Дизайнер Оксана Сокол перевозить через кордон автівки для ЗСУ

0
213

Дизайнер одягу зі Львова Оксана Сокол має навики екстремальної їзди на автомобілі. Тепер перевозить через кордон автівки для ЗСУ. Ніколи не відмовляє в цьому.  Має автівку Skoda Fabia Хетчбек. Недавно стрибнула на ній з найвищого трампліну на стадіоні «Арена Львів». Тренується на гравійних доріжках.

– Я маю свою особливу техніку, напрацьовану роками, – розповідає пані Оксана. – Навики здобула, коли щодня розвозила чотирьох дітей по навчальних закладах. Не встигала, бо на кожну дитину мала лише 15 хвилин. Вони вчилися в різних районах Львова. Це для мене найкращий досвід.

За кермом автомобіля Оксана Сокол з 2009 року.

– Ніколи не думала, що буду в автоспорті, – каже. –  Придбала машину, бо після важкої хвороби не могла ходити. А до різних шкіл потрібно було відвезти трьох дітей, а четвертого іноді довозила на роботу. Двоє дітей мої і двоє – моєї подруги. Вона трагічно загинула.

З часом Оксана помітила, що їй щоразу краще виходить кермувати.

– Доводилося вирулювати з різних небезпечних ситуацій, – розповідає. – Це якраз і привело мене в автоспорт. Я могла і о третій ночі виїжджати, щоб тренуватись по спуску на Високий Замок і вишукувати спеціальні ділянки. На своїй машині їхала зі швидкістю 180 кільметрів за годину. Роблю на ній розвороти 360 градусів. Умію робити поліцейський розворот заднім ходом. Я фанат різних траєкторій і технік водіння.

Брала участь в ролі штурмана з Миколою Наговіциним у «Ралі Галіція» 2020. Але за покликанням я пілот. Тому вперше спробувала себе як штурман. А ще мала виїзди прописування дороги з чемпіоном України Сашком Козловим на Східницькому перевалі. Там швидкість була 170 км/год.  Також брала участь у дрег-рейсингу, приватно, і перемогла. Моя автівка 1.4 – атмосферний, 110 кінських сил. А ця машина була двигун 2, повний привід 200 кінських сил.

Тепер Оксана Сокол надає уроки з водіння екстремальної їзди.

– По-різному реагують чоловіки. Декому подобається, а дехто боїться. Трампліни  підкорюю сама, таких відважних сісти поруч – поки немає.

Чоловіки просять навчити екстремальної їзди. Навчаю приватно. Хочуть впевнено себе почувати і уникнути різних небезпек, це основна мета. Поступово вчу ловити «заноси», це вже потрібно мати навики. Зараз навчаю хлопця своєї донечки Андрія. У нього добре виходить. А Софійка боїться зі мною їздити. Я навчилась коментувати під час їзди, чому так роблю і вона почала мені довіряти. Але іноді, буває, що вона мене пригальмовує.

Я дуже добре володію траекторією руху, бо креслення, геометрія і точність – це найбільше, що любила в школі. Навчаю студентів макетуванню і ця професія якраз мені допомагає у водінні. Любов до автомобіля у мене з дитинства, коли ще добре до педалей не діставала. У мого батька були різні машини. Часто снилося, що швидко їду.

Торік Оксана Сокол три місяці працювала таксистом.

– Восени таксувала, бо не вистачало коштів, – розповідає. – У мене є працівники. Людям могла заплатити, а вже мені коштів не лишалося. А ще хворіла дитина. Удень мала свою роботу, а в нічний час була водієм таксі. Вночі краще, бо можна швидше їздити. Також я морально себе розвантажувала цим. Рукоділля – це спокій. А швидка їзда мене збалансовує. Весь день працювала до 22-ї години. Потім робила перерву, пила чай і з 23-ї вечора до 4-ї ранку їздила за кермом. Спала дві-три-чотири години. Я завжди мало сплю.

Пасажири дуже дивувалися, що вночі їздить жінка і на механіці. Будь-хто сідав і завжди питали: «Чи ви не боїтеся?». Я кажу: «Ні, у моєї дитини проблеми зі здоров’ям і я збираю гроші на лікування». Перед виїздом завжди молилася.

Вночі часом возила представників криміналітету. Вони заходять заді автомобіля. Тобто не бачиш, кого береш у машину. Наприклад, викликали таксі на Шпитальну, 8, а самі стояли на Шпитальній, 10. Помітила таку тенденцію. Коли бачила, що це небезпечні люди, я користувалася швидкою їздою. І вони вже не звертали на мене увагу, думали, щоб вижити. Перші хвилини вивчала пасажирів. Як вони починали зачіпати мою жіночу сторону, то я зразу включала свою чоловічу сторону. Виконувала свою роботу, але так їх підвезла, що вони вже нічого не питали, а тільки за крісла трималися.

Розумію людей. При церкві вивчала катехизацію і психологію. Бачу людей, можу фах вгадати. Це ж видно по поставі навіть вночі. Наприклад, половина четвертої ночі, а вони під ліс їдуть. Четверо сіли в машину і питають: «А ви не боїтеся вночі їздити? Ви ж сама». Продовжили діалог, як до жінки, що зацікавила їх. А я думаю: «Зараз будете боятися ви». І як включила першу передачу, що аж каміння літало. А вони: «О Боже, нічого собі, мала, ну ти і їздиш». Привезла їх, куди сказали, а вони: «Чекай нас». Я чекала, але про всяк випадок включила першу передачу. Потім мені махнули рукою і я поїхала.

Одно разу після третьої ночі мене зупинила поліція. Я їхала по Сихові 60 кілометрів за годину. Не гальмувала і вони подумали, що в мене стопи не працюють. А я вже два роки так їжджу, що переключаю передачі і гальмами не користуюся.

Оксана Сокол каже, що найкомфортніше почуває себе в автомобілі.

– Якось підвозила свою сусідку, яка запізнювалася на літак, їй лишалося три хвилини, щоб встигнути, – додає. – Я сказала, щоб вона заплющила очі. Уже їхала і проти руху, але включила аварійку. Тоді були затори, між машинами відстань по три сантиметри.  І встигли. Їзда залежить від ситуації. Мій штурман питав, як я натискаю на педалі. У мене мозок їх натискає, тому що це частини секунд мислення. Інтуїтивно їжджу. Ще у школі мала хороші навики стрільби. Добре відчуваю відстань. Це допомагає і в створенні одягу. Дуже це люблю. Заднім ходом на швидкості паркуюся. Подобається швидкість, але люблю вправну, чітку і виважену їзду. Коли сідаю за кермо машини, радості немає меж.

Мрію після війни взяти участь у гірських Ралі і завжди вдячна Сергію Єженкову за те, що він робить для автоспорту.

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ