Тернополянка розповіла, чому не любить поліцію

2
413

lyubaЯкось дехто із прес-служби теперішньої поліції запитував, за що я ту поліцію так недолюблюю. Я довго згадувала. Але так і не вдалося згадати того часу, коли б любила, власне, ту поліцію. Навіть у школі билася вибірково з тими, хто якось потім був причетним до тої справи.

 

Мені – приблизно 6 років. Передчуття ми із сестрою ніякого не мали в той день. Хоч він і був трохи незвичним: ми зосталися в хаті самі, а батьки поїхали до міста в суд. Ну, знаєте, що таке сільські війни за землю, за право зробити дорогу через обійстя, за право відрізати шматок городу та інша подібна ідилія бурхливих дев’яностих…

Так от! Передчуття не було ні поганого, ні доброго. Ми собі чемно бавилися, як це бавляться діти у будь-якому куточку світу: безжурно і щасливо. Передчуття мали батьки, бо вже дуже нас застерігали не відчиняти двері нікому. З нами залишилася німецька вівчарка і ми були безмежно цьому раді… Перед полуднем хтось постукав у двері, вівчарка дружньо загавкала… Ми – принишкли…

– Відкрийте, – почулося по той бік, – я маю вам щось переказати …е-е-е… від мами. Голос дуже мякий. Було очевидним, що промовляючи жінка посміхалася. Ми відразу впізнали представника місцевої влади. Вона при зустрічі охоче і дуже приязно говорила, адже я дружила з її внучкою. І на всі заперечення старшої сестри, я таки відчинила двері.

Замість завжди усміхненої знайомої жінки до хати увірвався дільничний.

Ні до того, ні після я дільничого більше не бачила. Але запам’ятала його ім’я і прізвище – Андрій Демкович. Вівчарка спробувала загавкати, але швидко оцінила ситуацію, підібгала хвіст і принишкла.

Що ми робили? Не пам’ятаю. Але пам’ятаю, як у хаті все переверталося. Десь міліціонер знайшов сокиру. Розмахував нею. Для чого? Можливо, він був п’яним від алкоголю, безкарності, відчуття безмежної влади над дітьми… Хотіла б його спитати також. Але кажуть, що він вже помер. Міліціонер тоді з несамовитим задоволенням рубав усі бідони, сорокалітрові баняки. Цей гул тривав, напевно, з 15-20 хвилин, але мені здавалося, що він не зупиниться ніколи. Не пам’ятаю, коли і як вони пішли і коли повернулися мама з татом. Але ми їх ніколи так ще не чекали, як тоді. А звук дзенькоту сокири об сорокалітрові баняки і бідони залишився у пам’яті назавжди…

Любов ЛАЗУКА

2 КОМЕНТАРІ

  1. Сучасні менти – це бандити 90-х, які наділи погони. Танті хоч боялися партії а ці нічого не бояться!
    Всіх злочинців кришують менти! Тому тих злочинців і ніхто не ловить.
    А менти – це грабіжники на дорогах!
    А менти- це ті, що дітям продають наркотики.
    А менти – це ті хто підліткам підкидає наркотики…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ