Які собаки гавкають на каравани тернопільських політиків – думки журналістки

Знецінювати, знебарвлювати, затирати слова аж до того, що втрачають свій первинний сенс і починають асоціюватися з протилежним – невід’ємна риса українських політиків.
Хтось ще помітив, як вони та їхні боти люблять приказку “собаки гавкають, а караван іде”? Незалежно від партії, що дала путівку в життя. Незалежно від масштабу діяльності – чи депутат у найглухішому селі, чи президент. Або дякуєш йому за щасливе дитинство/старість/можливість померти в Україні, або – гавкаєш на його караван. Третього почути їм не дано. Конструктивна критика? Право виборця спитати в слуги народу? Ні, не чули про таке.

Астанавітєсь! Собаки вже махнули на ваші каравани хвостами, більшості – аби кістку десь відшукати, а ви все водите їх туди-сюди, дослухаючись, чи не гавкне якесь наївне цуценя.

Просто приказку жаль, непогана ж сама по собі.

Собаки з караванами – то таке. Явно запозичене, або не на нашій пам’яті. Забутий верблюд у Хоросткові не рахується, автентичні каравани сучасною Галичиною не ходять.

Чого мені справді дууууже жаль – це прекрасної фрази “На своїй, Богом даній, землі”. Атеїсти й агностики можуть собі під себе переформулювати, але хто не погодиться, що чомусь ми народжуємося саме там, де народжуємося.

Якщо керуватися тим, що життя від Бога, то й місце народження, очевидно, теж. Це і є “На своїй, Богом даній, землі”, як на мене.

А що маємо тепер, коли чудовий вислів приватизувала-зашморгала-заплямувала-закіптюжила смолоскипами-обклала бруківкою усім відома політсила? Мимоволі з нею ж асоціюється. На превеликий жаль.

Наталка ФЕДОРЦІВ