«Відчував, що рано чи пізно війна буде», – Іван Марчук

0
189

З 21 вересня до 16 жовтня в онлайн працюють дві  віртуальні виставки картин «Віденські рапсодії» і «Віденські експресії» народного  художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка, почесного  громадянина Тернополя, Києва, Канева , нашого земляка з Москалівки, що на Лановеччині, Івана Марчука.  Про картини оцифрованих циклів, про умови їх створення з митцем  розмовляла наша кореспондентка.

Кожне спілкування з Іваном Степановичем – це виняткова подія, бо він унікальна, глибока і велика людина. Його називають патріархом авангарду, українською легендою, найтитулованішим художником України. Він належить до ста найкращих живих геніїв сучасності. Іван Марчук створив близько 5 000 робіт, відкрив понад 200 монографічних та 100 колективних виставок. Його роботи знаходяться у музеях та приватних колекціях  на п’яти континентах. Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла його до Золотої гільдії (до якої входить 51 художник зі всього світу) та обрала почесним членом наукової ради академії.

Він із Києва  евакуювався  в кінці березня, не в змозі чути і бачити  звірства  загарбників, від яких, за його словами,  закам’яніло серце і пензель перестав слухатися  руки.

– Спочатку  ще здавалося, що ми дуже скоро переможемо. А коли сталася Буча, тоді і ми жахнулися, і весь світ жахнувся, – говорить художник. Друзі  з українських посольств кликали в різні країни, запрошували  і шанувальники таланту та колекціонери. Евакопоїздом,  під обстрілами і з сиренами тривоги,  він добрався до Варшави, а потім до Відня, куди йому допоміг переїхати великий шанувальник його таланту.

– Тут я почав писати картини. Не думав, що доживу до  такої підступної і широкомасштабної війни, хоч відчував, що рано чи пізно вона буде, нам совєцькі диктатори не змогли б  пробачити нашої незалежності і поступу до цивілізованого світу. Не сподівався, що в мені прокинеться ще один Марчук,  – зворушливо каже Геній сучасності.

– Ми з вами колись нарахували ваших 14  іпостасей, які різняться стилями, технікою виконання, задумами,зрештою, голосом душі. Я б привітала вас із народженням 15-го, новітнього  Марчука, якби він з’явився  не в такий страшний час. В історії це класифікуватимуть, як воєнне мистецтво.

– Але він уже є! Я повернувся до письма акварелями, якими працював у 60-70-их роках. Пензель малює своїм якимось новим способом, – ділиться художник. – У мене тут з’явилося понад 50 картин. Це мої ліки, це  вгамування мого  розпачу, туги, переживань. Саме з  цих найсучасніших  робіт і почалася   віртуальна виставка «Віденські рапсодії», яка включила понад 30 полотен. Мені подобається слово «рапсодія» – бо в ньому йдеться про вільну імпровізацію мелодій, а картини – це та ж імпровізація кольорів, форм, заряджена  моєю енергетикою любові до світу,- говорить художник. І я розумію, що так він переживає найбільш трагічні сторінки російсько-української війни – далеко від дому фізично, але близько думками та емоціями.

Своєю місією художник вважає – тішити своїми роботами  людей  світу і знайомити їх з Україною, створювати їй позитивний імідж. Тому мріє, щоб його роботи  «ходили світом»,  організовує виставки скрізь, куди кличуть.  Зараз його експозиції  повертаються з  Іспанії, Америки. Планує маестро виставку і в Австрії.

– Мої картини працюють на мене, де б вони не були, і на Україну. Я хочу світові своєю творчістю розповісти про  те, яка вона красива, які талановиті в нас люди, стійкий і витривалий народ. Ми ж непереможні!Як би нас не гнула історія, як би не гнобили сусіди, наше ДНК відновлює дух,  бажання волі і незалежності. Я сам скільки  пережив гонінь, невизнання, безробіття через те, що приїхав у Київ із Львова, і вже для органів був з  тавром націоналіста. Тепер загарбникам хочеться вигнати з нас українство, бо їх воно  муляє, не дає дихати. Про це і мої нові полотна, – каже схвильовано земляк.

– «Віденські рапсодії» і «Віденські експресії» стали продовженням  новітньої організації виставок. На початку лютого  ваші три цикли творів;«Погляд у Безмежність», «Біла Планета І» та «Біла Планета ІІ» — стали доступними в онлайн.

– А як же! Треба бути в ногу з часом. Цифрові технології зробили карколомні кроки. Багато музеїв, картинних галерей  почали оцифровувати  експонати і робити віртуальні екскурсії та виставки. Адже мистецтво робить людей і добрішими, і розумнішими, і глибшими. Тепер хто з інтернетом має доступ до величезної культурної спадщини. Хочу окремо сказати ще про  щойно народжену онлайн-виставку  «Віденські експресії», до якої ввійшли мої роботи циклу “Нові експресії”. Вони стали наскільки актуальними сьогодні, хоч я написав  їх  у 90-х роках минулого століття на Манхеттені у Нью-Йорку під час еміграції до США, що я не міг не зробити цю виставку, – задумливо каже Іван Степанович.

А я, уже переглянувши виставки,  міркую про циклічність його настрою. Тоді він тікав від радянського гніту, майже 20 років творив там. І от минуло 30 років, а картини відізвалися спротивом нинішній ситуації в Україні. Мабуть вимушена відірваність від дому, трагізм подій на рідній землі, спричинений знавіснілим ворогом, – все особисте й вселенське наклалося на вишуканість й благородство естетського Відня. Й палітра озвалася “Віденськими експресіями”.

Я «пройшлася» виставками. Кожна картина окремішня  ділянка Всесвіту, ніби живе своїм життям. В загальному тривожно, душа стає, як тятива від прочитання неповторного письма Генія.  Іван Степанович  говорить, що мистецтво формує речі, які не можна описати ніякими словами. Так воно і є. Картини об’єднані циклом, а мені хотілося дати назву кожній. На одній розбиті кришталеві мрії з бризками  розтрощеного сапфіру. А там руїни під сяйвом місяця і першою памороззю. Приворожує синє небо  у вирі неспинних подій, які вирують в усіх природних стихіях  і в людських головах, в наших душах. Така Україна сьогодні, бо над нею зійшлися  всі  нерозгадані таємниці і секрети світобудови, тільки художникові вони відкриваються, а він їх передає нам. еличене, піднесене до таїнства створення всесвіту і людського життя, – каже майстер..

Іван Степанович уважно слухає і каже, що любить, коли люди читають його посил на полотні, знаходять щось своє, фантезують, думають.

– Все у цьому світі буденне і возвеличене, піднесене до таїнства створення всесвіту і людського життя, – каже майстер. – Тому життя і стає найвищою ціною за здобутки. Філософія геніальності залишає багато запитань, на які не завжди знаходиться відповідь, але цінні для Марчука наші пошуки, до яких він змушує картинами.

– І все ж, Іване Степановичу, скажу, що віртуальні виставки мають мало спільного з «культурою відвідування виставок», певним ритуалом, який передбачає підготовку, передчуття, побачення з автором. Мені так бракувало  спілкування з вами, відчуття живої енергетики з п’ятнадцятим Марчуком.

– Ти ж знаєш, як я люблю ходити на свої виставки, спілкуватися з глядачами, робити світлини з ними, слухати імпровізації про те, що вони бачать у моїх картинах. Жодна онлайн-виставка не замінить цього, не передасть енергетики  моєї руки, пензля, яка навіки лишається на полотні. Тому я планую  виставки, є домовленості. А віртуальність робіт для того, щоб мене не забували, могли  безплатно переглянути  картини, прочитати інформацію, потішитися моїми новими роботами. Скажімо, не всі можуть потрапити на виставку, де експонується 50-100 робіт, а тут рамки можна розширити, місця не займає, перевезенням і зберіганням не турбуєшся. Головне, щоб була  зацікавлена  авдиторія. У нас щоденно до 30 тис. онлайн-переглядів, Якщо настільки велика частина нашої авдиторії в мережі – ми на правильному шляху.

– Рік тому, я вас вітала  з тим, що вашу розкішну “Золоту ніч” продали на аукціоні  класичного і сучасного мистецтва  за рекордну суму – майже сто тисяч доларів. А цими днями  ваша картина «Сад спокуси» за ціною на благодійному аукціоні побила всі рекорди: її купили за 120 тисяч доларів. До цього  полотна живих українських митців ще ніколи не продавали на аукціонах в Україні за такі суми. Повідомили, що 50% з виручених коштів аукціону передадуть ГО «Повернись живим».

– Радий , що таким чином моя справа долучилася до наближення перемоги в російсько-українській  війні. Але це ж мої картини продають колекціонери. От коли я продам свою роботу за 120 млн. доларів, тоді подарую Україні свій музей з майстернею,навчальними класами, бо в нашої держави на це грошей ніколи не буде.  Таким чином, я приверну увагу мистецького світу до  своєї батьківщини і Київ житиме за рахунок  надходжень від туристів-митців, як,скажімо, Амстердам  тримають на плаву надходження екскурсантів зі всього світу  до  музею Вап Гога. Світ же мене знає.

…Промовисті дощі на його полотнах, говорять самі за себе; після ночі настає день, а після дощу, природа  очищається, ясніє веселкою, новим днем і надією на краще. А надія в нас одна – перемогти ворога.

– Зараз важливо, щоб світ знав правду про нашу війну, щоб засудив новітнього гітлера і розумів, що українська армія прийняла удар на себе і бореться із світовим злом. Тільки в єдності наша сила. – каже  на прощання філософ і митець, наш земляк Іван Марчук.

Людмила ОСТРОВСЬКА

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ