У Тернополі зламався рогатий раритет

0
526

«Трійка» зламалася неподалік «шоколадної» багатоповерхівки. Бо мала на те повне право: стара-старісінька. Не тролейбус, а живий раритет. Не подібний на рогатих сучасників.

Всередині завше запилюжена та занедбана. Куди не глянь — виглядає іржа. І сидінь украй мало. Салон непросторий, тьмяний, вузький — чисто тобі консервна бляшанка. Їздити у такому тролейбусі вкрай незручно. У нутрощі часто набивається багато людей — тиснява, штовханина. Та й у післяранкові години ніяк не легше.
Бо, здається, тролейбус озлоблений на свої нескінченні маршрути. Наче хоче позбутися всіх пасажирів: різко повертає, неочікувано гальмує, безбожно підстрибує по дорожніх ямах. Тільки й встигни знайти собі якесь надійне містечко. Хоч і на скрипучому кріслі, хоч би й на протягах із всюдисущих щілин. Або — на крайній випадок — ухопитися за якийсь поручень. Інакше тинятиме тебе салоном усеньку поїздку.

Ото невгамовний! Не тролейбус, а всюдихід. Рвучко долає міські дороги. Гарцює, неначе танк. Заплющиш очі — і мовби вже на війні! Ідеш прямо на ворога! Безбоязно і безстрашно.

Але не у цей вечір. Час пік. Людей напхалося — ні дихнути. Втулилися, як могли. Якась тітка поставила на іржаве підвищення над тролейбусним колесом клунки й пакети. Пляшка молока з гуркотом за щораз падає від екстрим-їзди. І якраз у таку мить понищений рогатий втихає. Зламався.

Всі пасажири — геть нетерплячі. А водій вперто намагається реанімувати стареньку «трійку».

— Фир, фир, фир!! — знову й знову огризається дратівливий тролейбус. І ніби й не думає рушати з місця. Мовби каже шоферу «Досить вже! Я старий та зношений! Я своє відслужив. Втомився. От і вмру вам на пішохідній «зебрі».

Якась дівчина не витримує. Вона переконана, що якби рогатий не спинився на переході, то якось ще б дочмихав до кінцевої точки маршруту. А так пропускав матусь із колясками — і закляк.

— Вони ж бачили, бачили, що нещастя їде!!! Пропустили би те нещастя!! — нешанобливо дратується дівчина.

— Фир, фир, фир!! — у відповідь злиться рогатий. І знов замовкає.

А водій відкриває двері — усі на вихід. Пасажири розбрідаються, полишивши «трійку». Хтось застрибує у «дев’ятку», що прибула дуже вчасно. Інші вичікують на маршрутки. За кільканадцять хвилин роз’їжджаються всі.

…А тим часом на віддаленій зупинці транспорт виглядають двоє змерзлих пенсіонерів.

— О, нарешті! — з надією вигукує сивочолий, здалеку помітивши повзучого «троля».
Кілька секунд вдивляється у червоне табло, а тоді розуміє: очікування то марні. Старий злиться, як чорт і кричить у вологе травневе повітря:

— Та то вісімка, к..ва!

Його товариш тільки хмикає іронічно.

А стара «трійка» так і стоїть собі неподалік «шоколадки».

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ