“Вчора моє рідне село Бабинці відзначило 590 років. Звичайно, поселення було давніше”. – пише на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук письменниця Ганна Костів-Гуска.
І справді, ця дата із часу першої писемної згадки про село. Біля Бабинців виявили археологічні пам’ятки середнього палеоліту і мезоліту, давньоруське городище (12 ст.).
Бабинці розташовані у «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області. У січні тут середня температура — мінус 5 градусів.
Дотепер у Бабинцях опалюють дровами.
“З лісу люди тягають додому гілки, щоби опалювати, – додає Ганна Костів-Куска. – У нашому районі найменше сіл, де проведений газ. Всі представники влади різних часів обіцяли, труби закопували, але нічого з того нема”.
На початку 16 століття Бабинці мали статус містечка.
Назва села пов’язана із каменем (Бабою), що стоїть над долиною річки Нічлава. За легендою камінь — це закам’яніла скіфська жінка, яка пряла на Великдень, за що її покарав Бог.
Про Бабинці пані Ганна висловлюється по-своєму, поетично.
Нема рідніше місця,
Де народився ти.
Нехай когось там кличуть,
Заманюють світи,
Дороги і будови,
Північне сяйво мрій.
Я кращого не знайду,
Ніж край подільський мій!
Тут корінь, тут колиска…
Тут починавсь мій спів…
Тут сонце позолоту
Бере в соняшників…
Тут є така криниця,
Що, як напився ти,
То хочеш, чи не хочеш –
А вернешся сюди…
Хай хто, що хоче каже,
А я тверджу собі:
Лиш в нас такі світанки
Ласкаво – голубі.
Лиш в нас
Так пахне м’ята,
Співає джерело…
Душа моя багата
Звідсіль взяла тепло!