Щаслива жінка не нарікає, не скиглить, і не «пиляє» близьких, – вважає письменниця з Тернопільщини Зоя Кіцак

0
778

Зоя Кіцак з Великих Гаїв Тернопільського району дуже сімейна людина. Самотність її бентежить. Жартує, що це, мабуть, дитячий комплекс. Зоя – єдина дитина у мами, єдина внучка в бабусі та дідуся. Їй завше бракувало товариства. Своїми відчуттями світу і поглядами на стосунки письменниця ділиться із читачами Про Те.

Не знаю, чи є щось таке, чого не можна пробачити коханій людині. Інша справа, що ціною прощення може стати це саме кохання. А НЕкоханій людині вже рахується кожна, навіть найменша помилка.

Довіру вважаю основою всього. Собі не пробачила б, якби якесь моє слово чи вчинок породив сумніви у наших стосунках.

Ставлення чоловіка до своєї майбутньої обраниці закладається ще з дитинства. Якщо хлопчика з маленького вчити поваги до мами, бабусі, сестрички, то він ніколи не зможе образити кохану. Я знаю сім’ї, у яких тато зневажав маму, а сини виросли дбайливими сім’янинами. Але це, радше, виняток. Як правило, діти повторюють долі своїх батьків.

Я у шлюбі майже 17 років. Чи важко любити одну людину стільки часу? А вам важко любити власне серце? Чи голову? За багато років люди стають не просто рідними, вони проростають одне в одного. Як можна не любити частину себе?

У нас ніколи не було сімейних криз. Були хвороби, були недоспані ночі через малих діток, були фінансові ями… А криз не було. Тому що завжди все вирішували разом, тому, що не дозволяємо емоціям взяти гору над взаємоповагою. Тому, що любимо нашу сім’ю з усіма її ямочками і задирками.

Кохання – це бажання жити, творити, народжувати, це магічна опірність організму до всього сірого і негативного. Кохання – це все. Як зрозуміти, що ти люблена? Надзвичайно просто: якщо зранку хочеться обійняти того, хто сопе поруч – то він тебе любить. Я нічого не плутаю. Жінка  дуже чутлива, вона може бути спокійною і ніжною лише поруч з люблячим чоловіком. Того, хто її не любить, вона не зможе обіймати спросоння.

Закохана жінка прекрасна. Я люблю непомітно спостерігати за людьми на вулиці. Знаєте, сумно. Усі забігані, засмикані, пригнічені негодою, проблемами на роботі, фінансовими негараздами. Плечі похилені, зморшка між бровами… І посеред загальної осінньої депресії раптом посмішка! Піднята голівка, граційні рухи, пружна хода… ЗАКОХАНА!!! Їх видно, як янголів.

 Минули ті роки, коли багатодітна мама була втомленим, безформним, знервованим створінням

У мене четверо дітей. Дві донечки і двоє синів. Вони змінили у моєму житті все. Подарували мені друге, найкрасивіше у світі, ім’я – Мама. Вони стали моїм натхненням і сенсом життя.

Вважаю, що багатодітна мама зобов’язана добре виглядати. По-перше, я маю бути взірцем для своїх донечок-старшокласниць. Вони ще юні, але все-таки жінки. Якщо мама буде недоглянутою, з потрісканими п’ятами чи немитою головою – якими жінками та дружинами стануть її дочки? По-друге, у мене ростуть синочки. П’ятирічний Остап якось повідомив, що він більше не ходитиме на заняття з конструювання, бо «там тьотя некрасива». Для мене це було одкровенням. Виявляється, маленькі чоловіки – естети! Вони хочуть бачити прекрасне. А я ж мрію, щоб вони мною пишалися. Ну, і по-третє, час ламати стереотипи. Минули, на щастя, ті роки, коли багатодітна мама була вічно втомленим, безформним, знервованим створінням. Зараз на допомогу прийшли високі (і не дуже) технології, є маса можливостей самовдосконалюватися, так би мовити, без відриву від виробництва. Було б бажання.

Мені комфортно вдома. У моєму житті було дві «затяжних» декретних відпустки, бо з різницею у півтора року народилися дівчатка, а потім – через десять років – з такою ж різницею – хлопчики. Але я не відчувала себе домогосподаркою. Можливо, тому, що, окрім готування і прибирання намагалася знайти час для чогось нового, цікавого. Вперше мої твори вийшли друком саме в час декретної відпустки. Тоді були перемоги у «Гранослові», всеукраїнська нарада молодих письменників у Коктебелі, знайомства з талановитими людьми з усієї країни. Друга відпустка теж не зовсім «домогосподарська». Я знайшла надзвичайно цікаву для себе справу, таких фахівців справді бракує зараз у Тернополі. Користуючись часом, який є безперечною перевагою декретної відпустки, вивчаю всі нюанси, багато працюю над омріяним проектом. Не хочу поки-що розкривати таємницю, але впевнена, за якийсь рік-другий нам знову буде про що поговорити. Це буде нова Зоя Куцак.

Чоловік і діти вдома не бачать мене домогосподаркою. Так, у нас завжди затишно і на столі смачна вечеря. Так, мама має час і натхнення, аби допомогти старшій підготуватися до конкурсу художнього читання, поробити з найменшеньким логопедичні вправи і відредагувати татову наукову статтю. Але мама обожнює театр, немало подорожує, і працює над новим романом. Мені вдається це поєднувати. Дякую за розуміння і допомогу коханому та донечкам.

Мені подобається увага шанувальників. Я народжена жінкою, бажання подобатися закладене у моїй природі. Особливо приємно буває, коли хтось захоплено округлює очі: «Як, це ви мама чотирьох дітей?! І що, всі ваші?! І оті дорослі теж?!» Це для мене найбільший комплімент.

Інколи бувають не надто приємні моменти. Я вихована і привітна людина. Часто посміхаюся, ніколи не дозволяю собі грубощів. На жаль, є чоловіки, які приязний погляд чи звернення сприймають, як команду діяти. Трапляються ситуації, коли доводиться забути, що я леді і пояснити дещо доступною їм мовою.

Від жінок відчуваю не заздрість, а конкуренцію. Це нормально. Я до цього звикла. Мабуть, якби прийшла у нове товариство і не «зловила» на собі оцінюючі жіночі погляди, то була б розчарована собою.

Що таке заздрість? Це особисті комплекси, роз’ятрені чужим успіхом. Це дуже страшне почуття. Воно не має меж, воно не керується розумом. І воно ніяким чином не стосується об’єкту, на який націлене в даний момент. Це хвороба, яку може здолати лише сам носій. Якщо захоче. Біда в тому, що люди рідко хочуть з нею боротися.

От де у мене не було суперництва, то це серед жінок-колег. Саме на роботі я зустріла справжніх подруг. Кожна з нас виконувала свої обов’язки, які не пересікалися, тому ніхто нікого не «підсиджував». Навпаки, дуже часто доводилося працювати над спільними проектами, успіх яких залежав від командної роботи. Окрім того, ми всі приблизно одного віку, рівня освіти, соціального становища. У нас завжди було маса тем для цікавих розмов. Я дуже скучила за своїми дівчатами. Ще півроку декретної відпустки – і ми знову зустрінемося.

Педагог-лінгвіст – то, певною мірою, діагноз. У мене в сім’ї всі мусять правильно формулювати речення і дотримуватися правил пунктуації навіть у листуванні в соцмережах. Дійшло вже до того, що старша донечка почала писати оповідання і навіть здобула перемогу в обласному конкурсі юних письменників. Але я намагаюся залишати роботу на роботі. Чесно-пречесно.

Що означає успішна жінка? Це щаслива жінка. Для когось щастя в кар’єрі, для когось – у грошах, а хтось щасливий тим, що здорові батьки і ситі діти. За великим рахунком, успіх – це стан душі. Так само, як і депресія, як згадана вже заздрість, як невдоволення. Кожна людина вільна сама обирати, якою їй бути.

Не вірю у везіння. Вірю в Ангела Хоронителя, вірю в Боже благословення, вірю в позитивні думки та настрої, в те, що себе можливо «запрограмувати» на добре або на погане.

Є жінки, які постійно скаржаться. І погода погана, і вночі не спалося, і ще й спіткнулася якраз примороженим пальцем… Вони, як згусток негативу. Від них мимоволі хочеться триматися подалі. І, якщо придивитися, то їм і справді не щастить на кожному кроці. А чому? Тому, що наше оточення – це велике дзеркало. Що несемо у світ, те, неодмінно отримаємо навзаєм.

Письменниці не шукають психологів і не ридають в подушку

Щаслива та жінка, яка вміє віднайти радість у сонячному промінчику, в кучерявій дитячій голівці, в обіймах коханого чоловіка. Щаслива жінка не нарікає, не скиглить, і вже точно не «пиляє» близьких. Вона насолоджується кожною хвилиною, кожною дрібницею. І це теж високе мистецтво, це талант, яким, на жаль, обдаровано не всіх.

Письменниці – окрема тема. З одного боку, багатьом відомо, що найчуттєвіші твори пишуться тоді, коли болить. А з іншого – мати дар відтворити свої почуття у літерах – це велике благословення. Письменниці не шукають психологів і не ридають в подушку. Вони творять. І це допомагає впоратися з усіма негараздами.

«Просте жіноче щастя» насправді дуже непросте поняття. Нам хочеться романтики, і щоб з тим єдиним, і діток, і затишку вдома, і успіхів у своїй справі, і щоб нова сукня ідеально лягла по стрункій фігурці, і шоколадного тортика, і, бажано, цілого! Той, хто зможе розгадати таємницю отого простого жіночого щастя, буде не просто генієм. Він буде напівбогом.

Я – щаслива. Але немає меж досконалості. Цілого шоколадного тортика інколи таки бракує.

Ідеальна жінка та, яку кохають. Немає єдиного рецепту ідеальності. Є надсильне, магічне почуття, яке робить жінку найжаданішою для того одного-єдиного. Тут нічого не порадиш і не проаналізуєш.

Я згідна з твердженням, що нас творить наше оточення. Тому у мене багато друзів, але дуже мало близьких людей. Життя навчило мене «фільтрувати» розмови, читати між рядками, помічати підлість в нібито щирості і байдужість у ввічливості. Тому довіряю коханому, донечкам, мамі, бабці, хрещеному. А друзі – аби порадити, яку помаду купити або щоб було з ким піти на прогулянку в парк.

Гроші – це те, що дає нам можливість нормально харчуватися, комфортно жити і займатися улюбленою справою. Не більше, й не менше. Не можна сказати, що вони мені не потрібні, бо минулися ті часи, коли діти бігали босі в полотняних сорочинах, пасли гусей і їли тільки картоплю з квашеною капустою. Сьогодні забезпечити гідний рівень життя та освіти чотирьом дітям – справа непроста. Однак гроші не є чимось визначальним у моїй сім’ї. Для нас важливіші спокій, довіра та турбота одне про одного.

Сумні думки… А що це? Коли у тебе четверо дітей, ти прагнеш самореалізації у принципово новій для себе справі, а в голові тримаєш чверть сюжету майбутнього роману, бо у тебе банально не вистачає часу його записати… Що таке – сумні думки?

Усі важливі рішення в моєму житті були спонтанними і дуже раптовими. Просто однієї миті з’являлася ідея – і вже наступної я починала її втілювати у життя. Декілька разів було навіть таке, що вже пізніше дізнавалася, що було використано останню можливість, вдалося, як то кажуть, застрибнути в останній вагон потяга, що вже набирав швидкість. Що це, як не Божий план?  Завжди апелюю до людей. Мабуть, мені пощастило в житті, я не зіткнулася з підлістю, жорстокістю. Тому досі бачу в оточуючих порядність, добро і щирість.

Вірю у любов. Вона здатна творити дива, вона втішає, лікує, надихає і народжує нове життя. Любов – найбільший дар людині від Творця.

Наталія ЛАЗУКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ