«Це був осередок страждань – колишня будівля НКВС та гестапо», – тернополянка про читальню у красивому місті

0
139

Маріуполь красивий

Треба сказати, що місцевій владі  попри все, вдається  створювати  у Маріуполі оази, в яких  бачиш,  що життя прекрасне, відволікаєшся від постійної тривоги про день завтрашній. Зрештою, за останні мирні для міста Марії роки, народилися діти і їм  не дуже розповідають, що там не сонце сідає з такими відблисками і то не грім гримить, а відголоски війни, яка зовсім поблизу. Територія півмільйонника величезна, то лише на Східному такі видива бувають. А тут , у центрі, де  неушкоджений елегантний театр, який лише у  2016 році перейменували з  Донецького  академічного ордена Пошани обласного російського драматичного театру на Донецький академічний обласний драматичний театр, радісно, святково і урочисто. Дітлашня з голубами бавиться, тінейджери ганяють між краплями свіжого ще «хитрого» водограю і їм це вдається, як і Президентові України, який тут побував чи не напередодні.

Заповнений дітьми і  оригінальної конструкції майданчик. У роки Другої світової тут,  у сквері, був цвинтар  німецьких  солдатів і офіцерів, територія струнких рядів  чавунних хрестів. Після відвоювання міста у вересні 1943 року, хрести відправили на переплавлення, а могили зрівняли із землею. Не так давно закінчилися перемовини з німцями, які забрали останки своїх воїнів і виділили кошти для облаштування цієї території і ремонту навколишніх будинків. Тепер це місце  не відлякує, а магнітом притягує людей, око яких хоче відпочити від споглядання викидів металургійних комбінатів і смогів. Та й театральне, фестивальне життя вирує в місті.

Як розповіли нам екскурсоводи-волонтери друзі наших друзів, Микита і Сергій, не дивина в місті – фестиваль вуличних театрів за участю акторів із Харкова, Дніпра, Одеси  Львова. Прижився  тут і фестиваль «Світ.Огляд» , націлений на те, щоб дати  можливість глядачеві відштовхнутися від четвертої стіни   і перейти до повного занурення  у різні пласти драматургії  в оригінальному погляді сучасних режисерів. Мене на афіші вразив список учасників, а це  колективи з Дрогобича, Києва, Львова, Маріуполя, Миколаєва, Сєвєродонецька, Сум, Херсону, Чернігова, з Ізраїлю.

Особливо захоплено наші провідники говорили про  ГогольФест – масштабний фестиваль сучасного мистецтва, який для містян  стає ковтком модерної, мистецької, незвичної України. А проводять його в розкішному Міському саду, який подарували місту його жителі багато років тому, у 1867 році, про що свідчить напис на в’їзній арці. Закладений у гирлі Калинової балки на крутій скелі, сад починався з фруктових дерев. Тепер він  зберігає прохолоду  столітніх дубів, лип,  кленів,  захоплює каштанами і березами, горіхами і вербами, соснами і тополями, які мирно сусідять з акуратними бордюрами з барбарису і глоду, бузку та золотої  форзиції. Гіди з великою любов’ю  розповіли  як в післявоєнний період на одній з алей з’явився Літній театр, який гармонійно вписався в архітектурний ансамбль парку. На головній сцені парку постійно проходять концертні та розважальні програми. Тут  приписався і Гоголь Фест.

Що ще з красивого? Парк «Веселка», відкритий на Лівобережжі цьогоріч, з чарівним водограєм, який виблискує на сонці  в гранітних кришталиках. Майданчик з  м’яким покриттям, вмонтований батут, кілометри поливних газонів, просторо, чисто, красиво. Це просто рай для малечі, та й окраса життя для дорослих. Зеленіє новими квітами місце тисячі  весняних тюльпанів і нарцисів, коли тут був розкішний фестиваль квітів.

Цікавим і насиченим, навіть магічним, культовим  місцем  у Маріуполі є  «Ізба-читальня» – філософське поєднання  інтелекту з баром. Почав заклад працювати до війни. Підприємець-активіст донеччанин  Богдан Чабан мав план на  арт-кафе. Але після двох років роботи, побачивши проукраїнський заклад і активіста власника, знайшлися сили і причини прикрити  зібрання думаючих людей за книжкою і кавою, при розмовах про майбутнє. Богдан пішов служити добровольцем в АТО.
У 2016 році, виконавши громадянській обов’язок, Богдан став маріупольцем з ідеєю відродження закладу, щоб дати молоді якийсь цікавий інтелектуальний відпочинок. Під час війни грошей на це не було, і Богданові Чабану  вдалося виграти грант від програми розвитку ООН –  на 200 000 гривень, який і пішов на відкриття закладу в цьому приміщенні. Важко повірити, але свого часу це був осередок страждань – колишня будівля НКВС та гестапо. Із першої “Ізби” сюди переїхали подушки, решта – набуте.  Відрадно, що тут  до 500 кілограмів книжок, надісланих зі всієї України, і їх можна не тільки читати, а й взяти, як сувенір, подарунок, як комплімент від бармена. Керує тут друг Богдана. А сам  пан Чабан живе тепер між Києвом і Маріуполем, впроваджує у столиці цікаві проекти. В «Ізбі» у нас була зустріч з місцевими журналістами, незалежними, які розповідали про складнощі у висвітленні проблем міста, про свої засоби інформації, їх дієвість.

Із красивого в Маріуполі – зустріч з місцевою художницею та дизайнеркою  Мариною Черепченко, яка продемонструвала свої творіння – розписані тетраподи. Ні не ті, що обороняють берег від морських хвиль, і не ті, які тут поставили навперейми  важкій загарбницькій  техніці на всіх в’їздах  до міста, а красиві, мистецькі. Хоч підґрунтя те ж саме – оберіг, захист. Це єдине місто в світі,  яке охороняють із суші  тетраподи, які  підсиллють  дух кожного, хто вірить у могутність його захисної сили. Ідея розписання тетраподів виникла ще до війни, у 2013 році на честь святкування 235-річчя Маріуполя. У той час в місті тривав арт-проект “Твоя стихія”, в якому брали участь місцеві художники, які розмальовували тетраподи в різноманітних техніках і тематиках.  Хоч нічого випадкового нема, але тоді  ніхто й не міг уявити, що ці арт-об’єкти у 2014 вивезуть на блок-пости, лінію розмежування , де ці тяжкі і стійкі конструкції із залізобетону стануть перепоною захоплення Маріуполя, а  згодом – символом оборони міста.

Дизайнерка пані Черепченко  побачила позитив  у тетраподі, красу, символ стійкості, який не має ні низу, ні верху і постійно спирається на три кути. Так вона взялася за створення  невеликих сувенірних тетраподів, які розійшлись по всьому світі.

Окрім традиційних, які розмальовує  Петриківським розписом, художниця створює  шкіряні сумки, скляні пляшки, керамічні  картини, срібні  прикраси у формі тетраподів. Мисткиня переконана, що краса врятує світ, коли  буде оздоблена  тим, що може протистояти біді. І якщо вам, приїжджій людині, величезні , красиво  розмальовані хвилерізи здаються інсталяцією, наслідком перфоменсу  чи стріт-арту, то не забудьте, що ви в Маріуполі. Тут це  відзнака, яка зупинила російські танки, пам’ять маріупольської новітньої історії.  Завдяки  військовим та тетраподам тут  зберегли  мирне життя. А це- можливість   займатися творчістю, розвивати бізнес, облаштовувати парки, відкривати інтелектуальні кафе, проводити фестивалі, купатися і приймати відпочиваючих.

Вловила себе на тому, що  при всьому бажанні розповідати про красу, паралельно нікуди не дітися від теми війни і від  приємного подивування, як таки людям вдається поєднувати  арт, індустріал і безпеку  в місті, яке одним боком ввійшло в крихку сіру лінію розмежування, яка періодично є  зоною зіткнення, червоною лінією?

Людмила ОСТРОВСЬКА. Тернопіль-Маріуполь.

Матеріал підготовлений в межах проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ