Колишня тернополянка у Лондоні не переживає, що її дитина голодуватиме

0
3555

ЛюбаЦього дня я зустріла декілька разів поспіль одних і тих же людей. Це трапляється часто у Лондоні, а ще частіше у його східних околицях: таких як Гокстон, Гакней, Клептон, Волхамстоун чи Лейтон. Останні два – якраз ті дешеві, але не дуже віддалені від Оксфорд Сіркус райони, де я могла дозволити собі орендувати старенький будиночок на три кімнати, просторою кухнею і вітальнею не більшою, аніж ванна. 1400 фунтів місячної оренди, не враховуючи податку і рахунків за воду та газ, якраз було не так вже й багато для Лондона, що за словами мера, тримає навстіж відчинені двері для усіх мігрантів. Він забув уточнити, що двері навстіж відчинені для всіх мігрантів, які мають гроші, щоб купити будинок на мільйон фунтів і ще б стільки покласти на рахунок у британському банку. І тоді жоден клерк в хоум офісі не скривиться, підписуючи право на проживання у цій дивовижній країні.

А я з тих мігрантів, яким британці своїм волевиявленням під назвою “брЕкзіт” якраз і прищемили пальці тими ж дверима, про які говорить мер з рекламних постерів у підземці. Ненавиджу це словесний новотвір… brexit. Бридке слово, що викликає нудоту, а також у мене, гіпотоніка, спричиняє гіпертонію. Найгірше те, що вони це волевиявлення зробили якраз на мій День народження.

Загалом, я везунчик на такі подарунки долі. Здається, що мені в той день додався не ще один рік, а щонайменше три. А ще три роки до мого віку додав юрист, що займається не такими як  потрібно Британії мігрантами, приміром, як я.

– Шансів нема, – таким був його вердикт. – Ви – українка і потрібно з цим змиритися.

В очах британця ви – ніхто, ба гірше ви – ніхто з амбіціями, адже претендуєте на його територію. Гірше загарбниці. Боронь Боже, ще закохаєте когось у себе,  а трагічніше – закохаєтеся самі. Жоден працівник в хоум офісі чи місцевому суді це не схвалить.

Такі думки роїлися в моїй голові, коли я на Гайбурі енд Іслінґтон залишала поїзд оверґраунда та спускалася ескалатором у підземку на тій же станції метро, або як кажуть місцеві, андеґраунда.

Пасажири поспішали, мене штовхнула висока жінка у діловому костюмі, знічев’я кинула “соррі” і прошмигнула вниз сходами. На диво я нікуди не поспішала. У мене було достатньо часу, щоб встигнути забрати з садочка свого п’ятирічного сина. Саме час шкільних канікул. І Назар замість заморських країн відпочиває в приватному садку, де я домовилася про просто скажену знижку: 150 фунтів у тиждень. Два тижні канікул – триста фунтів на вітер. За ці гроші можна б було повезти дитину за Лондон на два-три дні, або провести у місті, відвідавши всі музеї, парки та атракціони. Але у мене ніколи не було вільних грошей і жили ми лише на ті, які я заробляла. Відкласти бодай сто фунтів просто було нереально. Усі гроші йшли виключно на оренду, харчування, проїзд, оплата гуртків, рахунків та інші дрібниці. Але я була й на тому рада, адже не жила у борг, як це робить більша половина українців в Україні, і як би я мала робити, щоб виховати там дитину.

Найбільший мій страх – це те, що моя дитина буде напівголодною, як це було зі мною у підлітковому віці. То була чергова фінансова криза із дешевими цукром, курми і кролями, що мої батьки тоді вирощували на продаж за безцінь. То був важкий час вимушеної дієти. Загалом, моє дитинство було дуже щасливим, не враховуючи цього двомісячного епізоду до нового врожаю.

Я дитина тих часів, коли були ще такі зими, що ми будували зі снігових “квадратів” фортеці, а потім захищали до останнього вцілілого штахета, що служив замість автомата чи шаблі, приходили додому в замерзлих куртках після катання на лижах, звісно, що вони були не за віком і ми падали сто разів, але все одно поверталися на гору. Тих часів, коли хтось з друзів закохувався в дівчину з сусіднього села і ми цілою зграєю мусили йти туди на дискотеку, а що тільки не зробиш заради найкращого друга, особливо якщо його захоплення не тішило його батьків. Погодьтеся, що у мене було найкраще дитинство. Я не мала ляльки Барбі, у нас вкрали велосипед, але я мала ВОЛЮ.

(уривок з роману)

Любов ЛАЗУКА

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ