Хворий батько – теж батько. У тернопільському хоспісі рідних чекають найдужче

0
3300

– Боже, Галю, то ти? Ти прийшла!

А я заніміла. Бо я не Галя.

Хоча прийшла разом зі ЗМІ у хоспіс, вірніше, у єдиний спеціалізований заклад з надання паліативної допомоги в області для висвітлення заходу. Практично нова структура медико-соціальної допомоги в системі охорони здоров’я, яка проводить паліативне лікування пацієнтів в термінальних стадіях хвороби.

– То – не Галя.

Прозвучало поруч. Це ще один пацієнт закладу. Той, що роками, десятками років працював колійовщиком, а тепер – без кола і двора.

– То не Галя. То не ваша дочка – ще раз промовив колега-пацієнт. І відлуння сказаного зависло у повітрі.

З надією в очах він подивився на мене і махнув рукою, мовляв, підійти. Машинально ступила кілька кроків ближче. Оніміння не проходило.

– Не Галя… А як схожа! Мила дитина.

Він принишк, стих. Накривсь ковдрою майже з головою.

А я боялась поворухнутись і сколихнути ті розчарування і той біль. Біль в термінальній стадії. Біль, який не лікує паліатив.

Світлана ГУМЕННА





БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ