“Карантин підсилив інстинкт самозбереження і спровокував переоцінку цінностей”, – Людмила Островська

0
165

Думки, супутні карантинові… Він став не тільки приводом для підсилення інстинкту самозбереження, а й переоцінки цінностей. Це час і для того, щоб збоку глянути на себе і не тільки подумати про те, чи так живу, а й для того, щоб щось змінити у своєму житті на краще, коли ми всі вийдемо із цього вимушеного оціпеніння перед вірусом, у якого зараз жнива.

На елементарному, може і примітивному, прикладі я вловила чудове гасло: «Проживати життя в режимі тут і зараз». Брала інтерв’ю в поважного пана. Святе – фотографуватися. Я попросила зробити це моїм телефоном. Він відразу почав наполягати, щоб я вислала на його вайбер. Я, мовляв, добре, потім. А він так настирливо наголосив, що живе тут , вже і зараз, і терміново хоче, щоб ця світлина була в його телефоні. Я вкмітувала його гасло, подумала, класний сучасник гаджетів, і відіслала фото. Відразу це було в соцмережах. А що? Ми люди публічні! А не наполіг би, за тиждень було б, коли вже інші події заволоділи часом і цікавості до цього моменту зустрічі вже не було б ніякої. А так свято!

Як буде класно, коли ми приймемо рішення жити тут і зараз. Другого життя в цьому тілі не буде. Тому, не перечікуємо цей період, а проживаємо. Скільки довкола цікавого. Я відсканувала фотки минулого століття. Знайшла звідки в мене постійне відчуття польоту! Крил же, ніби й не маю! Поворушіть своїми, час повертатися з вирію сюди… Іншого місця в нас нема і тут жити вже і зараз…

Людина перед стихією, вірусом, катаклізмами, хворобами не завжди стає переможцем. Вінець природи вразливий, тендітний, беззахисний. Навіть слово може вбити. Але все це вчить нас тримати удар, гартує біцепси душі, щоб були сили протистояти чоботові, який так хоче топтати душу. З цих уроків ми розуміємо, що з вітряками краще не боротися, не витрачати сил, а зійти з дороги і з їхнього життя, вони все одно крутитимуться, куди вітер дутиме.

Ситуація навчає протистояти жалю за відкладеним, не дати йому отруювати себе зсередини, зосереджуватися на поправному. Бо що вже сумувати за навіки втраченим шансом? Пісня вчить не повертатися на круги свої, бо крім болю і жалю це нічого не приносить. А так – фейсбучний друг шкодує, що збірку віршів не видав до свого ювілею. Відкладав, бо ж ювілей весь рік можна відзначати. Але боїться, що завтра, після всього пережитого, вірші і їх філософія буде неактуальною.

Редакції сайтів, газет напланували багато тем, цікавих матеріалів, але завтра вони можуть бути також не на часі. Я тішуся, що не відклала своє відрядження на потім, а відразу поїхала в невеличке село Миколаївку. А наступного дня припинився автобусний і будь-який транспортний зв’язок. У коліжанки був день народження, але вирішила відкласти урочистості на вихідні. А у вихідні уже був карантин. Шкодує, але все це поправимо, деталі, які скорегувало життя.

Мулько на душі від незворотності, нездійсненності колись відкладеного на ніколи. Щоб не було цього відчуття, поки живі сьогодні: їжмо і пиймо з красивого посуду, хай він не чекає оказії, в якій ми не зможемо брати участь. Читання не відкладайте ніколи на потім, подорожі, ну хіба що до після карантину.

Хочеться подуркувати – не зважайте на вік, компанія однодумців завжди знайдеться! Смажте пенкейки на лісовому багатті! Йдіть на Говерлу в мештах з обцасами! У вечірніх сукнях снігом босоніж! У масках до знимки! Втрьох –тільки на крайняк! Пса не рахувати! Лиш би цього хотілося!
Я назбирую собі список з кількох дій, які приносять мені задоволення. Серед них –

виграти в шахи у внука, вчу дебюти, придумати настільну гру, за якою ми з дітьми гарно проведемо час при чиємусь із них дні народження. Я вже не кажу про приготування торта за складнючим і, практично, недосяжним для мене рецептом, який я відкладала роками на потім через заклопотаність. Останній раз пекла торт, коли були маленькими мої дітиська, яким тепер четвертий десяток. Ще деталька: я і рецепт –  це несумісне. Єдине, що я за ним роблю, – паску печу строго за рецептом бабці Владуся. Вона не черствіє і всім подобається. Це про паску.

А ви пригальмуйте своє бажання подобатись усім, як складову щастя. Психологи стверджують, що це ознака посередності. Ми ж не стодоларові купюри, щоб усім подобатися. А слабо одягати обновки без нагоди? Ще складник внутрішнього комфорту і щастя – собистий розвиток і досягнення цілей у цьому, нашому житті. Цілі в кожного свої, головне також, щоб вони були. І тоді щастя чекати не треба. Очікування не працює. Не варто його уявляти у якомусь духмяному саду сакур чи магнолій, чудові дерева ростуть під власним будинком.

То навіщо відкладати їх споглядання на «коли-небудь», яке може і не настати. Зупиніться і подумайте, яку радість вам приніс сьогоднішній день. Прокинутися і своїми ногами підійти до вікна і побачити сонце чи сніг за вікном, як у нас сьогодні! Хіба це не свято? Думали, як багато людей цього не можуть зробити?

Маю знайому на 96 році життя, лежача, сім країн звільняла в передовому ешелоні у Другій світовій, уже перед сповіддю. Але відкриває очі і молиться, каже, що Бог і сьогодні дав їй щастя бачити день. Ми так нарікали на економіку країни, платіжки, комуналки, що приглушили в душі цінність в здоров’ї переночувати, усміхнутися один одному. Психологи стверджують, що можна створити щастя у своєму житті, незалежно від будь-яких обставин: не від того, що з’являться гроші, відмінне здоров’я, шалене кохання на стороні і вже, нова сукня…
Треба просто змінити свої настанови щодо щастя.

Багатьом з нас здається, що обставини дійсно несприятливі і заважають нам стати щасливими, коли навкруги скільки нещастя. Уявіть, яким би було життя, якби не було цих обставин. Вчені стверджують, що самонавіювання і візуалізація допоможуть перетворити ті сторінки життя, в яких ми поки що не можемо бути по-справжньому щасливими, на позитив. Треба тільки зробити свій перший крок до того, щоб стати щасливим незалежно від обставин! Треба полюбити себе і не дати обставинам вибити себе з колії. Що там про коваля щастя казали колись? А таки – так воно і є. Як викуєш, так воно і гарцюватиме біля тебе різної величини. І від кожного коваля воно залежить чи бути завбільшки, як горбик, наритий кротом, чи дотягнеться до Говерли з Джомолунгмою.

Мабуть таки з інстинкту самозбереження йде переконання, що ми завжди варті більшого. Треба тільки звикнути до цієї думки, як і припинити знецінювати своє “сьогодні”, як репетицію грандіозного “завтра” та не відкладати життя на потім. Ви ж уже з досвіду знаєте, що найкращі моменти найчастіше трапляються досить спонтанно. Якщо Бог щось забирає, навіть коли любов згасає, то натомість він щедро дає варіанти натхнення і мотивацію до життя.

Отож, уже вкотре я кажу, у миттєвості між минулим і майбутнім є сьогоднішній день. Хай він буде щасливим! Не відкладайте на потім свою ніжність і доброту. Даруйте компліменти, будьте щедрими на гарні слова. Все це робить нас міцнішими і щасливішими. І дякуймо Богові за те, що ми просимо, ніби він уже дав нам здоров’я і міці вистояти перед цими випробуваннями, які звуться російсько-українською війною і пандемією.

Всім хто дочитав цей матеріал, дякую! Ви не відклали його на потім, а це вже успіх! Ви вмієте визначати пріоритети і бути режисером свого сьогоднішнього дня! Успіху! Всіх люблю!
Людмила ОСТРОВСЬКА

 





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ