Тернопільське телебачення буде змінювати людина, яка 10 років не дивилася телевізора

0
1465

12 лютого оголосили результати додаткового конкурсу на позиції керівників філій Суспільного мовлення. Посаду продюсера у Тернополі отримала молода журналістка Зоряна Биндас. Ще недавно у соцмережі Фейсбук Зоряна писала, що без телевізора прожила 10 років, а телебачення для неї стало викликом. Своїми думками про телевізійне життя Зоряна ділиться із читачами сайту Про Те.

– Зоряно, 10 років без телевізора? Чому? Його банально не було, шкода було грошей, він старий чи просто нецікаво було?

– Переїхала до міста на квартиру. Спершу одну, потім іншу, потім ще іншу. Телевізора не було на жодній, та й добре. Я спеціально й не купувала. Так сталось, що весь цей час жила без нього.

– І яке воно – життя без телевізора?

– Дивилась телевізор хіба в дитинстві: мультики, серіали. Але телебачення було за залишковим принципом, завжди більше читала. Новини чи якісь програми мені ніколи не були цікаві. Ще у школі дізнавалась свіжу інформацію з газет, потім з інтернету. Чим дорослішою ставала, тим критичніше сприймала інформацію. Новини тільки злили, на центральних каналах було засилля джинси. І, так, я жила текстами.

– Ти згідна з тим, що у народі телевізор називають «зомбоящиком»? Чому?

– Живучи в Тернополі, приїжджала до батьків, там могла оцінити той контент, який пропонували центральні канали. Мені було дуже соромно за продукт, який споживає середньостатистичний глядач. Бо я теж медійниця, але щось змінити на телебаченні, звісно, не могла. В батьків от є телевізор, вони дивляться новини, різноманітні програми, але, на жаль, не можуть проаналізувати й оцінити, чому ті чи інші політики з’являються на екранах, чому в новинах транслюють вигідні комусь меседжі, чому потім результати виборів такі, а не інакші.

Пересічний споживач ще не навчився критично сприймати інформацію, все йому видається за чисту монету. Так вже повелось серед старших людей, що все написане в газетах, сказане по радіо чи телевізору — правда. Досі від бабусь можна почути: «А то по радіо казали». Тобто, те, що сказали по радіо, 100% правда. Канали давно перетворились на інструмент для втілення політичних фантазій. А середньостатистичний виборець (глядач) — довірливий, співчутливий, він просто вірить. Це страшно. Але потрохи це змінюється.

У мене є дуже великі надії на Суспільне. І я вже багато разів говорила про те, що зовсім скоро якість буде важливішою за кількість, так мені хочеться сподіватись. Сучасні журналісти навчились збирати, опрацьовувати і видавати цілі потоки інформації. Соцмережі завалені надутими повідомленнями і низькопробним контентом. Людям це набридає. Вони змучились від цих інформаційних потоків, глядачі, слухачі і читачі підуть врешті за якістю.

– Загалом, кажуть вчені, що саме читання великих текстів розвиває людину, а споглядання відеокадрів, які швидко змінюються, навпаки, розслабляє людський мозок, вона не хоче думати і «ковтає» усе готове, що їй дають… Що скажеш?

– Телебачення мені завжди здавалось каналом передачі інформації для лінивих. Частково так і є. Завжди надавала перевагу книжкам. Обробляючи великі шматки тексту, ми вчимось аналізувати інформацію, синтезувати її, вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки, образно мислити… Ще жодна екранізація книги не була кращою за саму книгу. Але… майбутнє за відео, я дуже помилялась, ігноруючи відеоконтент.

В сучасної людини все менше часу на читання, споживач інформації більше не хоче працювати над тим, щоб отримати дані, він хоче, щоб картинки, текст чи відео буквально вклали в його голову. Це не погано і не добре, просто так є. І ми маємо навчитись розуміти це, щоб максимально спростити форму видачі інформації. Про складні речі треба розповідати якнайпростіше.

– Тепер, коли працюєш на телебаченні, маєш телевізор? Коли почала дивитися, зі зміною роботи?

– Телевізора досі не маю. Зараз вже нема такої потреби. Все можна дивитись в онлайні: самому обирати зручний час для перегляду, заповнювати паузи, дивитись з телефона, планшета чи ноутбука…

– Чи змінилося твоє життя, змінивши роботу? Як саме змінилося? Що здобула, а що втратила?

– Життя з телебаченням цікаве. Роботу я сприймаю винятково як гру, на телебаченні мені поки цікаво бавитись. Не дуже змінився мій порядок дня, я звично багато працюю і мало сплю. Правда, працюючи на себе, я могла вільно керувати своїм часом: вдень інколи зайнятись своїми справами, а вночі закінчити роботу. Зараз вже так не можна, я прив’язана до місця і робочого графіку. Це трохи приземляє. Та поки мені цікаво, я не дуже переймаюсь цими мінусами.

– Як твої рідні і друзі сприйняли таку життєву зміну? Підтримували? Відраджували? Чому?

– Рідні та близькі мене підтримують у всьому і завжди. В них нема вибору.  Знайомі… Хтось відраджував, хтось співчував, хтось говорив, що не розуміє. Та пропозиція очолити відділ новин була викликом, а я люблю виклики, тому й погодилась.

– З якими труднощами зіткнулася? Чи легко було їх подолати?

– Гм… Я б не сказала, що були якісь критичні труднощі. Я знала, на що погоджувалась. Звісно, дуже розчарувала техніка, тобто її відсутність: старі відеокамери, був один комп’ютер на весь відділ новин… А чого вартує друкарське бюро? Це люди, які працюють на наборі тексту. Це в той час, коли текст взагалі можна не друкувати, просто диктувати його своєму телефону… Але, звісно, люди не винні, вони просто виконували свою роботу.

Але я люблю говорити про можливості, а не про проблеми. Команда, яка зібралась в «Нюзрумі», це можливості. Від людей я в захваті: вони не бояться труднощів, вони використовують для роботи свою техніку, якщо треба, працюють понаднормово, виїжджають на події вночі. На декого треба взагалі гамівну сорочку одягати, бо рвуться працювати на вихідних… Треба віддати належне й тим, кого торкнувся процес реорганізації, вони мужньо зустріли зміни. Якщо керівництво знайде можливість оновити техніку і трохи мотивувати людей фінансово, то, думаю, ми зможемо вийти на якісно інший рівень.

– Чого тебе вчить – телебачення?

– На телебаченні я ще раз переосмислила відповідальність перед глядачем. Мало просто давати якісний контент, треба, щоб інформаційний продукт був чимось більшим, ніж просто заповнення пауз вечорами. Канали повинні мати якусь вищу мету, місію. Щодня всі ми вчимось бути дуже обережними з тим, що видаємо в ефір. Засилля токсичного контенту має якось закінчитись, гадаю, в цьому є одне зі завдань Суспільного.

– Які навики чи риси характеру тепер стали тобі у пригоді на телебаченні?

– Плекаючи у собі якісь риси, звички та переконання, ми програмуємо себе на певне майбутнє. Тому усе, що було в моєму досвіді, є цінним для мене сьогоднішньої.

– Яким, на твою думку, є ідеальне телебачення? Це – можливо?

– Ми можемо говорити про ідеальне телебачення, але зараз це швидше буде утопією. Мова може йти про якесь наближення до ідеалу. Гадаю, ідеальне телебачення ставить перед собою високі цілі, виховує глядача і змінює суспільство.

Контент, звісно, має бути дуже збалансованим і правильним, але й не нудним. Це ціла майстерність: транслювати правильні цінності у доступній та цікавій формі. Модель Суспільного мені дуже імпонує, але щоб надолужити все, нам треба бути спринтерами, що біжать на довгу дистанцію.

Наталія ЛАЗУКА

Загрузка...




БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ