Поет з Тернопільщини написав пісню, від якої мурашки по спині

0
799

З робочою поїздкою у Тернополі побував поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України, наш земляк із Суходолу Гусятинського району Степан Галябарда. Про те, що змусило  митця приїхати в місто, яке стоїть «майже в центрі світу», як він пише про наш обласний центр, і не тільки про це розмовляємо з гостем.

– Їду завжди до Тернополя з великою радістю. З 1979 року  проживаю в Києві, а до цього у Тернополі  три роки працював в обкомі комсомолу, після Чортківської районки. А ще Суходіл з рідною сестрою Ориславою та родичами, Гусятин,  море  друзів, батьківські могили – це все моя Батьківщина. Співпрацюємо з Василем Дунцем, свіжа пісня на підході. А ще – чергова,восьма книжка моя в роботі. У родича день народження, а я давно вже з ним не бачився. То ж багато  питань, сподіваюся, все заплановане  встигну зробити.

А нова пісня «Чортківська офензива»? Мені наш Василь Дунець давав її слухати, мурашки по спині від енергетики слів і музики про таку  визначну подію сторічної давнини…

– Якогось літа я потрапив на реконструкцію Чортківського наступу у цьому райцентрі. Ми ж  нічого про це не знали. А тут, з’ясувалося, була одна з  найвизначніших  наступальних операцій , що здійснила Українська Галицька Армія  у червні 1919 року під час польсько-української війни. І назвали її Чортківська  офензива,тобто наступ. У попередній мій приїзд ми зустрічалися з начальником Департаменту культури нашої ОДА паном Шергеєм і Григорій Платонович сказав, що тут благодатний грунт для  історично-патріотичної пісні.  Я дуже перейнявся цією подією. Уявляєте, 25 тисяч українських солдатів і офіцерів примусили відступити по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію, добре озброєну і підсилену французами. Слова відразу написав, а найкраще патріотичний дух  може передати в музиці мій  давній друг Василь Дунець.  Ви слухали робочий варіант. До літа, до цього Всеукраїнського заходу, що має відбутися в Чорткові, ми  створимо пісню гідного звучання.

– Зараз час ніби і не для співу, коли йде війна з окупантом, економічні негаразди обсіли людей, але пісня, мабуть, як надія, яка вмирає останньою…

– І пісня, і слово,  як і волелюбна душа нашого народу ніколи , ніким не були завойовані. А в гібридній війні проти ворога  не тільки військова техніка є зброєю. І мистецтво стає на прю  з ворогом  за цілісність України, бо народжується воно з нашого бунту і спротиву насиллю.

– І пісні звучать про те, що болить.З ними легше повертатися в дійсність, ці твори і як молитва, і як покута-«Небесна Сотня», «Плач, Україно, плач», «Стій, враже, згинь, враже» , «Не продай Україну зайдам», тепер «Чортківська Офензива». Я сприймаю ці ваші твори  як яскраву пісенну публіцистику.

-Мене в Україні ототожнюють із співцями  кохання, жіночої краси, материнської величі, високої любовної лірики. Пишу, що відчуваю(сміється). Але тепер переважив у мені  автор політичних пісень. Це, направду, своєрідна реакція на час і на події. Але в кожній з них я намагаюся   пропагувати віру в краще, в торжество життя, нашої перемоги.Бо людей треба підтримати духовно.

– А як ваш Суходіл поживає? Там тепер об’єднана територіальна громада. Чи децентралізація влила в нього свіжу кров?

– Життя спонукає знаходити  нові форми співіснування, наповнення державної казни. Село об’єдналося  з селищем Гусятин. Молодь працевлаштовується в містах, за кордоном. Сумно це констатувати.Час не милостивий до села. Але люди загартовані, де хто може- заробляють, будуються. Мій племінник  Ігор Галябарда став війтом у селі. Основне – обробити землю, щоб отримати урожай.

– Може там маєте паї?

– Ні, не маю.

– Не буде що продавати, коли знімуть мораторій на продаж землі…

– Я б здавав в оренду краще. Продаси – вже не твоє. Мій друг з Коцюбинців Степан Коціра орендує в людей паї, обробляє землю, ділиться доходами.Пайовики продовжили з ним контракт ще на 7 років, бо він господар!

– Колись за любов до землі – на віз і в Сибір пакували…»України нема, тільки віз на Сибір», як пише поет, мій візаві.

– А воно чогось і сьогодні ще відгомоном залишається. Ми ще того Сибіру не перемогли, він морозом нам дихає в спину. Будемо і далі з ним боротися, така, видно, наша доля.

– Тепер, мабуть, час стає джерелом натхнення,чи що для поета є визначальним  у періоди отакого сум’яття: не тільки воєнного, в й передвиборчого?

– Я пишу і не звертаю уваги на цю жабомишодраківку, як сказав колись давній поет . Ніколи не ділив життя на «від виборів –до виборів».

Дотримуюся  двох правил, яких навчила мати: не вбий і не вкради. Я живу у цьому світі і хочу зробити його добрішим і кращим, наповненим  надією , що все так не буде, а буде краще.

– А вам не пропонували  попрацювати на когось із кандидатів, бо суцільний рік виборів попереду…

– О! Майже на кожних виборах, але я на це не ведуся. Це мій принцип. А може мало платили!(сміється). Вибори закінчуються, можновладці змінюють один одного, а життя триває…

– А може хтось замовляв вам текст пісні  про себе коханого?

– Я тільки сприймаю такі замовлення, як от від пана Шергея про написання твору «Чортківська офензива». Бо я дихаю тією історією, я живу нею, це мені дуже близьке… Ще замовляв сам Василеві Дунцю пісню до 40-річчя мого шлюбу. Він за одну ніч написав музику. Оце такі замовлення мені до вподоби.

– На жаль, є когорта митців, які продаються  не тільки  на виборах, а й заробляють гроші  на своєму ставленні   до російсько-української війни… Поіменно не хочеться  згадувати тих, хто співає злочинцям, але чому є це явище у мистецьких колах?  

– Тому що вони не українці. Звання народних  не завжди відповідає духу  тієї землі, на якій вони живуть чи жили. Це відбувається в одних від жадоби грошей, щоб урвати щось від такої акції, а другі прагнуть, щоб хоч хтось послухав  їхні недолугі пісні і виконання.

– Маєте рецепт, як  поставити перегородку сміттю, щоб воно не потрапляло в душу, і яким чином у ній затримати  насіння надії, віри, любові, оптимізму, щоб воно проростало і множилося?

– Сміття треба вимітати з хати і спалювати. Для цього треба не просто мати віника, а важелі впливу. На жаль, у нас  нема законів таких, які б застерегли від непотребу. Засоби масової інформації повинні формувати високу планку  повідомлень, пропагувати мистецтво високого гатунку. А якось це все відійшло у неформат.  Чим ми, митці, можемо зарадити: бути чесними , писати так, як відчуваєш, бачиш, розумієш. А ще любити свій народ, свою культуру, мову , землю, свою велику і малу Батьківщину: Тернопіль, Гусятин, Суходіл.

– А ще кажуть, що плани, бажання, мрії допомагають налаштовуватися на оптимістичний лад і бачити перспективу. Чи є у вас щось заповітне, чим можна було б поділитися з нашими читачами?

– Поки людина мріє і планує, вона живе. Хочу ще написати кілька пісень, які брали б так за душу, як «Яворина». Хочу  до свого 70–річчя зробити концерт в палаці «Україна». А ще готую нову збірку  пісень “Моя душа для вашої співає”, яка? cподіваюсь,невдовзі побачить світ у Тернополі у видавництві Тернопільського економічного університету  за сприяння ректора і справжнього патріота нації Андрія Крисоватого…

 Людмила ОСТРОВСЬКА

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ