Концертний сезон приурочили генію, який понад 100 років тому відвідував Тернопіль

0
15

Муніципальний Галицький  камерний  оркестр програмою «Франкові струни» відкрив 28 концертний сезон.

– Це особлива подія  для нашого колективу, – сказав  у вступному слові художній керівник оркестру і диригент народний артист України Василь Феленчак. – Ми втішені зустріччю з вами, наші глядачі, справжні шанувальники музичного мистецтва. Надалі хочемо дивувати і захоплювати  вас   музикою, відкривати щось несподіване чи пригадати добре забуте старе, актуальне і сьогодні.

Здивуванням, захопленням, хвилюванням  і  духовною величчю  стала прем’єрна програма, в яку тонко вплелися мелодії Франкового слова, його дії і натхнення з творами класиків музичної України і світу та дитячим співом.

– Велет українського духу й слова Іван Франко не раз торував дорогами давнього Тернополя. Зовсім юний і в пору старості відвідував наше місто, зустрічався з мистецькою елітою, гімназистами, жителями довколишніх сіл. Тут він творив поезії, шукав однодумців, заслуховувався піснями та музикою Тернопілля. Що нам відомо про це?! — запитав автор ідеї мистецької програми «Франкові струни», поет заслужений діяч мистецтв України  Олег Герман. І зазвучали  унікальні епізоди із життя, думки, поезії великого Каменяра, пісні на його слова та музика тої пори. Донести Франкові думки нам, сучасникам, допомогли автору програми   ведучі концерту : поетеса Олена Лайко і  заслужений журналіст України Михайло Зубик. Пісні на слова Івана Франка  виконувала  народна хорова капела «Зоринка» під орудою заслуженого працівника освіти України Анжели Доскоч. А відтворили у музиці  настрої  українського Мойсея – муніципальний  Галицький камерний оркестр.

Діапазону творчості Каменяра  немає меж. Поет, прозаїк, драматург, історик літератури й фольклорист, перекладач, видавець, громадський і політичний діяч. Відомі його праці і в інших галузях, зокрема, в історії, філософії, економіці, етнографії. До такої різносторонньої діяльності, як пригадав нам Олег Герман,  спонукали «вдача, те гаряче бажання–обняти цілий круг людських інтересів». Це й стало сенсом життя великого письменника і вченого, який у творах своїх казав, що «для геніїв грядущих поле дикеє орав», і «ставав на всяке жниво, і в’язав свій скромний сніп». З цього «скромного снопа» проросли невичерпні запаси золотого зерна, що живили й живлять нашу літературу, науку, публіцистику, нашу духовну культуру.

Мелодія Мирослава Скорика «Листок з альбому» у виконанні Галицького камерного оркестру  підсилює звучання  поетичного слова Олега Германа про пісню, яка завітала в старечу холодну і голодну хатину  автора понад чотирьох тисяч  творів різної тематики, які ввійшли в сто томів праць, борця за українську націю.

«Ти хто?

Я – пісня…

Пісня?..

Так, ота, якої вже бояться стільки років.

Чия ж ти будеш?

Ваша…

Дивота…

А я Вам нагадаю «Не пора!..»

Диригент  народний артист України Василь Феленчак спеціально для  прем’єрної програми  нового концертного сезону переклав для камерного оркестру  мелодію  Миколи Лисенка до пісні на слова Івана Франка «Безмежнеє поле», яка зазвучала багатоголоссям хористів «Зоринки».

Іван Франко бідкався , таке враження, що конкретно нашим сьогоденням, бо писав,  що «надходить велика доба, і горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими й не приготовленими!..» Ці рядки були написані у 1905 році після повернення з Тернополя та виступу поета на сільському вічі у залі Міщанського братства, що розміщувалось в приміщені Тернопільської обласної філармонії. Франкові на ту пору вже було 49 літ.  У концертній програмі звучить пісня на його слова  «ЗЕМЛЕ МОЯ, ВСЕПЛОДЮЩАЯ МАТИ» у виконанні хору «Зоринка». Звучить і пісня «Вийди-вийди,Іванку», яку співали поетові дівчата, коли він приїхав у  Прошову дружбувати у молодят отця Осипа.  Через рік він ожениться сам, купивши на власне весілля костюм та золоті обручки  за гроші, зароблені у власника села Вікно  Івана Федорóвича. Як творчий наймит він писав біографію панича, аби мати кошти на прожиття. Було й таке, що на  прохання письменника Василя Стефаника Іван Франко їздив до села Білої під Тернополем, аби засватати  Соломію Крушельницьку, але… співачка відмовила.

З Тернопіллям пов’язано багато сторінок його  життєвої книги.  Іван Якович  13 разів побував у нашому краї.Тут, у товаристві композитора Миколи Лисенка, неперевершеної Соломії Крушельницької ,з  хором отця Вітошинського з Денисова , де звучав вперше  духовний гімн України   «Боже великий, єдиний», у серці молодого Каменяра народилася предтеча нового гімну, який в умовах російсько-української війни звучить особливо  гулко.

«Не пора, не пора, не пора

москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить».

Автор мистецької програми висвітлив цікавий факт участі Івана Франка у виборах  1898 року до Віденського парламенту від Збаразького та Скалатського округів. Все було, як і зараз, –  зустрічі поета з сельчанами Тернопілля. Однак земляки проголосували за польського шляхтича.

У канву мистецької програми вплітається і лірична поезія, яка вивершилася в творчості поета жмутками «Зів’ялого листя», коли сорокарічний Іван Франко  написав цю збірку, назвавши її   ліричною драмою.  «Чого являєшся мені…», у виконанні Олега Германа звучить як  монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя.  Епітети, порівняння  з подвійним  значенням малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до поета: «уста твої німі». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»

І розкриває душу  закоханого Каменяра  мелодія А.Кос-Анатольського звучанням  пісні  на слова Івана Франка «Ой, ти дівчино, з горіха зерня». Цей твір також спеціально для програми  переклав для камерного оркестру  народний артист України Василь Феленчак.  Збентеженість ліричного героя, контрасність його оцінок, радощі і горе  майстерно передали у пісні  хористи «Зоринки». На слуху і пісня генія Франка, яка давно стала народною,  Червона калино, чого в лузі  гнешся». Ведучі мистецької програми  підкреслили, що  твори про кохання такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до найгеніальніших поетичних творінь світової любовної лірики, без них   важко уявити гігантський материк Франкової поезії. Тісно вплелася в мелодію  струн  Каменяра  музика ще одного генія духу української нації – Василя Барвінського, який  вніс неоціненно великий вклад у становлення і розвиток музичної освіти і мистецтва  на теренах Західної України в період між двома світовими війнами. Широко і розлого звучали  його  «Варіації на власну  тему в українському дусі».

Взяла акорд  і та Франкова струна, якою він критикує негативні риси українського менталітету,  рабський дух, що віками втовкмачувався українству його поневолювачами.Ведучий доречно згадує  слова… «ти брате любиш Русь, як хліб і кусень сала, я ж гавкаю раз в раз, аби вона не спала», якими Іван Якович  висловив своє завдання як духовного пророка. І вже ,як наказ із глибини віків, звучить: «Лиш борися, не мирися,  Радше впадь, а сил не трать. Гордо стій і не корися,  Хоч пропадь, але не зрадь!»

Вперше свою поему «Мойсей» Іван Франко читав у Тернопільському   “Міщанському братстві”  для гімназистів. Олег Герман читає пролог до поеми, написаний  тоді ,ніби для нас, сущих.

«Народе мій, замучений, розбитий,

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?»

За своєї доби Іван Франко, як і герой його поеми, був українським Мойсеєм. Глибоко вивчав історичні закономірності поступу свого народу, пророкував його майбутній шлях, кликав до єдності. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів»- ця фраза стала сьогодні крилатою. Трепетно і надихаюче звучить  чудова пісня, яку тепер уже і не почуєш ні з радіоефіру , ні з екрана телевізора, – «Любіть Україну»  на слова Володимира Сосюри у виконанні вихованців Анжели Доскоч. Високим акордом звучать поетичні слова     героя мистецького дійства  про те, що  перемоги від когось чекати не варто, перемагати треба вчитися, щоб здобутками народу не заволоділи, як це часто буває, люди з нечистою совістю й корисливими інтересами. Автор мистецької програми Олег Герман для завершального акорду  вибрав слова Каменяра , в яких велика  віра у пробудження українського народу, у сили молодого покоління, яке, узявши в сильні руки звитяжний меч перемоги, пронесе його до «побідного» кінця й не зрадить ідеалам українського народу. Тож пророчо й сьогодні зазвучали  фінальні рядки поеми «Великі роковини»: «Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре,  Та ми крикнім: «Ще не вмерла,  Ще не вмерла і не вмре».

Унікальне відкриття концертного сезону муніципального Галицького камерного оркестру  програмою «Франкові струни»  показало подвижницьку працю Велета українського духу і слова.  Незважаючи на плин часу,  його думки  і нині промовляють до наших сердець поетичною щирістю, мистецькою самобутністю. Величезний позитивний заряд і патріотичне  піднесення подарували  митці цього вечора тернополянам. На півтори години ми, гдлядачі,   зупинилися     серед  надривистого  і збуреного духу сьогодення , аби  спільно сповнитися енергетикою Франкового слова, причаститися духом епохи, відчути  нерозривний зв’язок його яскравої особистості з нашим краєм, ще раз зрозуміти   далекоглядність його слова, що  звучить наче голос істини в нинішніх перипетіях.

Було  пафосно, патетично та поетично! З відкриттям сезону, Маестро Феленчак! І нехай українська музика та українське слово завжди нас дивують, надихають і підтримують!

Людмила ОСТРОВСЬКА



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.