Хто змусив тернополянку повірити у гіпноз

0
776

Ніколи не вірила в силу гіпнозу. Завжди сміюся над своїм другом-гіпнотизером, коли безкоштовно мию його машину. Це старий анекдот. Але, у кожному жарті є ж доля правди. Я переконалася в цьому, бо саме вчора отримала довгоочікуваний аванс на картку і вже за 3 хвилини мало його не втратила. Гроші знімала на вулиці Шептицького біля червоного бика. Банкомат, як на зло, видав двадцятками і я на хвильку замешкалася, намагаючись застебнути товстенький гаманець. Але за мною уже стежили, хоч я про це й не здогадувалася. Вирішила, оскільки так близько до ринку, піду гляну по скільки там зараз взуття. Знаєте, який там потік народу? Ні на кого уже й не звертаєш увагу. Просто вливаєшся у натовп і він тебе несе. Через тридцять метрів мене хтось зупинив, схопивши за руку.

– Зачекайте, тут з вами хочуть поговорити, – усміхнувся чоловік приємної зовнішності і одразу притягнув мене до палатки з джинсами. Там, закутавшись у кілька хустин і куфайок сиділа стара циганка.

– Послухайте старшу жінку, вона має вам дещо сказати.

Не розумію, чому я стояла, як вкопана і слухала якісь застереження.

– Не носіть одяг такого кольору – це до нещастя. – упівголоса повчала вусата жінка.

Мені одразу стало цікаво чому, хоча думки незнайомих людей у виборі стилю мене мало цікавили до того часу. Чоловік досі тримав мене за руку, а другою гладив по плечах і примовляв: “слухай, слухай..” На секунду я обурилася, що він вже перейшов на “ти” і хотіла відштовхнути його руку. Циганка поклацала пальцями, чим привернула мою увагу.

– Це дуже важливо.

– Жінко! – раптом почула за плечима голос. Якась перехожа зловила мене попід руку і буквально вирвала в циган.

– Ви не бачите, що він у вас в сумці риється?

– Що? – розізлилася я.

Схопилася за сумку – блискавка розшпилена.

– Я зараз викличу поліцію! – пригрозила циганам моя рятівниця.

Чоловік підняв руки, наче в нього зібралися вистрелити.

– Все-все. Йдіть з Богом. – наче жартома сказав він.

Перехожа, яка мене врятувала, відвела мене подалі. Все розпитувала,чи я з Тернополя і куди йшла, але я ледь змогла все це пригадати. Мені раптово стало погано: почала паморочитися голова, руки, ноги затерпли. Жінка відвела мене на зупинку і посадила у 20 маршрутку. Лише там я почала приходити до тями. Приїхала додому і мало не плакала. Почувалася обманутою. А ще мені було дуже страшно. Я боялася бути сама в квартирі. Коли ввечері прийшов чоловік з роботи, я просто розревілася і він довго мене заспокоював. Казав, дзвонити в поліцію, але мені було так страшно, що я майже благала його цього не робити. Тієї ночі мене рвало в туалеті і була висока температура. Дуже паршиве відчуття. Хочу подякувати тій жінці, яка мене врятувала. На жаль, я не запитала, як її звати і чи з Тернополя вона. Побільше би таких небайдужих людей і світ би став кращим.

Воксана ШВАРЦ

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ