Дизайнер Оксана Сокол творить одяг під звучання молитов і музики

0
826

Львів’янка Оксана Сокол моделює одяг в етнічному стилі. Використовує тканини з льону і домоткане полотно. Застосовує старовинну техніку – вибійку олійними фарбами. За допомогою різьблених дощечок наносить фарбу на орнамент і відбиває усе на тканині. Пані Оксана – членкиня Спілки дизайнерів України, створила організацію «Традиція», де проводить майстер-класи. Сайту Про Те розповіла про себе.

Усе життя спізнююся. У моїх однокласниць все відбувалося швидше. Я пізніше пішла вчитися. Пізніше народила дітей.

Дітям під час хрещення зазвичай дають білу крижму. Коли я народилася, у мене не було білої крижми. Мама не знайшла і дала мені якусь кольорову. Мама дуже переживала, а священик каже: «Не переживайте, може дитина буде обдарована». Кольори зі мною від народження.

Коли поринаю у свою творчість, зависаю. Ніби перебуваю не в реальному світі, а десь інде. У мене – власний світ. Свої вироби бачу наперед. Помітила, що можу прогнозувати тенденції моди. Думаю, це від Всевишнього.

Спочатку працювала з вишивкою. Також вирізала по шкірі ручну перфорацію за допомогою молотка та пробійничків. Займалась в‘язанням спицями і гачком та іншими рукодільними техніками. У 2015 році прочитала оголошення, що в Національному музеї запланували майстер-клас із вибійки. Мене це зацікавило. Це мене дуже захопило і я вирішила шукати де можна знайти штампи. Спочатку робила вибійки на тканині за допомогою акрилу, а потім познайомилась з Оленою Оренчак і вона мене мотивувала створювати орнаменти  олійними фарбами за давнішою технологією. Це було море експериментів. З роботи щодня виходила о 23.15. Мала замовлення, а вибійку вивчала у третю зміну. Самостійно досягла своєї рецептури щодо взаємодії фарби і тканин. Адже тканини різної щільності, а фарба різної жирності. Також розчинники різні. Все це потребувало море експериментів.

Я вивчала сакральне мистецтво у Львівській національній академії мистецтв. Там дізналася про ґрунти, підготовку до дошки, знала усі породи дерева, що таке шпуги в іконі і торець. Як правильно складати дошку, щоб не покрутило ікону. Це теж вплинуло і допомогло. Вивчала живопис, теологію, рецептури, різні старовинні  технології, дуже пощастило, що викладав ці три найнеобхідніші предмети професор Володимир Антонович Овсійчук та ще один чудовий педагог Карло Йосипович Звіринський.

Народилася поблизу Східниці. Коли мені був рочок, батьки переїхали до Дрогобича. Там я отримала освіту.

Їздила до музею «Дрогобиччина». Досліджувала там вибійкові спідниці-мальованки та давні вишивки Бойківщини. Коли опрацьовувала фонди музею, знайшла свою родичку пані Оксану Соловку, з якою навіть не знались.У мене репресована родина. Мого дідуся і бабцю по маминій лінії вбили. Бабця була зв’язковою під псевдо «Бджілка». Коли бабцю вбили, моїй мамі було лише два тижні. Мама росла круглою сиротою. Нас дуже мало залишилося з нашого роду. Бо коли маєш родичів, це дуже цінно. Тому щаслива, що знайшлись з пані Оксаною за довгі роки, навіть живучи в одному місті, не знались. Тепер наша дружба міцна.

У важких ситуаціях завжди трималася за Господа. Це і є моє джерело енергії. У моєму житті 85 процентів – труднощі. Та я все одно пробиваю дорогу до світла. Коли є талант, твориш і бачиш красу, то менше бачиш труднощів. Наскільки твориш красу, настільки позаду складніше життя. Бачу це по своїх знайомих. У талановитих людей дуже багато випробувань. В моєї дитини пухлина і доводиться постійно роздобувати кошти.

Раніше приймала усі замовлення. Останні кілька років по-іншому підходжу до цього. Спочатку спілкуюся з людиною, потім молюся і аж тоді вирішую стосовно замовлення.

Умію керувати своїми емоціями, витримувати їх. Коли жінка сама виховує дітей, тоді грає різні ролі, і підключає якусь батьківську силу.

Гостро відчуваю фальш. Я це пізнала, вивчила і вже цього не допускаю. Миттю чую сигнали небезпеки від людини. Заходжу в молитву тоді. І відповідь знайдеться.

Роблю одяг з натуральної вовни. Застосовую ручну вишивку по брижах. Це теж  Бойківщина. Брижі – це такі малесенькі збирані складочки і по них гарне вишиття. Спідниці, плаття, пальта, камізельки, ще є серія чоловічих сорочок.

Коли діти були малі, працювала багато на реставрації автентичного одягу, то ж досвід у техніках вишиття саме звідси. Батько дітей тоді поїхав за кордон і я залишилася сама. Двоє дітей шкільного віку, плюс, я була важко хворою. Брала замовлення, виконувала в той час  реставраційні роботи. Відновлювала старовинні вишивки. У мене дуже добре працюють дві півкулі мозку. З дитинства я шульга, але приходилось розвивати в собі і праву сторону мислення. Можу будь-яку техніку вишивки відреставрувати, доволі часто була можливість зворотнім ходом, методом розпорювання вивчати нові техніки. Цього навчалась у відомої мисткині з Дрогобича, пані Мирослави Кот. Це мені дається легко. Але не встигала тоді кошти заробити, бо хвороба була вкрай важка, я могла сидіти лише 15 хвилин і мені ставало зле, іноді непритомніла… Це були важкі випробування. Але одного разу я прокинулася о четвертій годині ранку і до сьомої всю роботу виконала. Я ту реставрацію занесла, заробила кошти. І з того часу і ще й дотепер так практикую. Знайшла собі методу заробляння грошей з четвертої години ранку. Напевно про це подбав Господь Бог. Недарма кажуть: хто рано встає, тому Бог дає.

Багато людей приїжджали до мене на навчання, я організувала  майстер-класи по вибійці – це були жінки  з Америки, з Франції, Німеччини, Австрії. Основні мої замовники – діаспора. Маю багато міжнародних виставок, цієї осені в Маґдебурзі представляла  Україну з показом своєї колекції «Цвіт папороті».

Помітила, що на майстер-класах люди вибирають різний колір. Цим наче лікуються. Людина потребує того кольору, який ніби дає їй енергію, лікує. Вона задовольниться ним і їй стає легше. Це моє спостереження.

Мрію по те, щоб мої діти були щасливі, щоб у них було добре родинне життя. Мрію відкрити професійну вибійкову школу. Хочу комусь це передавати, навчати інших.

З дитинства бачу у снах різновиди кольорових тканин і візерунків. Якось приснилося, що я була в своєї бабці. Вона відкриває скриню і я дістаю звідти тканину кольору фуксії. Тканина складається з двох шифонів, між якими є ще якась жата тканина і ніби всередині метелик.. Розповіла цей сон одній дизайнерці, потім дивлюсь а вона у своїй колекції використала таку тканину.  Та й вже сон пригодився…

Під час війни на одязі вибиваю різні штампи опрацьовані в музеях, а поруч роблю надписи віршів відомих поетів про Україну. Перший вірш був Володимира Сосюри «Любіть Україну». Власниця цієї спіднички проживає Манчестері. Це і є популяризація нашої багатостраждальної України.

Від часів радянського союзу не працювала на когось. Лише на себе. Сім років тому працівники одного вишивального підприємства попросили мене проектувати деякі речі. Сказали, що треба бути на роботі з 9 ранку до 17. Я походила три тижні і почувала себе жахливо. Робота цікава, але ж в мене стільки ідей, а я роблю щось не моє. Хоча мені й була цікава та співпраця, бо вона є оптова. Я думала, як так можна шити 60 однакових сорочок в кризу. Воно все лежить, а далі знову нашили. Запропонувала їм шити щоразу 10 речей по два кольори і змінювати вишивку. Підказала дизайн. У них дуже добре пішли справи – відкрили три магазини. Потім не хотіли мене відпускати. На третьому тижні вже відчувала, що задихаюся там. Пропонували приходити лише на годину за ті самі гроші. Я потім виїжджала на годину. Вони досі користуються тою системою, що їм підказала.

Тричі була за крок до смерті. Востаннє перехворіла коронавірусом. Я вже відключалася і написала своїй дитині «творчий заповіт». Увечері в зошиті записала всіх постачальників, вишивальників, усіх своїх працівників, номери телефонів і усі недовершені справи. У мене була дуже низька температура, велика слабкість. Втрата пам’яті і галюцинації. Мій собака грався, кусав мене за руку, а я не відчувала. Але я вранці прокинулася. Потім кілька місяців виходила з того ковіду.

Пережила інсульт. Перевтома була. Навантаження велике, бо замовників багато. У мене руки й ноги не працювали і мова теж. Моя мама годувала мене з ложечки. Мене паралізувало. Було вкрай важко.

Син ще підлітком був, вів якось мене під руку, бо ноги в’ялі були, як виходила з інсульту, часто падала і координація рухів сповільнена. Надійшла назустріч жінка і каже: «П’яна яка! Який жах!» А я взагалі не вживаю алкоголю. Кажу до сина: «Іване, не звертай уваги», це просто порушена координація рухів і люди по-своєму реагують. В  житті багато може бути випробувань, тому довіряй лише Богові.

Після інсульту  постійно молилася. А потім відчула, що маю потребу потрапити до джерела. Щось мене туди кликало і це був правильний шлях до одужання… Коли повністю з головою занурюєшся у воду, організм наче перезавантажується, ніби стаєш новою. Коли настало трішки покращення, то двічі на день їздила до джерела на Високому замку по своє зцілення. Воду треба приймати з радістю. Зі страхом ліпше не лізти.  Тоді буде зворотній процес. Не варто лякатись зимного, воно ж тебе зцілить.

Через пів року, коли відчула, що мені вже легше, поїхала до Польщі на заробітки. Лікарка сказала: «Боже, чи ви божевільна? В мене ще такого пацієнта не було». Щоби поїхати, до нуля звела замовлення. Завершила усі. У Польщі заробляла 1200 доларів у місяць. Ми з моєю швачкою працювали там у приватному ательє. Там гарна природа, річка, спокій. Легенька робота, бо не було напруги зі всіх сторін. Я стала краще на ноги і повністю одужала. Лікарка була здивована, коли я приїхала в з таким покращенням.

Коли заробила гроші, хотіла ще раз поїхати до Польщі, але мене на кордоні затримали. Від хвилювання відчула, що в мене ноги ватні. Думаю, зараз впаду і люди злякаються. І тут сама собі кажу: «Господи, якщо я маю перетнути кордон, чому я хвилююся? Якщо я маю повернутися до дітей, то я вертаюся до дітей». І мені попустило. Почала цю методу приміряти і відчула повне зцілення.

Уже знаю, як бути мудрою і не пускати до себе зло. Все – досвід. Моя медитація – молитва.

Працюю часто в Карпатах. Запалюю ладан. У церковній крамниці купую собі грецький ладан. Вмикаю молитву або етнічну музику. Взимку запалюю піч, тріскочуть дрова. Так мені комфортніше. Медитую під час роботи, у кожен штамп  і кожну працю вкладаю добро і позитив. Мій світ у барвах і любові ще з народження.

Фото: Ігор Дерпак, Олег Лядик, Надія Марченко

Читайте також: Оксана Сокол пішла в автоспорт завдяки вихованню чотирьох дітей

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ