На Тернопільщині молодь вчить історію не лише з підручників

0
63

На Тернопільщині вшістнадцяте  стартувала  найбільша  теренова гра України  «Гурби-Антонівці», яку організувало Міністерство молоді і спорту України та Тернопільська ОДА у партнерстві з Молодіжним Націоналістичним Конгресом. Майже чотириста  юнаків і дівчат  прибули в урочище Гурби, що на межі Рівненщини і Тернопільщини, де 74 роки тому відбувся найбільший бій УПА з червоноармійцями,   віддати шану  українським героям, які полягли за волю України і спробувати свою силу духу в прагненні перемоги. Ці ігри стали кузнею   послідовників воїнів УПА, які  в лавах Української армії захищають східні кордони нашої держави.

…Які ж красиві ці дерева навесні! Квіти, високе синє небо, пташиний спів. Затишне, віддалене місце від населених пунктів… І лише  мудрий ліс,  зберігає велику таємницю, яка для нас стала героїчною і трагічною сторінкою в історії України.… .

Навесні 1944 року в урочищі Гурби, що на межі   Рівненської і  Тернопільської  областей, зібрались  вишколені підрозділи УПА і тисячі добровольців з навколишніх районів. Формувалась потужна бойова одиниця, майже п’ять тисяч бійців. Після боїв з німецькими військами УПА контролювало значну територію Волині та Полісся. Це потім комуністичні пропагандисти розповідатимуть, що УПА – це невеликі підпільні групи. А тоді, в квітні 1944 року, радянське керівництво направило проти вояків УПА військові підрозділи чисельністю 35 тисяч червоноармійців, артилерію та авіацію. 21-25 квітня 74 роки тому  тут відбулася наймасштабніша битва Української повстанської армії .  Багато її членів тільки розпочали вишкіл і не мали належного озброєння, але запеклі бої, навіть рукопашні, тривали кілька днів. Хоч радянське командування поставило завдання оточити і знищити з’єднання УПА, основним силам повстанців вдалось прорвати оточення переважаючого в сім разів  противника та відійти у волинські ліси. Після бою переможці спалили  навколишні села Гурби і Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих  не встановлена.

Тут хочеться сказати:»Ось така історія нашого народу». Але ця сторінка завдяки  молоді, що має в серці велику любов до своєї землі, стала живою і невіддільною від нашого життя. На патріотичному духові тримаються всі держави, наша не виняток, як би цей рух не  зацьковували  і не  притлумлювали в різні епохи і часи. Лише останні три роки Гра «Гурби-Антонівці» одержує державну підтримку окремим рядком у планах Міністерства молоді і спорту. Начальник  національно-патріотичного відділу  цього Міністерства  Микола Ляхович, який прибув на відкриття , сказав, що цей захід сприяє не лише поглибленню знань нашої складної і сумної історії, а й сприяє формуванню державницької позиції  молоді, готовності захищати цілісність української держави. Представник Міністерства поділився планами проведення наступної Гри, присвяченої 75 річчю бою УПА на Тернопільщині.

– Міністерство молоді і спорту звернулося із запитом до Національного банку про випуск пам»ятної медалі до цієї дати . А ще хотілося б, щоб масштабніше було  дійство. Ми уже маємо  досвід відзначення роковин бою під Крутами. Хотілося б і сюди наступного року  запросити команди для гри  із військових ліцеїв України. – сказав Микола Ляхович. Планують і пам’ятну стрічку  Теренової гри «Гурби-Антонівці».

Соломія Фаріон – Голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу  переконана, що  дні, проведені молоддю на теренах героїчної битви,  сприяють формуванню генерації освічених, успішних , дієвих українців, які розбудовують Україну  і захищають її від ворога.

Учасники цьогорічних змагань, а їх зібралося майже 400 зі всієї України, переконані, що на полі  героїчної битви  пульсує потужна енергетика  вольницького духу, прагнення самовдосконалення. Вони двома куренями («Леви» і «Вовки») за різноманітними  сюжетами в  нічних маневрах  шукатимуть “штаб” супротивника, де заховані  прапори. А це територія на теренах  понад 20 квадратних кілометрів  пісково-болотистого  з важкопрохідними місцями лісу. А між цим треба зривати пов’язки-липучки у супротивника, за чітко встановленими правилами, без агресії, люті, підступів, тілесних пошкоджень. Переможців визначать за кількістю втрачених життів, а їх по 5 мають прості вояки і по 3 курінні. І головне тут не перемога, а участь, бо в кінцевому рахунку – перемагає дружба і спільна мета – зробити Україну вільною, самодостатньою, квітучою і мирною.

Для урізноманітнення змагання є ще одна бойова одиниця – група диверсантів з  вигадками бойових «сюрпризів».

Курінний диверсантів Назар Франчук  поділився задуманими несподіванками.

– Треба не дати виспатися, тоді учасникам гри вдень буде складніше  виконувати завдання, прочісувати ліси. Ми для того, щоб збалансовувати гру. Можемо самі знайти прапор, а потім  побачимо, що з ним робити. Треба інколи підняти настрій тим, хто програє. Це дуже серйозний вишкіл духу, внутрішній вишкіл, що дає ідеологічне підгрунтя,  потрібне для життя.

– Тут розумієш, що здатен на більше, – говорить Денис  Драгініч, який уже восьмий раз бере участь у вишколі в урочищі Гурби. – Не всі можуть це витримати, потрібна внутрішня зосередженість, бажання торкнутися душею болючої і героїчної історії.  Головна риса учасників – контролювати себе, не здаватися, бо буває холодно, мокро, неприємно, голодно, хочеться спати. Ця гра для загартування самого себе, що потрібно для дальшого розвитку і життя.

Роман Дічик   вперше брав участь у змаганнях  шістнадцятирічним. Було дуже цікаво. Згадує, як диверсанти влилися в їхні ряди вночі і почали зривати пов’язки, чим шокували учасників.

-Цей екстремальний захід гартує волю та характер, – сказав  Роман, – це не тільки зона здорового способу життя , а й школа братерства з однодумцями. Дуже важливими є міжособистісні зв’язки, когось  треба підтримати, поділитися, комусь запропонувати допомогу чи в когось попросити щось. Ми не вороги в грі, нема  негативу, неприязні, бо в нас єдине прагнення до перемоги. А за межами терену ми однодумці, члени однієї патріотичної  команди.

Дмитро Швед  переселився з Алчевська, але їздив  на гру кілька років і перед війною.

– Розповідав, що тут відбувається, наголошував, що важливо нам усім єднатися, що історія в України  одна, – сказав  Дмитро, – друзі мене розуміли, але бажання їхати зі мною не проявляли. Потім я переселився з окупованої території. Вже без цього ковтка свіжого повітря і жити не можу. Гра дає неоціненне відчуття дружнього плеча, духу того часу, нове розуміння героїчної історії країни і бажання діяти. Я всьоме приїхав на Тернопільщину на цей захід і почуваюся добре, від того, що так багато тут однодумців.

Вперше на зборах Антон з Києва. Його запросила подруга із Запоріжжя, яка вже була тут. Він працює за комп’ютером, тому вирвався на природу.

– Але не це головне, – каже киянин, – хотілося вийти за межі особистого комфорту і спробувати себе в якості воїна-повстанця, збагнути бажання перемогти, яке зібрало тут людей 74 роки тому.

Спробувати себе захотіла і майбутня художниця з Канева Юля Банах.

– Я спілкуюся з багатьма молодими людьми з різних організацій, але в жодну не входжу. Все в житті  буває колись вперше.  Сподіваюся на перемогу «Левів», а я все, що можу, зроблю для цього. Це буде мій новий досвід. – сказала Юля.

А поки я брала інтерв’ю в учасників, штрафна група почала відтискання серед лісу і піску. Це  керівник Тернопільського осередку Молодіжного Націоналістичного конгресу  Микола Мисак навчає  командирів десяток.

– Це дисциплінарний захід. Покарали незібраність, непунктуальність. –  сказав керівник осередку.-Гра у нас не в розумінні розваги, це не змагання заради змагання, а своєрідний вишкіл,   відтворення того, що тут трапилося 74 роки тому,  командна робота. Учасники за 60 безперервних годин  бою стають частиною одного цілого, дисципліна одна для всіх, напруга також  спільна, вони ж пліч-о-пліч змагаються за перемогу  і  набувають неоціненний досвід виживання  в екстремальних умовах.

Отож, усі, хто виявив бажання  приїхати на змаг, знають, що керівництво – це люди, накази яких ти мусиш виконувати (інакше – тебе просто видалять з гри). Тут немає часу на роздуми чи відпочинок – доводиться орієнтуватися на місцевості, приймати блискавичні рішення і нести за себе повну відповідальність. Разом з цим, твоя команда – це і спільна відповідальність. Тут відкривають  свій прихований потенціал і захоплюються можливостями  духу і тіла. Пошук компромісу, залагодження конфліктів, допомога одне одному – це і є те “гурбівське” братерство, про яке складено не одну легенду.

Учасники Всеукраїнської теренової гри «Гурби-Антонівці», крім змагань, відтворення бою, реконструюють і саме місце дислокації повстанців. Впорядковують та прибирають могили  українських воїнів та штабу «УПА Південь». Тут тривають роботи над облаштуванням криївки, зброярні. Відреставрована піч, каплиця,  місце для гутірки, алея героїв.  Після гри, якими стомленими не були б учасники, всі разом  прибирають  територію  повстанського бою. Завзятості і лицарської звитяги  молодим українцям, що зібралися  в цьому легендарному  історичному  місці найбільшого бою УПА , не бракує. Тут  дізнаються історію не з книжки, тут дихає нею кожна піщинка, кожне дерево. Тоді, напевне, також цвіли конвалії, височіло прозоре небо, а земля  вмивався кров’ю і ліс  беріг  цю таємницю багато років… Хочеться, щоб в Україні, лише відтворювали історичні бої, реконструювали  героїчні битви…  Поки що це мрія. Багато  молоді з вишколу теренової гри  пішли на майдани, в окопи  на лінію фронту  з російськими військами.

Людмила Островська



БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ