Психотерапевт з Тернополя нічого не забороняє своєму малолітньому сину

0
1151

Я не забороняю сину нічого. Але уважно дивлюся, куди йде. Стежу, щоб задовольняв інтерес і, водночас, був у безпеці. Фраза «Не можна» мені не підходить, «ні» — не конструктивне.

Звернула увагу, що відповідаю йому в пікові моменти — саме ті слова злітають з мого язика першими. Малюк мчить в небезпеку, треба реагувати швидко, іноді летіти самій, щоб випередити. Тоді в голові зринає, як колись говорили зі мною. Здавалося б, була мала, а так міцно засвоїла. Пора шукати нові форми, старі своє віджили, відпрацювали.

Я побачила, що витрачаю немалих зусиль, щоб говорити з сином інакше. При чому, в критичний час мене накривають непрості емоції — я дратуюся, злюся, спалахую. Чого лише вартує зібрати свої думки в пристойну форму (часто там міцні словечки, ні одного — педагогічного), видихнути напругу, присісти, зловити прудкий дитячий погляд, пояснити, що поруч небезпека. І так сотню разів на день.

Від усього, що може зашкодити, застерігаю, натомість шукаю з ним щось цікаве інше. З часом дитина засвоїть поняття про небезпечне, остерігатиметься сам. Але зараз потіти доводиться мені та так, щоб і син почув, і самій залишитися задоволеною. А вимоги до себе в мене високі.

У моєму дитинстві було по-іншому: нічого не можна, все заборонено. Того, що можна — не озвучували, інструкції не було. Батьки були зайняті чим виорати город, нагодувати дітей і худобу. На відстані дорослі кричали нам «не можна», «ні», «куди лізеш» — то був увесь контакт.

Спробами і помилками перевіряла світ сама. Після отриманих уроків, зламаних об чоло граблів, тонула в соромі, вині та незрозумілості світу. Тому я з сином інакше.

Світлана ПУШКАР, психотерапевт

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ