Тернопільська журналістка довідалася по конфлікт інтересів, де знищують червонокнижні рослини

0
16

Маріуполь. Сіра зона.

Наша дружна  журналістська команда з представників десяти областей України з нетерпінням чекала  реалізації  програми другого дня прес-туру –  відвідання Національного природного парку “Меотида” на Білосарайській косі. Ми ж начитані, надивлені природних заповідників України,  зібрали весь позитив  на  перлину Приазов’я,  та що Приазов’я –  шматок моря і узбережжя понад  30 тисяч гектарів. Парк розташований на землях державної власності Новоазовського, Мангушського та Нікольського районів Донецької області.Це речення ключове, далі ви зрозумієте чому. Створили парк у 2000 році, об’єднавши заказники загальнодержавного значення:  «Білосарайська коса»,«Бакаї Кривої коси», «Єланчанські бакаї» та «Приазовський чапельник», орнітологічний заказник місцевого значення «Кривокіський лиман», пам’ятки природи місцевого значення «Крива коса» і «Соснові культури». Десять років тому він став Національним. Тут нам також не обминути тему  зони розмежувань у віськовому конфлікті з росіянами. Так, половина   території  тимчасово окупована. Звичайно, ж там нема ніякої природоохоронної роботи,І взагалі не відомо, як там справи.  Все ж треба відзначити,  що це один  з екологічно напружених регіонів України — місця проживання понад 600 000 чоловік, до яких влітку приєднувалися  ще 90 000 відпочиваючих. Але проблема не в цьому.

Проблема в землі. Йдучи дивитися, де гніздиться кучерявий пелікан і як багато на острівцях  куликів та крячок, ми натрапили на, м’яко кажучи, конфлікт інтересів. Нас чекали не катери з провожатими і не наукові співробітники парку, а начальник  Держгеокадастру в Донецькій області Іван Якименко з групою активістів, які тримали мапи заповідника і відкривали таємниці захоплення територій. За їх словами, адміністрація парку не виробила документ, який  пеленгує ці землі, як державні. Тому відбувається самозахоплення і забудова, розорювання і  нищення національних багатств. І тут на рівні дива, з’явилася недавно призначена директриса «Меотиди» Надія Долгова, яка не приховуючи здивування, поцікавилася, що за люди на території. Вела себе впевнено, зі знанням справи. За цей час було 16 кримінальних справ, 11 з них адміністрація виграла, землі повернули.До органів землеустрою зверталися, ті не реагують ніяк. Ми уважно вислухали обидві сторони, в надії допомогти порозумітися. Хоч вони люди не приїжджі, могли б це зробити у провладнитх кабінетах. .

–  Після окупації частини території парку, ми взялися ретельно обстежувати інші ділянки, при цьому знайшли червонокнижні рослини, які взагалі вперше в Україні описуються, — розповідає  директорка «Меотид» Надія Долгова. — Ми підготували клопотання про зміну меж парку, нас підтримало Мінприроди. Коли справа дійшла до районного управління Держгеокадастру, тоді все й почалося. (Я казала , що назви районів – ключові, бо там їхні сільгоспугіддя). Як тільки ми подавали до управління документи на виділення ділянок, землі одразу виставлялися на аукціон або роздавалися АТОвцям чи  незрозумілим особам. Мовляв, існує  законодавство щодо сільськогосподарських земель, а закон про Червону Книгу нікого взагалі не цікавить. Ми багато разів писали до голови Донецької ВЦА, на всіх нарадах ставили це питання. Керівник головного  управління Держгеокадастру в Донецькій області Іван Якименко на нарадах каже, що підтримує наші намагання розширити межі парку, а потім робить взагалі навпаки, знову роздає ці землі.  Сам же пан Якименко  каже, що не відає заповідними землями. Хто ж дає дозволи, і хто бореться із самозахопленнями? Питання риторичне. Хоч на хлопський розум, думаю, не екологи.

Юридичні баталії за землю тривають. Найдивніше, що частина передбачених для парку земель — це болота та піски, інша частина — з ґрунтами-солончаками і ракушняком. Як вони стали сільгоспугіддями ? А на місцевих солончаках ніщо не росте з культурних сільськогосподарських рослин,  ділянки  треба було спочатку досліджувати, перш ніж давати людям як сільськогосподарські землі, переконані фахівці парку.

-Якщо дозволено орати  лише на узвишшях з кутом до  семи градусів, то тут орють і під кутом 35, – сказав начальник наукового відділу  Національного парку Олександр Бронсков, який приєднався до нашої команди. – Разом з екологічною інспекцією ми склали акт про розорювання та пошкодження цих земель, порахували, скільки червонокнижних рослин вони згубили, тому що там росте ковила та солодка гола. Усе це знищено, розорано, ми зафіксували це на фото, щоб нам не змогли сказати, що на цих ділянках нема червонокнижних рослин.

Забігаючи наперед скажу, що зовсім випадково, коли ми вже всі поїхали на екологічну стежку, доля звела  конфліктуючі сторони з представницею Мінприроди Анастасією Драпанюк, яка була тут з перевіркою  і яка випадково не  повернулася вчора до столиці, втративши квиток, і саме на цьому скандальному місці стала третьою потрібною стороною. Таким чином ми, спізнюючись, поспішаючи, посприяли зустрічі всіх зацікавлених у недеребані земель природного парку. Ми щиро віримо, що щось зрушиться з місця. Бо випадкових зустрічей не буває, нас тут щось звело. До речі, охочі звинуватити один одного також були в шоці від пазлів, що якимось дивом склалися.Пан Якименко, плануючи зустріч з журналістами зі всіх куточків України, не зміг навіть передбачити такий сценарій.

А далі в нас уже пішло за планом – приємне,  красиве і  цінне.

Почнемо з того, що аміністрація отримала власний офіс,  комп’ютери та меблі. Торік Мінприроди передало на баланс парку службову автівку та кілька катерів. Катером п’ятеро журналістів змогли пропливти між островами і зблизька глянути на колонії птахів, тобто, техніку в ділі побачили. У парку намагаються створити сприятливі умови для рожевих пеліканів. Два роки тому на Білосарайській косі уперше за 150  років зафіксували дві особини цих птахів, а тепер їх аж сім. Для України це взагалі рідкість та екзотика. Та втішатися, що скоро в нас з’явиться велика популяція, наразі не варто.

– Щоб з’явився пелікан, потрібна тиша, у місцях їхнього гніздування та заселення  не повинно бути рибалок, – пояснив Олександр Бронсков. – Але в Білосарайській затоці дуже багато рибалок, які здійснюють промисловий вилов риби. Незважаючи на це, існує заповідна зона, в яку завдяки нашим зусиллям рибалки не заходять. Уперше за багато років з’явився червонокнижний морський голубок та рожевий пелікан. На жаль, останній ще не гніздився, але він постійно тримається на воді.

– Білосарайська коса через шторми постійно перемивається. Птахи, наприклад, зробили кладку яєць, а її змило водою, і колонія не збільшується, а зменшується. Якщо б пелікан бачив, що ці території не змінюються, він уже б давно загніздився, – продовжує  пані Долгова. – Раніше Мангушська РДА і Ялтинська селищна рада планували зробити розчистку Азовського моря, зокрема у Білосарайській затоці. Як еколог, скажу, що  це безглуздо, море чи затоку не можна почистити, бо постійна роза вітрів за три-чотири роки все одно заб’є цей кут мулом. Але в цьому є плюс — якби зробили розчистку, а з мулу насипали острови для птахів безпосередньо в затоці, це привело б до збільшення популяцій багатьох видів птахів.

Наукова складова, зі слів пані Надії, працює на максимальний результат за недостатної кількості науковців у штаті. Приміром, поява в парку ботаніка дала можливість більше уваги приділити опису червонокнижних рослин. Якби в парку з’явився омріяний іхтіолог, було б більше відкриттів на узбережжі Азовського моря.

-Донецьк від нас відрізаний, а Запорізька область далеко, до нас ніхто не хоче їхати працювати. Транспортного сполучення практично немає, дороги немає, перевізники не хочуть їхати сюди. В нас сіра зона, умови дуже складні, заробітна плата теж невисока, — додає керівниця «Меотиди». — На жаль, у нас ще немає рекреації,  бо немає виділених під розширення земель.  Туристи до нас ідуть потоками, але ми ще на цьому не заробляємо. Дуже багато ділянок, на яких потрібно робити екскурсійні стежки.

Начальник наукового відділу парку з великою любов’ю розповів   про розмаїття  пташок, яких тут 245 видів, з них 30 червонокнижних. У травні-червні ділянки, придатні для гніздування, вкриваються суцільним килимом з куликів, мартинів та крячків. Серед гніздових видів зустрічаються занесені до Червоної книги України: реготун чорноголовий, пісочник морський, вівсянка чорноголова та інші. Пишаються науковці тим, що  чисельність  чорноголового реготуна  зросла до 3 тисяч. У даний час це найбільша колонія чорноголового реготуна в Європі. Періодично став гніздитися чорноголовий мартин, який ніколи раніше тут не гніздився. Кількість своїх гнізд збільшив і занесений до Червоної книги України кулик-сорока. Чисельність фонового виду — крячок рябодзьобий зросла до 60 тис. гнізд.  Зустрічаються і птахи-хижаки: орлан білохвостий, сапсан. Але це лише мала частина багатомільйонної армії перелітних птахів. Під час міграцій тут можна побачити степову красуню дрохву, лісового самітника — лелеку  чорного, посланця далекої тундри – червоноволу казарку та грифа чорного, що прилітає з передгір’їв, а взимку — білу сову.

В акваторії  «Меотиди» можна зустріти  79 видів риб, більшість з яких ще в недалекому минулому надавали Азовському морю  славу найпродуктивнішого у світі. Дуже рідко, але ще трапляються дельфіни-азовки. У  флорі заказника зареєстровано 217 видів вищих рослин, з них 20 видів таких, що в області більш не зустрічаються. Серед них спаржа коротколиста та тюльпан змієлистний, занесений до  Червоної книги України . Ми мали можливість побачити частину цих красот на екологічній стежці до  джерела, яке облаштували своїми силами працівники природного парку, зробивши міст через болотянистий канал. За словами директорки  «Меотиди» днями буде знову тендер на облаштування території і  вони планують купити автобус для проведення екскурсій, більший катер.Є що показувати, є чим захоплюватися, чим пишатися.

– Ну порозорюють землі, понасівають соняшників, ячменю, а на що ж ми будемо дивитися?- запитує ніби сама в себе Надія Андріївна. – Оця вершина, -показує рукою, – дно Азовського моря, воно відійшло на кілометри, тут ракушняк, це також територія розширення парку. А  дивляться, як на ласий шматок землі. Море висихає і це ні для кого не секрет, а за землю борються. Природа мстива, вона не пробачить  нам непоштивного до неї ставлення,- розмірковує  пані Долгова.

І з нею не погодитися важко. Попри земельні баталії, з яких ми почали зустріч,  видно, що співробітники парку роблять все можливе, щоб зберегти унікальну природу українського Приазов’я, стабілізувати екологічний стан понівеченої землі і створити умови до самовідродження екосистеми та її стабільного функціонування.Додам лише, що це наймолодший Національний  природний парк України і перспективи у нього величезні, якби не сіра зона і зона байдужості місцевої влади. .

Людмила Островська Тернопіль-Маріуполь

Матеріал підготовлений в межах проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.