У Кракові на вернісажі виставки Івана Марчука презентували нове вино з етикеткою із його картини

0
619

Творчість  народного  художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка, одного  із 100 геніїв сучасності,  члена наукової ради Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, яка прийняла його, єдиного українського художника,  до лав «Золотої гільдії», найтитулованішого  художника  України, нашого  земляком з Москалівки , що на Лановеччині,  Івана Марчука  вийшла на  нові горизонти.

У Франкфурті на Майні на  Міжнародній науково-промисловій виставці  ISH-2023 на одному з її стендів “BLAUBERG*Ivan MARCHUK collaboration” гармонійно  поєднали  мистецтво,  винахідництво, естетику з   корисною функцією. На панелі кімнатних реверсійних провітрювачів з регенерацією тепла, котрі, як правило, встановлюють у вітальнях, спальнях, дитячих кімнатах, споживачам запропонували  зображення картин маестро циклів “Виходять мрії з берегів”, “Кольорові прелюдії”, “Погляд у Безмежність”.

У Кракові на  вернісажі його виставки  «Архетип вольності» презентували  нове українське  вино під брендом BIG WINES та назвою «BIG ART limited edition. Ivan Marchuk». Для етикеток дебютної серії  виробник обрав картину маестро  «Пробудження». Це  проєкт всесвітньовідомої компанії Vinos de La Lux, що має виробничі потужності в Аргентині, Іспанії, Італії та США. Вино зроблене з українського автохтонного сорту винограду Одеський чорний або Аліберне, врожаю 2020 року, дбайливо вирощеного на Одещині. Для виробництва обрали  крафтову виноробню в Ясногородці, яка постраждала у лютому минулого року під час російської навали. За інформацією спеціалізованого видання DRINKS+, вино цієї серії  попри лімітований реліз, незабаром з’явиться на теренах України. А вже 21 березня «BIG ART limited edition. Ivan Marchuk»  презентують у Дюссельдорфі на ProWine 2023 в межах дегустації українських вин. Нове вино з етикеткою з картини генія сучасності несуть світу інформацію про ментальність українського народу, стануть нагадуванням, що Україна є,  вона бореться і закриває  собою світ від російського агресора.

Доторкнутися високого мистецтва Івана Марчука можна в ці дні у  Національному культурному центрі міста Кракова «Нова Гута» (Польща), де триває  його  ретроспективна виставка «Архетип вольності». Там представлена  збірка картин з 15 різних циклів, що представляють різні теми та етапи творчості Івана Марчука. Від філософсько-фігуративного сюрреалізму “Голосу моєї душі” до абстрактного сюрреалізму “Погляду в нескінченність”. Значну частину виставки складають роботи із серії “Пейзаж”, створені художником у всесвітньо відомій авторській техніці пльонтанізму.

– Свобода  для мене – це творчість, моє бачення процесів, краси, ніким не кероване, не залякане владою, – говорить художник. –Я все це пережив, хочеться, щоб  раз і назавжди Україна поставила крапку у виборі шляху до своєї свободи і досягла її. Я люблю Краків, я вже виставляв роботи в цьому залі, він дуже гарний. Цією виставкою долучуся до подяки  Польщі за прихисток земляків і за допомогу ЗСУ та підтримку України  в політичному плані, – сказав маестро напередодні виставки  нашій кореспондентці Людмилі Островській.

Зустрічатися з Іваном Степановичем  завжди свято  чи це було в Києві, чи у Відні, де він тепер тимчасово мешкає. У маршруті Міжнародного прес-туру «З Україною в серці»  столиця Австрії  не могла бути без відвідин робітні  художника із світовим ім’ям. Не так давно  наші читачі вітали  земляка з народженням «п’ятнадцятого» Марчука, який з’явився серією творчих робіт у Відні. Маестро  любить експериментувати, колекція, бачу, поповнилася.

– Чи не напрацювання  на шістнадцяту іпостась? – запитую генія.

Він ухиляється від відповіді і каже,  що за горизонтом є горизонт, якого мусиш досягти.

– А там що? Знову горизонт, розумієш? І так мене це постійно штовхає, навіть коли  настрою немає ставати за мольберт, руки самі просяться до роботи, – каже митець. Вітаю  земляка із новою нагородою. До його звання  «Національна легенда України», додалася цьогорічна відзнака – Національна премія «Скарб Нації- 2022» за вагомий внесок в розбудову України,  її розвиток та захист суверенітету. Маестро  усміхається  і каже, що вдячний українцям  за розуміння і любов до його  творчості, бо саме  люди   впродовж восьми місяців подавали кандидатури і  голосували, визначаючи переможців. Геніальний художник завжди вважав своїм  головним досягненням – визнання громадськості.  У вітальні, де в нього виставкова зала, бачу ще одну відзнаку – Диплом  переможця проєкту «Народний президент» за значний особистий внесок в поширення праведного імені України у світі. Кажу йому, що завжди захоплювалася цією його місією.

– Мої картини  працювали і працюють на мене і на Україну, за ними світ пізнавав неповторну красу наших земель, глибину традицій, навіть коли нічого не розуміли глядачі і дивувалися та захоплювалися, то знали, що я з України, – не без гордості каже найтитулованіший український художник сучасності.  У доробку майстра близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. За понад півстоліття творчої діяльності він провів більше  150 монографічних виставок. Протягом останніх років  його полотна  експонувалися не тільки в Україні, а  й за  кордоном (Литва,Молдова, Німеччина, Польща, Чорногорія, Швейцарія,Чехія,Словаччина,  Іспанія, Тайланд,Америка), де і виконували   функцію народної дипломатії,  утверджуючи місце України в  мистецькому  просторі, забезпечуючи їй вихід на арену світової історії.

-Тепер ця місія стала моїм фронтом, – каже земляк. – Працюю аквареллю над невеликими формами. Я тут уже створив понад 50 полотен «Віденських рапсодій»,які ти бачила. Є і нові , сюжети яких знає лише мій пензлик.

Я роздивляюся свіжі малюнки і відчуваю, що ці абстрактні картини, ніби безпредметність,  а перегукуються з  тим , що творить ворог в Україні. В експресіях художника  відчувається  дух  захисників землі, які так її боронять, ніби зрослися з нею. Це полотно в чорних тонах, важке,  фрагменти бою, боротьби, там  далі світло, а тут  фронтове життя, зболене втратами, завислими в повітрі  кулями, снарядами, мінами,   потужна енергетика, неприборкане прагнення   перемоги.

– Люблю ваші картини, бо в них, як у притчах,  можна все прочитати, ваші роботи спонукають думати і співпереживати, – кажу Івану Степановичу.

–  Я кладу пороги, а глядачі переступають їх і думають і кожен бачить своє. Ці ж роботи  писані тут, в еміграції, після того, як під кулями виїжджав із Києва, – говорить  геній.

– У кожній з них частина мене, тому той стан і прохоплюється  в  штрихах, дає про себе знати у цих згустках енергії на білих полотнах, – каже митець.

На картинах зображена  якась насторожена тиша, перехідний стан — ніби перед великим вибухом. Їх не просто споглядаєш, вони викликають  шалені зворотні емоції.  Ось  у цій концентрації  людей, фрагментів техніки, крил вбачаю воїнів , загартованих, обпалених  війною хлопців,  чоловіків, які на мить стали іншими на цьому полотні. Пензлик   піймав момент  їх уявного перенесення до  рідних просторів, дитинства. Вони тут  трішки без війни, без чорних хмар, в рожевих кольорах . Так хочеться пізнати в цих абстракціях наше променисте лицарство. Ця маса людей оптимістично налаштована, голови підняті високо, вони бачать небо… Вічний мандрівник, прикутий до мольберта, як називає себе Марчук, ніби читає мої думки.

– А знаєш, що песимізм у таких умовах, як зараз в Україні, особливо  під Бахмутом – велика розкіш. Бо коли сили закінчуються, починає говорити характер, а він в нас,  українців, давнього гарту, – задумливо каже . – Захисники країни  великі у своєму благородному вчинку боронити країну від тієї дикої орди. Інколи руки опускаються, пензлик не  хочеться брати. Я  ненавиджу війну, ненавиджу зброю, все страшне, що пов’язано з нею. Ніколи не хотів і не вмів писати воєнної тематики. Але мистецтво мусить здолати дикість, – переконано каже Іван Степанович.

– Ваші картини про перемогу світла, того незвичайного, що підсвічує сніги, ночі, зорі, копиці в шубах, душу. Шкода, що війну не зітреш гумкою, не виведеш за рамки, не заштрихуєш. Вона і проступає тут у вашому новому циклі.

– Правду кажеш, не змиєш і не зітреш, нікуди від цього не дінешся, як би далеко не заїхав, серце лишається на рідній землі і вібрує з нею в унісон. Я зробив три невеликі серйозні картини: “І був день перший”, “І побачив землю, тілами вистелену”, “В Чорне море Дніпром кров тече”. Такий мій погляд на все, що тепер відбувається. Це малі роботи розміром 45х34, десь так. У мене є великий цикл картин, розпочатий ще у 1978 році ― “Кольорові прелюдії”. А чорно-білий графічний метод вабив мене завжди  поєднанням лаконічності та глибини. Колись у Нью –Йорку я створив  цикл з 500 робіт , цілий каталог був. Робіт 50 привіз до Києва, а решта розійшлися по світах у приватні колекції, я тоді дарував їх, як візитівки. Рука згадала ті часи і я  відкрив для себе нову мову, вже зробив 13 робіт, зараз працюю над 14-ю,- говорить  земляк.

А я думаю,  що незабаром  ми привітаємо «шістнадцятого Марчука» у світовому мистецтві.

Виставки – особлива тема для художника. Він засумував  за  вернісажами,  святковими зустрічами з глядачами,  представленням своїх «дітищ», як називає картини,  споглядання за ними. За його словами,полотна  ніби оживають, коли бачать людей.

– Ніби нещодавно  у мене були  виставки на трьох континентах в  п”яти містах. 180 полотен із Мадрида уже одержав сюди, у Відень, – розповідає нестандартний художник. – Ще одна виставка в Женеві. Найцінніші для мене мої картини, які знаходяться в Братиславі. Вже третій рік триває виставка  в Українському національному музеї у Чикаго , а за рік до цього,   була у Нью-Йорку  в Українському інституті Америки. Там понад 50 картин, не спішу їх забирати , хай люди бачать,  що Україна є, вона протистоїть всесвітньому терористу, який погрожує ядерною зброєю. Перша леді України зробила заявку на проведення моєї виставки у одному з найвідоміших художніх музеїв світу « Галерея Аьбертіна», який знаходиться у центрі Відня у палаці  династії Габсбургів. Там не лише  величезна  колекція  полотен,  починаючи з п’ятнадцятого століття і закінчуючи двадцятим, там є виставкові зали для  шедеврів сучасності. Для знайомства я дав у збірну експозицію шість  картин, але, ти ж розумієш, що там на десять років наперед  заплановані виставки, тому вписатися дуже важко. Пообіцяли нам на четвертий квартал цього року, або в першому півріччі наступного.

А от у   Національному культурному центрі міста Кракова «Нова Гута» (Польща), я матиму виставку. Готова колекція   для показу. Я неодмінно поїду на вернісаж, – аж засвітився  маестро. – Вже туди завезли  настінні календарі з моїми роботами, які передали з Києва, формують каталог робіт. А календарний сюрприз, як розповідає  земляк, зробили  вірні друзі і надійні партнери  ПрАТ Вентиляційні системи.

–  Крім того, що продукція підприємства здобула популярність у понад сотні країн світу, вони підтримують і пропагують українське мистецтво, – каже Іван Степанович не без гордості дістає  широкоформатний настінний календар, де кожен місяць проілюстрований його творами різних циклів. Видання супроводжує інформація на 4-х мовах. Крім української, англійської, німецької, є ще й польська.

Я вітаю  генія з першою  великою закордонною виставкою в цьому році в культурній столиці  Польщі – місті Кракові.

У цей важкий для країни час Іван Марчук має змогу працювати на культурному, мистецькому  фронті та підтримувати наших воїнів  у непростій боротьбі за право бути українською нацією. Мистецтвознавець  Тамара Стрипко, яка допомагає художнику в організації творчого процесу і в комунікації зі світом, бо зараз майстрові нелегко без знання мови спілкуватися з мистецькою елітою Європи, наголосила, що Іван Степанович тримається добре, і далі прагне працювати за чорним календарем, тобто без вихідних. Ми з ним пригадуємо його,  ніби і недавню, мрію про розмалювання неба від Києва до Львова. Він  мені казав, що  розмалював би це полотно і не повторився.

– Тепер небо над Україною  розмалювала війна, – скрушно хитає головою земляк. – Хотілося б, щоб його закрили і ворожі ракети не потрапляли в будинки та школи.

Тамара Стрипко  розповідає, що маестро  постійно бере участь у  волонтерських проектах, до них  звертаються організатори  чи в Україні, чи в Європі. Його картини  «Золоту ніч» і «Сад спокус»  продали за 220 тисяч доларів,  половину виручених  коштів  передали  ГО «Повернись живим». На Міжнародному кінофестивалі в Каннах надзвичайно важливо було  привертати увагу до проблем України,  до злочинів російської армії на нашій землі, тому на лоти  аукціону  Марчук дав свої  дві картини «Виходять мрії з берегів» і «Замріяні копички»  і вони пішли з молотка, принісши гроші Україні.

– Бачите, в людей іноді примітивне поняття, якщо всесвітньовідомий художник, то може всюди давати  картини, – каже пані Тамара. – Але в Марчука є свій фронт мистецький і цей фронт в Європі такий же дієвий, як і на передовій. Бо він причетний до формування свідомості   людей,  які пізнають Україну,  яка зараз на слуху всього людства. У його картинах правда про ту стражденну землю, очима Марчука люди бачать  її культуру і глибінь. У цьому плані  нам  підмогою став і календар. Я вчора віднесла священникові. Знаю, що церква Святої Варвари осередок української діаспори у Відні, вони акції проводять на підтримку тимчасово переміщених  осіб, ЗСУ, закупляють швидкі допомоги в Україну. Може цим календарем вони відзначать найбагатшого мецената, чи реалізують на аукціоні,  це їх справа. Були ми з маестро на зустрічі в Українській суботній школі  у Віденському замку Гаррі Поттера, туди взяли  листівки з картинами генія, які я привезла з України. Художники реалізують їх на виставках, в мистецьких галереях. А копійка до копійки і вже щось можна зібрати.

Найтитулованіший український художник сучасності не тільки зробив подвиг, знайшовши  нові стилі в мистецтві, відкривши на весь світ «пльонтонізм», який у світових  енциклопедіях без перекладу  подається і ввійшов у інтернаціональну мистецьку мову, він  зберіг колекцію. Хтось продавав картини і жив з них, а як Марчук  жив ви знаєте, одну продав і два роки живе,  бо він аскет у всьому. Він зберіг колекцію для людства, бо його Бог нагородив талантом, який він мусить віддати людям. Це його основний фронт, – сказала мистецтвознавець Тамара Стрипко. – Таким чином Марчук служить Україні.

– Це найстрашніший час нашої історії, можливо тому, що ми в ньому живемо,  і осторонь ніхто не може стояти, – говорить художник. – Добре, що світ ще не втратив глузду і розуміє, хто напав і кому треба допомагати. Але не весь, бо частині людей ще треба розказувати які злочини чинить росія на території України і чого слід очікувати. Художнє  полотно  – то і краса,   і товар.  А в час війни це ще і  рупор  держави, представник її, посол і дипломат, який нагадує людям, щоб не були байдужими до горя маленької  країни, яка собою захищає весь світ від сатанинського зла. Це  документ, що засвідчує  її  культуру, яка також є  потужною  зброєю у гібридній війні, і нею треба користуватися ледь не щодня. – каже   маестро.

Гортаю календар на 2023 рік, забігаючи наперед скажу, що маю цей безцінний подарунок від маестро , підписаний його геніальною рукою  неповторним  завихреним довгим підписом.

– Ця картина тут трохи  врізана, вона  була на афіші моєї виставки в Київській Артгалереї, – показує на титульне  полотно «Україна». – Там  вона розпростерлася на 4 поверхи, такої величезної афіші ні в кого не було і в мене це було вперше.

Я пам’ятаю, що та виставка тривала майже рік, її продовжували, бо приходило по 400 людей в день. Це таки й була остання ваша виставка в Україні, ви чомусь тоді так пророчо  про це заговорили.

– Не знаю, але мені чогось бачилося, що так буде. Звичайно, я не збирався нікуди виїжджати, просто стомився від 6 поверху майстерні, розмов про музей, про непотрібність Україні моєї спадщини. Хоч на тій виставці вже велися перемовини про нові вернісажі, і в Арсеналі, і в містах України. Але вже як сталося, так і є.

 – На якій сторінці календаря  закінчиться війна в Україні? – з надією запитую.

– Не хочу людей лякати, бо ми всі дуже віримо в наших захисників,  допомогу світу, силу українства, але в цьому році ще не буде  кінця московитам. Вони «м’ясом» будуть нас закидати, але  не здолають, бо світло в нас попереду є, бо не може зло побороти добро, а  правду накрити така брехлива нація. Шкода, що внутрішні вороги нас роззброювали тридцять років, готували все до здачі України.  путін  напустив шпигунів  стільки, що третина населення чекала асвабадітєлєй і калічила Україну. А тепер побачили на що вони здатні і  тікають із своїх  розвалених будинків, бо він не звільняти прийшов, а знищити українців до останньої хати. Цю дикість 21 століття треба побороти, бо це не тільки трагедія України, Європи, це загроза світові. Тому з Україною в серці  треба тримати   оборону на всіх фронтах, де б ми не були.

Людмила ОСТРОВСЬКА, наша спеціальна кореспондентка,

Відень, Австрія

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ