби наглядали за активними українцями. В лютому 1990 р на хвилі демократичних змін культурне товариство стало  Об’єднанням Українців в Польщі (ОУП), яке і  до нині є  тут найбільшою українською організацією. Функціонує воно у  Світовому Конгресі Українців, Європейському Конгресі Українців та в структурах української держави, які тримають зв’язки з діаспорою. Я, власне, і знайшов в числі перших  членів цієї організації з Краківського осередку. Були клуби за інтересами, збиралися в кафе, поспілкуватися, потім почали вечори поезії проводити, виникли неформальні групи, що об’єднували людей, які мали більше спільного – за віком, регіоном, часом перебування у Польщі.

У 2013 році  у Києві спалахнула Революція Гідності, ми мали бути єдиними зі всіма українцями. Тоді я вже примкнув до організації. Нам треба було солідаризуватися не тільки для   допомогти майданівцям,  а й   для збору гуманітарної допомоги для українців зі статусом тимчасово  переміщених осіб,  яких з домівок вигнала війна. Ініціативні люди стали групуватися,  ми познайомилися, обговорювали ідеї,  виникло кілька громадських організацій  із спільною метою – зближення i польсько-української співпраці, подолання перешкод і стереотипів. Тоді організовували перші мітинги солідарності з Україною  на площі Ринок, чим здивували місцеву владу, бо до цього вони  не бачили активності українців і не знали, що нас так багато. Воєводське управління запропонувало зустрітися та налагодити контакт. Але головне, що ми , активні люди з різних середовищ, перезнайомилися і зрозуміли, що ми однодумці. Тоді ми разом збирали медикаменти та засоби для охорони, які відправляли на Майдан. Після розстрілів прибув борт із пораненими, якими ми теж опікувалися. Щоб не платити гроші за ніч в лікарні, ми брали їх до себе в домівки.  Завдяки професіоналізму польських медиків та нашій спільній підтримці усі вони вижили, стали нашими друзями. Пізніше виникла ідея допомагати дітям героїв Небесної сотні, організувати для них тут  канікули. Всі вісім років війни ми підтримували стосунки з потребуючими в Україні, особливо наш відділ у Щеціні.

У  2020 році я  очолив осередок українців Кракова. Вперше на початку 2021 року  ми зібрали у Кракові всі  проукраїнські громадські організації і разом з Генеральним Консульством  домовилися представляти українські інтереси об’єднаними зусиллями.  Кожен з нас має свій напрямок, але всіх нас об’єднує Україна і це найважливіше. ОУП може виступити як фундамент для всіх організацій, тому що наш статут дозволяє діяти багатовекторно. І ми можемо допомогти кожній з організацій реалізувати її цілі, при тому реалізовуючи свої статутні завдання,зміцнюватимемо етнічну українськість разом. Ми як носії, обереги української культури, спадщини у Польщі, так і нові українці, які з року в рік прибувають, і які теж, в більшості випадків,  стануть етнічною меншиною Польщі. І наше завдання інтегрувати їх в українську громаду, тим самим зміцнюючи її і допомагаючи новій хвилі мігрантів не втратити свою ідентичність  і пам’ятати про країну, в якій вони народилися.

– Чи було для вас несподіванкою широкомасштабне вторгнення росії в Україну? Як ейфоричні плани путіна за тиждень звільнити українців від українськості і встановити кордони в межах країн соцтабору  вплинули на життя української громади в Кракові?

– Ще 4-го  лютого минулого року  ми звернулися з листом до Президента Польщі,  як очільника країни, з проханням максимально, на всіх самітах і зустрічах на високому рівні,  проголошувати про  потребу захисту України. Перед 24  лютого Світовий Конгрес Українців  в різних містах світу на різних континентах організував акції солідарності з Україною, наголошуючи, щоб світ не допустив цієї жахливої війни. Ми  також провели широкомасштабну акцію із закликами, щоб світ не мовчав. Але війна розпочалася і  для мене це не було несподіванкою. Я зідзвонювався з друзями військовими, які лікувалися в Кракові, і вони вже всі були готові.

У перший день широкомасштабного вторгнення росармії ми зробили широкомасштабну акцію. Люди збиралися під російське консульство. На наше рішення про  цілоденну  акцію місто відреагувало  позитивно. Дуже велика подяка всім органам поліції, вони були з нами, бо  прийшло і диверсантів багато. Уже в неділю  на мітинг проти російської військової агресії в Україні прийшло понад  12 тисяч осіб.

Наша мета  була  згуртуватися і спрямувати  свою силу в потрібне  русло. А побачивши нас на мітингу, люди вже і йшли до нас на підмогу. Багато чоловіків після  перших акцій  повернулися в Україну і пішли на фронт. Впродовж трьох місяців усе відбувалося на  шаленому адреналіні. Було багато волонтерів і координаторів, серед  них і поляки, й українці,  американці, чехи – всі люди доброї волі. Один із головних пунктів,  кістяк волонтерського штабу діяв на вокзалі. Потреба у великій кількості двомовних людей, які розуміють ментальність, стуктуризувала організації Польщі  і зробила ефективнішою  допомогу нашим людям.

Ми розуміли, що війська тероборони не вдягнені і без захисту. Тому з масового потоку гуманітарної допомоги виокремляли бронежилети і каски і надсилали адресно або через волонтерів.  Була   гуманітарна допомога – для цивільних і військових, окремо  харчі і медпрепарати. Форпостом прийому  українців, яких вигнала війна,  був Перемишль – звідти, як і зі всіх прикордонних пунктів, люди рушали в глибину Польщі та далі на Захід . Але ця хвиля  жінок з дітьми, старших людей, тих, хто поїхав у чому стояв, мабуть, на все життя мені запам’ятається, ми їх розселяли, де могли.

Дуже вдячні полякам за допомогу. Потім  на себе взяли  медичну допомогу, оскільки  знали, які фірми зголосилися співпрацювати, де і за якими цінами краще придбати партії препаратів. За списками ми комплектували машини чи довантажували ті, які йшли транзитом з Європи. Транспорт – допомога в рамках Світового Конгресу  Українців. Ми, наприклад, допомагали організувати медичну місію на кілька млн. доларів,  яка проводилась в місцевості Челядзь. І на прикладі одного медичного центру ми  будемо  цю місію розтягувати по цілій Польщі, бо потреби в лікуванні воїнів є дуже великі, українські шпиталі переповнені і в такий спосіб ми рятуємо наших громадян.

– В перший місяць широкомасштабної війни ви  стали співорганізатором зустрічі Президента Польщі з представниками Світового Конгресу Українців та Об’єднання Українців у Польщі. Найживотрепетнішим на той час було, мабуть, надання допомоги евакуйованим? Які ще питання обговорювали?…

– Мені випала нагода через друзів організувати таку потрібну, знакову  зустріч. З Президентом Анджеєм Дудою ми спілкувалися  понад дві  години. Ми хотіли скоординуватися з Президентом Польщі,  українцями всього світу, щоб діяти  в унісон з урядом Польщі,  підсилюючи  одні  одних у стратегічних питаннях. Світовий Конгрес Українців має своїх представників при ООН, при Європарламенті, при Канадійському, Американському урядах, в Австралії, в різних країнах Європи. Також обговорювали питання, пов’язані з підтримкою біженців та координацією гуманітарної допомоги. Президент Анджей Дуда чітко сказав, що це наша спільна війна, а Україна, яка сьогодні бореться проти російської агресії, боронить і Європу.

Ми обмінювалися баченням  на що варто звернути увагу в допомозі  українцям, якщо війна затягнеться, які потрібні  кроки в перспективі.  Одним із акцентів зробили на горизонтах  економічної  співпраці між підприємствами наших країн. Як громада, ми можемо долучитися  до  підтримки таких підприємств не тільки Польща-Україна, а й на інших континентах, де є підприємці українського походження. Ця зустріч стала  фундаментом для вирішення  різних проблем. Так, влітку під патронатом  першої леді Польщі і України організували  літні табори для реабілітації дітей з України.

Вирішилася проблема працевлаштування. За офіційною статистикою, 80 відсотків працездатного населення, яке через війну опинилося в Польщі, працевлаштовані, або відкрили свою маленьку справу. Громадяни України  працюють у різних галузях науки, техніки, культури,  у великому корпоративному бізнесі. Таким чином вони беруть участь в житті  міста,  впливають на  розвиток країни. А це поглиблює взаєморозуміння,  взаємозближення українського та польського народів, сприяє налагодженню міждержавного партнерства, тощо.

– Тепер змінилися пріоритети в наданні допомоги Україні, основний акцент закордонного українства – зміцнення обороноздатності  ЗСУ та боротьба  за відновлення енергетичної інфраструктури, яку атакує  і знищує росармія…

– Ми тісно співпрацюємо з Світовим Конгресом Українців. До речі,  офіс  на час війни переїхав із Києва до Українського  Народного дому у Перемишлі. Ми всі підключилися до  проєкту «UnitewithUkraine», який є зараз основним напрямом діяльності Конгресу, організація зібрала понад двадцять мільйонів доларів для допомоги ЗСУ та в умовах енергетичної кризи. Ми навчилися багатьох юридичних і організаційних моментів.

Дуже важко в Польщі купляти медикаменти,  а потрібна тактична медицина чи партії  на госпіталі, де лікуються поранені. У нас є уже надійні люди, які це роблять офіційно. Якщо передаємо в Україну дуже специфічне обладнання, як дозиметри  на атомні електростанції, то   я , як людина, професійно зв’язана з   імпортом –експортом, розумію як швидко і в надійні руки це передати.

Дуже жаль, що потреб є набагато більше, ніж можливостей всім допомогти.  Наприклад, передаємо в Україну 15 тисяч генераторів. Це ніби і багато, і дуже мало, враховуючи знищення енергетичної структури. Професія мені дуже допомагає  в цей важкий і відповідальний період. Часом до нас дзвонять з Америки, Канади передають на нас гуманітарні вантажі, а  ми вже займаємося  дальшою логістикою , розмитненням,  забезпечуємо супровід в Україну. Я, як голова, представляю офіційні зустрічі. Оскільки я працюю з великими підприємствами, то і зустрічі з підприємцями за мною.

– А як місцева ділова еліта активізувалася  в контексті допомоги Україні?

– Ми дуже завдячуємо їй. Рада бізнес-омбудсмена (РБО) відкриває  у Кракові офіс для допомоги українським підприємцям у військовий час,  що залишили Україну через російське вторгнення. Інспектори РБО надаватимуть юридичну допомогу з вирішення проблемних питань щодо транскордонного співробітництва між Україною та Польщею. Представництво РБО відкриється на Промприладі в Івано-Франківську, куди за  кваліфікованою юридичною підтримкою можуть звертатися підприємці на всій території Західної України, куди масово перемістився бізнес в останні дні. Це також стосується і тих підприємств, що планують евакуювати туди співробітників і потужності. Це буде транскордонний  транскордонний місток між Україною та ЄС.

Я був  на зустрічі  з підприємцями  Краківської  промислово-торгової  палати, де ми  обговорювали взаємодії у торговельно-економічній та інвестиційній сферах на міжрегіональному рівні в умовах повномасштабної військової агресії рф проти України. Окремо йшлося про   реалізацію технічними вишами Кракова програм з підготовки українських спеціалістів для спільної реалізації проєктів з відбудови зруйнованих рашистами на території України об’єктів інфраструктури, актуальних тенденцій на польському ринку праці з урахуванням чисельної групи українських громадян, які знайшли на польській землі тимчасовий прихисток на час війни. Ми говорили і про  нагальні потреби української сторони в електрообладнанні, знищеному після варварських ракетних атак рашистських окупантів по об’єктах критичної інфраструктури України. Наслідками перемовин є конкретна робота і допомога.

– Ми дуже вдячні  вашим тенісисткам  лідеркам світового рейтингу Ігі  Свйонтек та Агнешці Радванській, які провели  показовий тенісний турнір у Кракові, за яким спостерігали  понад десять тисяч глядачів. Поєдинок був у підтримку України…

– Дохід від цієї благодійної акції – 2 мільйони злотих, передали  жертвам війни в Україні.

– Я пройшлася Краковом і знайшла площу Вільної України в символічному місці — навпроти російського консульства. Так там гарно, ніби серцем України торкаєшся…Хай дивиться москалота з вікон на наші синьо-жовті знамена і ту національну підсвітку, яку ви зробили. До речі, і без мітингу, я там зустріла багато земляків.

– Так, це тепер місце наших зустрічей. Площу так назвали минулоріч, за це  проголосували депутати Краківської  міської ради. Це ще один доказ справді братерської любові і підтримки. Без вільної України не буде вільної Польщі і вільної Європи.

І ще одне  значуще місце з’явилося у Кракові  на підтримку героїчної боротьби України проти рашистських окупантів . Кругове перехрестя на перетині вулиць Ясногурської й Ставової у IV дільниці Кракова – назвали іменем  Гетьмана Війська Запорозького одного  із найвидатніших полководців Європи, дипломата та державного діяча Петра Конашевича – Сагайдачного. Минулоріч виповнилося 400 років від дня його смерті. Наші народи пов’язує давня історія. У 1618 році українські козаки разом із польсько-литовськими союзниками спустошували терени московського царства і ледве не захопили саму «білокам’яну». Українці й поляки разом стояли біля воріт російської столиці, а нажахані московити сприймали ті події як «кару Божу». До цього тріумфу вів 20-тисячне козацьке військо, яке становило більшість сил союзників, саме непереможний Гетьман Петро Сагайдачний.

Тепер у нас  тривають виставки  російської військової техніки, знищеної або захопленої силами оборони України під час відсічі збройної агресії рф під гаслом «За нашу і вашу свободу». Наш одвічний спільний ворог мусить знати, що разом ми сила і можемо повторити.

– Дуже відчувається у Польщі робота пропагандистської машини «руського міра» ? Що їй протиставляєте?

– Ми співпрацюємо з Консульством України, одержуємо інформацію з перших  рук. Якщо закрутилася десь москальська брехня, фейки про «подвиги» росармії,   то  ми відсилаємо до польської агенції пресової чи до радіостанцій правдиву інформацію про  те, що насправді чинить ця орда на наших землях. росія хотіла б, щоб ніхто Україні не допомагав. Пробує відохотити самих поляків від допомоги евакуйованим, бо маємо безпрецедентну ситуацію: у Польщі за короткий час з’явилося дуже багато українців, яких з дому вигнала війна і яким нікуди повертатися.

Агресори  діють  в різних площинах, але ми і є тут кожен на своєму посту,  щоб Україна виграла цю війну,  щоб росія  раз і назавжди звільнилися від своїх імперських замашок. Ми віримо в нашу перемогу.

– Якби ви хотіли подякувати,  скільки б людей у цьому списку було?

– Думаю, що прізвищ було б не на один випуск газети на 12 сторінках. Але в  першу чергу хотів би подякувати народові Польщі, який чинив чудеса, рятуючи українців: від звичайних громадян до найвищих ешелонів влади. Польський уряд першим приїхав в Україну, не дзвонили, сіли і приїхали. Президент Польщі на форумах, зустрічах, зібраннях просить, тисне на союзників, щоб допомагали Україні.

Польська дипломатична місія на всіх можливих рівнях, підтримуючи нас, максимально лобіює питання України в світі. Поляки  розуміють, якщо Україна впаде, ворог не зупиниться і вони будуть його наступною жертвою. Нас підтримує і Малопольське воєводство, і міська управа, бо всі розуміють, яку  загрозу  несе «руський мір», ця обірвана голота, босяки, які мають доступ до зброї. Це загроза існування світу.

– І віра наша в перемогу України незнищенна…

– Добро завжди перемагає. Всі українці світу  об»єдналися задля цієї перемоги разом з мільйонами людей доброї волі, ми відчуваємо потужну підтримку держав – партнерів. Вірю,  бо бачу перспективу і сильний  людський, науковий, інтелектуальний потенціал, який мають українці,  а він  потрібен людству для розвитку. Те, що ми робимо в Польщі, це інвестиція у добробут обох держав, яка працюватиме роки і десятиліття. Війна закінчиться, а те, що ми робимо зараз, стане основою для розвитку партнерських відносин,  відкриває можливість щодо роботи у  великих проєктах і для українських організацій.

Важливо, що Президент Польщі  усвідомлює не лише фінансові, освітні чи культурні проблеми і потреби українства у Польщі, але саме його потенціал.  Тоді ще на першій нашій зустрічі він  зазначив, що  війна «відкриває нову сторінку співпраці між країнами». Мільйони українців і людей з цілого світу будуть відбудовувати Україну, бо вони стали на її захист разом з нами. Великої сили віру дає стійкість наших воїнів, які боронять Україну. Ми  ж прагнемо допомогти їм  різними способами, щоб полегшити їхню боротьбу і пришвидшити перемогу.

Агресори, терористи  світу  програють цю війну, бо  перемагає людяність і братерство. Дай Боже, щоб цей момент настав якомога швидше. Хоч ми розуміємо що може бути довготривале протистояння. Але кінець  єдиний – остаточний крах імперії, наша перемога. Зараз Україна , як Ісус, несе свій Хрест на Голгофу. Через падіння, розгроми, багато смертей настане Воскресіння. Наш народ обов’язково воскресне.

Людмила ОСТРОВСЬКА, наш спеціальний кореспондент

Краків, Польща