Тернопільський письменник, який шукав привида у шотландському замку, розповів про кухню і побут

0
219

13082576_1177994992224208_9021439258819422794_nТернопільський письменник Олександр Вільчинський любить рибалити і куховарити. Пан Олександр розповів про побутові пригоди, яким він буває удома і як з дитинства розвивалися його навички до господарки.

Тато брав мене з собою на роботу. Був ветлікарем. Пам’ятаю, як він давав уколи коневі. Разом його тримали. Я копита обрізував коням. Кастрували кабанчиків. Мені їх було дуже шкода. Але що зробиш, тато каже: «Тримай». Воно смикає ніжками, а я мусів тримати. Вирізав, присипав, пустив і він побіг. Мені 14-15 років.

У дитинстві мріяв стати лісником. Виріс біля лісу. Через вікно дивився на ліс. Виходив з хати – бачив ліс. Грався в лісі, суниці збирав, гриби. Футбол з хлопцями грали. Там є велика галявина. Позіхайло називається. Не знаю, чому така назва. Може коли вийдеш туди, там позіхаєш.

Колись вдома тримав папугу. Одного разу я поїхав до Польщі і він здох. Його звали Юхимцьо. Потім був інший папужка. Теж довго не протримався. Це такі втрати, які не хочеться знову переживати. Тому тварин вдома нема.

Коли дружина захищала докторську, її керівничка, професор з Києва запропонувала пожити з котом на Оболоні. У них були часті мандрівки. А дружина моя – не дуже до котів. Мені це перепало. І я із задоволенням їздив. Це тривало 10 років – 2 тижні взимку і 2-3 тижні влітку я жив у Києві на Оболоні з котом. Кота звали Шон, шотландський клаповухий. Я його виписав в романі «Дерева на дахах». Шотландський кіт – і потім я в Шотландію поїхав. Цікавий кіт. Перших 2-3 дні ховався від мене. Потім вже не відходив від мене і спав у ногах. Мені там добре писалося. Часом дружина приїздила. Минулої зими Шон помер. Не повертається язик сказати – здох. Захворів, його відвезли в клініку. Господарі поїхали в Швецію, а я провідував його в клініці на Дегтяренка. Носив йому ліки. Коли повернулися, він ще 3 дні пожив.

Люблю куховарити. Щодня щось готую. Із задоволенням варю різні супи. Це не так важко – мені подобається. Люблю страви з картоплі. Завжди питаю дружину, яку приготувати – смажену чи зварити. Картопля смажена – це класика ще зі студентських років. Я готував найсмачнішу картоплю в нас на поверсі. Пюре з картоплі роблю або печену в мундирах. До неї даю капусту квашену, яку самі квасимо. Цього року на дачі посадив патисони. Вони також квашені добре йдуть. Ще люблю салати робити. Я їх називаю по-всякому. Наприклад, «Літо в зеніті», «Серпневий», «Осінній». Салат можна назвати будь-яким днем – «Перша неділя жовтня» або «Сонячний день», «Спогад про літо». Залежить від інгредієнтів, які там є.

Торік у Шотландії трошки підсів на траву. Шпинат, рукола, базилік, петрушка. Я ці листочки перемішую, додаю оливкової олії і перцю. Ще додаю туди авокадо і солодкий перець. Часом кілька помідорів черрі, пів огірка. Там зрозумів, що шпинат треба їсти цілими листками. Майже щодня роблю салати. От у мене на дачі рукола – вже другий урожай. Ще сподобалося, що в Шотландії, як ми вечеряли, то обов’язково сир. Французькі сири з цвіллю. Час від часу я себе і тут цим балую.

Минулої весни місяць жив під Единбургом у замку. Стипендію отримав. У замку кожна кімната має назву – ім’я письменника. Я жив у найбільшій кімнаті, яка називалася «Мілош». Прилетів першим на день раніше. По дорозі директору сказав, що люблю старі дерева. Він запропонував поселити мене в кімнаті, де видно старі дерева. Там – парк навколо, річка внизу шумить, в якій я пробував навіть рибалити. На деревах мох звисає, бо висока вологість. Усі умови для письменників. Ні інтернету, ні телевізора, ні радіо…

Вже звечоріло. Директор спитався, чи хочу їсти. Я не хотів. Тільки-но в Кракові доїв усі канапки, які дружина дала. Він запропонував французького червоного вина. Налив мені, я випив з ним і він пішов. Я лишився в замку сам. Нікого нема. Ходив тими коридорами, дивився. Вітер сильний за вікном. Дерева хитаються. Внизу – провалля. Червоне вино подіяло на уяву і я думав, що зараз привид має з’явитися. Але привид не з’явився. Вранці з’явився директор Хеміш. На сніданок – вівсянка. Щовечора ми вечеряли при каміні. Мені там було комфортно і водночас некомфортно. У квартирі жити зручніше, ніж в замку. Два вікна навпроти і протяг. Вікна не євро, десь з 19 століття. Видно, у вікторіанські часи був ремонт останній. Два крани. Холодна і гаряча вода. Дуже гаряча – кип’яток і дуже холодна. Я пив з крана холодну воду і застудився. Кашляв весь місяць, мені вже було незручно. Оцей кашель, протяг і нічого неробіння, прогулянки над річкою в містечко. Там дуже радіють теплу. Як лише трошки пригріє, вже на вулиці сидять і каву п’ють. За нашими мірками – це ще холодно.

15965317_1812833405408863_3800121409209645054_n

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ