Тернопільська пенсіонерка розповіла, як вона закохалася в американського військового

0
1107

Джеймс Міллер 2– Все було добре, поки любов не торкнулася фінансів. Назвала його аферистом. Аж на старість взнала, що не треба вірити інтернету, — розповідає — 63-річна Ольга Мирославівна із Тернопільської області. Навесні закохалася через інтернет. Місяць листувалася з молодшим на вісім років американцем.

Зустрічаємося з Ольгою Мирославівною на її городі. Обриває качани молодої кукурудзи — ­годує нею домашню птицю.

Щоб менше було роботи восени, — кидає качан у старе пластмасове відро. — Потім буде короткий день. Нікому мені помогти. Зелене бадилля віддам сусідці — вона мені молока.

З-під крислатого солом’яного капелюха видно яскраві сині очі жінки. Коротке волосся пофарбувала у каштановий колір. Одразу просить не вказувати прізвища і назви села.

Чотири роки тому опанувала інтернет, щоб спілкуватися з дочками. Старша живе у Великій Британії, молодша — у Тернополі.

Побачила, що хтось написав у скайпі англійською. Не відповіла, бо не знала, що то таке. ­Потім написав російською. Спитав, чи не проти поспілкуватися і дізнатися одне про одного більше. І додав: ти виглядаєш прекрасно. У скайпі моє фото десятирічної давності.

Ольга Мирославівна — вдова. Працювала кіномеханіком, на фермі. Запрошує до будинку. Минаємо квітник. Під хатою ростуть троянди, жоржини і канни.

Лишає на сходах відро з качанами. У цегляному будинку прохолодно. Біля телевізора у вітальні — целофановий пакет з ліками. На стінах — ікони. Комп’ютер поставила на столику біля груби.

Його звати Джеймс Міллер, — заходить у скайп. — Родом з Арізони. Написав, що 28 років служить в армії США. Перебуває в Афганістані, місяць лишився до відставки. Сержант-майор. Дружина загинула п’ять років тому в автомобільній аварії. Має 14-річного сина Дональда, вчиться у Лондоні. Член католицької церкви. Шукає споріднену душу.

Шукає у комп’ютері світлини американця.

Ну, а що, він поганий? — показує фото. — Усмішка щира, на афериста не схожий. Сподобався. Надіслала йому пару фотографій. Написала, що люблю готувати. Роблю ковбасу, борщ, голубці, торти печу. Люблю квіти, кіно і класичну музику. Вирощую десяток кролів, 20 курей. Маю сад.

За тиждень чоловік запропонував одружитися.

Нагадала, що старша за нього на вісім років, — продовжує. — А він відповів: ви, як вино, бо стаєте солодшою з роками. Довго сміялася з того. Тоді написала, що у мене гіпертонія, цукровий діабет, проблеми із серцем і варикоз. Про те, що не маю зубів, вирішила не казати. Подумала, поки приїде, вставлю. Відповів, що розуміє труднощі. Бо був дуже бідним, але тепер у нього є все для хорошого життя.

Про листування розповіла дочці. Вона зв’язалася з подругою, заміжньою за американцем. Дочка спам’ятовувала мене. Її подруга сказала, що американці хочуть молодих жінок. Там є багато шлюбних аферистів. І що американці через тиждень про одруження не говорять. Менталітет не той. Пояснила, що ім’я Джеймс Міллер в Америці дуже поширене. Радила розкручувати його через сина.

Коліжанка дочки здивувалася, що вдівець може оплачувати навчання сина в Лондоні. Бо тамтешні військові не такі багаті.

У наступній розмові спитала, в якій школі вчиться син, що вивчає. Джеймс на то відповів: подбайте про ваших дітей.

Про знайомство з американцем Ольга Миро­славівна розповіла сестрі.

Вона почала провідувати мене. То квасолі принесе, то ще щось, — каже. — Листи читала — була така цікава.

За чотири тижні я забула про хвороби. Ожила, змінила зачіску, почала худнути. То ж кошмар — такі слова писав, — сміється.

Приносить із кухні горіховий пиріг та какао з молоком. ­Ставить на стіл, накритий кольоровою клейонкою. Кімнатою розходиться аромат напою. Господиня відкриває лист, перекладений українською.

Ви суть і принадність мого життя, музика для моїх вух, — зачитує. — Ми будемо мати кілька пригод, які обіцяють найчудовіший інтимний час. Скоро ви зрозумієте, наскільки голосно говорю з глибини свого серця.

Я занедбала господарку. ­Забувала погодувати кролів і курей через його любовні листи. Пізніше за всіх сусідів посадила город. Ніхто в житті мені такого не казав. “Медом” називав. ­Навіть чоловік ні разу не говорив, що носитиме на руках мене, стокілограмову бабу.

Раптом написав, що його послали на смерть: “Наш командувач, генерал Джон Аллен, доручив іти на самогубство в північній частині Афганістану. Місія триватиме 72 години. Якщо через 72 години не отримаєте від мене звістки, значить, я помер. Будь ласка, залишайтеся в контакті з моїм сином Дональдом. Дав його електронну пошту. “А мені на пошту надсилайте молитви”, — додав.

“Що то мені одна нога, вишліть мені себе цілого”

Вночі щогодини перевіряла пошту. Вислала йому молитву. Плакала. А потім він відписав, що живий, та лежать у клініці. Перестрілка тривала 12 годин. Вони виявили велику суму грошей у будинку талібів. Написав, що упакував усі свої речі та пошле до мене через агента з кур’єрської компанії. Там — заслуги, нагороди від уряду, документи і гроші. Мав дати мені код від тої коробки, щоб відкрила і відправила гроші його сину на навчання. Спитав моє ім’я, прізвище, адресу і телефон. І надіслав фотографію своєї ноги.

Відкриває знімок із закривавленою кінцівкою на лікарняному столі.

Інтересна нога, — показує на комп’ютері. — Така довга, велика. Написала йому: що то мені одна нога, вишліть мені себе цілого.

Дочка говорила, що тут щось не те. Думала, вона заздрить, бо їй такого ніхто не пише. Якраз посварилася з чоловіком. А сестра просила, аби не давала адреси. Щоб яку бомбу не прислав.

Того дня Джеймс Міллер писав ще двічі. ­Сказав, що йому вирізатимуть вену, що має перелом у коліні. Як вилікується, приїде до мене.

Наступного дня ввечері жінка отримала повідомлення від агента.

“Привіт, мадам! Я прибув у Дубаї о другій половині дня. Виникла проблема з окремими співробітниками. Вони хотіли відкрити коробку, щоб побачити вміст. Я сказав, що не маю коду і вона містить особисті речі Джеймса Міллера. Код — у його дружини в Україні. Вони не погодилися зі мною, бо раніше мали проблеми з тероризмом. Сказали заплатити за моє звільнення і виробити документи, що дозволять їхати далі. Будь ласка, надішліть мені 2 тисячі євро, щоб я міг отримати документи”.

Я знервувалася дуже, — розповідає Ольга Мирославівна. — Сказала Джеймсу, що таких грошей не маю, бо в мене пенсія тисяча гривень. Відповів, щоб шукала серед рідних. ­Написав: не дозволяйте через гроші втратити мене. І що йому боляче через моє повідомлення. Тоді я відповіла: “Привіт, аферист! В мене є пропозиція. Так, як у мене немає зубів, а ви мене страшно любите, вишліть 2 тисячі євро. Я собі вложу зуби. Це буде знак вашої любові до мене”.

Останній лист отримала 11 травня.

Писав, що та коробка містить його життя. Там скарб, дуже важливі речі. Відписала: “Ваша коробка — ваші проблеми. Американці страхують вантаж, а ви такий американський солдат, як я — папа римський”. Добре, що з дитинства читала детективні книжки.

Не хтіла вже ні його, ні тої коробки з його життям. У жодному листі не звернувся до мене по імені. Ні адресу не написав, ні телефон. І яка я йому дружина? Але най буде. Хоч трошки побула дружиною.

“Сестра вже так часто не приходить, бо нема що читати”

Ольга Мирославівна каже, що з травня у депресії, бо повірила у любов. Листи з електронної пошти від Джеймса Міллера зберігає.

Внукам читатиму, — пояснює. — Як дурна баба на афериста натрапила. Я ще на пошту вишлю йому лист. Спитаю, чи вилікував ногу. Напишу, що не можу забути. Що через гроші, яких не мала, втратила кохану людину. ­Придумаю, що написати.

Те, що вимагав гроші, сестрі не признаюся. Сказала, що сама попросила їх на зуби, і він перестав писати. То сестра вже так часто не приходить, бо нема що читати.

Таке розчарування. Думала, в Америці сучасна медицина. Віддамся за американця, і він мене вилікує від усіх хвороб. Думала, поїдемо до Лондона. Він — до сина, а я — до дочки. Нічого з мого думання не вийшло.

Наталя Лазука

Джерело – Газета по-українськи

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ