Раніше дуже мені подобався ремонт взуття на Тарнавського, поблизу 11 школи. Чоботар там завжди веселий, піджартовував, а головне – швидко і якісно ремонтував взуття. На днях розклеївся мені чобіт, тому вирішила занести, щоб підшити. Приходжу, показую взуття. Чоботар покрутив його, покрутив і каже:
– Тому майстру, який їх ремонтував переді мною, треба руки повикручувати, вас по дупі набити, щоб йому більше не несли на ремонт.
Я трохи зависла.
– Ем… Та то ж ви мені робили чоботи попереднього разу.
Він глянув на мене з-під лоба різко. Насупився.
– Не може бути. То якийсь нездара робив. Я так не роблю.
Я одразу вивертаю пакет, в якому лежала квитанція з минулого разу і показую майстру. Той дивиться, дивиться… Потім бере чоботи, ставить позаду себе на полицю і усміхаючись каже мені:
– Вибачте. Цього разу відремонтую краще і безплатно. Приходьте по чоботи завтра по обіді.
Воксана ШВАРЦ