Тернополянка Анна Василенко на роботу їздить на велосипеді. Серед численних велосипедистів у місті вона відрізняється. Хтось в дорозі помічає милу дівчину, а хтось – рідкісний білий велосипед. Анна – працює заступником завідувача відділу інформаційних програм каналу ТТБ. На велосипед пересіла з початку літа.
– Навчилася їздити пізно, десь у 17 років. – розповідає телеведуча. – Дуже боялася. Брат в дитинстві наїхав на мене велосипедом – відтоді боюсь велосипедистів більше, ніж водіїв за кермом вантажівки. Але жодного разу не падала, тьху-тьху.
– Чи змінила стиль одягу?
– Не кардинально. Частіше вдягаю штани, але від підборів не відмовляюся. Туфлі навчилася втрамбовувати у всі свої сумочки. Та й більшість гардеробу на роботі, тож нема жодної проблеми.
– Як реагують рідні?
– Схвально. У мене дуже спортивна сім’я. Мама також на роботу їздить велосипедом. Хоча й добре водить авто, надає перевагу двоколісному.
– А колеги?
– Активно підтримують. Подруга з обласного радіо розділяє зі мною велозахоплення. Та й багато моїх прогресивних колег, приїжджають на роботу велосипедом. Перед входом у телерадіокомпанію нам встановили велопарковку. Тепер хвилюємося, що усім не вистачить місць.
– Як реагують пішоходи, чоловіки на авто?
– Пішоходам завжди сигналю, щоб дали дорогу. Напевне, вони не дуже радіють зустрічі зі мною. Водії автівок, навпаки, сигналять мені. То ж думаю, що на велосипеді я не зовсім чемний учасник дорожнього руху. Втім, відгуків про мій транспорт набагато більше в тролейбусі. Велосипед особливий, він складається втричі. І якщо я втомилася чи, як сьогодні, в дорозі зустріне дощ – пересідаю на громадський транспорт. Завжди хтось із чоловіків допоможе скласти велосипед і припаркувати в тролейбусі, хоча я й сама легко можу з цим впоратися. Чоловіки, зазвичай, із захопленням намагаються допомогти, бо мій велосипед направду особливий.
– Якщо велосипед скласти втричі, який він за розміром?
– Такий, як нeвeличка тумбочка, що вдома біля ліжка. Тобто трохи більший, ніж колесо. Важить десь 5-8 кілограмів.
– Чи довго добираєшся на роботу?
– Прокидаюся о 5.30 ранку. Виїжджаю о 7-й. На роботу велосипедом – це як ритуал. Не чекати на маршрутку, не побиватись у намаганнях викликати таксі, не тиснутись у багатолюдному тролейбусі. Можна по дорозі зупинитися на каву, зустріти знайомих, які добігають на роботу, просто з користю провести ранок. То ж я не поспішаю. Доїжджаю довше, ніж громадським транспортом, але отримую багато задоволення.
– Що стало поштовхом для вибору такого транспорту?
– Вибору не довелося робити, бо велосипед подарували на день народження. Я, відверто кажучи, ніколи й не планувала його купувати. Вибір зробили за мене. Але не можу сказати, що повністю пересіла на велосипед, бо на ранковий ефір двоколісним точно не подалась би.
– Чому?
– Зачіска буде жахливою.
– Чи лише на роботу їздиш на велосипеді? А на побачення?
– На прогулянку, у справах, за продуктами на ринок. На побачення? Так, їздила колись. Правда, це було велопобачення.
– Наскільки безпечно почуваєшся на велосипеді?
– Не скажу, що безпечно. Радше, навіть, ще дуже невпевнено. Боюся їздити, нe маю багато досвіду. А коли їду з дому (живу на Сонячному масиві) на роботу в центр – почуваюся героїчно. Бо мій «офісний» велосипед зовсім непристосований до наших доріг. Він малeнький і їздить лиш по рівній дорозі. А в нас ями. Велосипед нe виїдe на високі бордюри.
– То доводиться по дорозі зупинятися? Часто потрібно злазити?
– За одну поїздку треба зупинитися десь 30 разів.
– Які заходи безпеки?
– Насправді жодних спеціальних заходів безпеки. Намагаюсь їздити пішохідною зоною.
– Тернопільські дороги зручні велосипедисту?
– За останні кілька років у Тернополі велоінфраструктура значно покращилась, але єдина зона, де справді зручно – навколо ставу. Мій двоколісний не здатен подолати жодного бордюру чи глибоку вибоїну. Часто не велосипед мене везе, а я його.
– Чому саме білий велосипед? Яка його історія?
– Це подарунок, то ж я не вибирала, але дуже задоволена, що мені подарували саме білий велосипед. Люблю білий колір. Пригадую, приїхала до заміського будинку рідних, а він стоїть в коридорі. Не відразу зрозуміла, що це мені подарунок. В душі навіть позаздрила власнику… Аж згодом мені сказали, що так – він мій! Скільки коштує – не знаю.
– Велосипед рідкісний. Як дбаєш про те, щоб не запримітив злодій? Нині у Тернополі крадуть навіть дитячі велосипеди.
– Вeлосипeд прив’язую на спeціальний замок з кодом. Алe він лeгко ламається, то ж стараюсь залишати в приміщeнні, бо всі на нього ласо дивляться. Чeрeз тe, що малeнький, можу завeзти із собою навіть в книгарню
– Чи їздила на машині?
– Так. Водійське посвідчення отримала ще в 11 класі. Не скажу, що вмію кермувати на відмінно. Вже трохи забула правила дорожнього руху, та й досвіду бракує. Але при необхідності сідаю за кермо і непогано керую машиною. Важливо, щоб поруч був водій, досвідченіший ніж я.
– Якщо порівняти керування авто і велосипедом. В чім різниця суто для тебе?
– Впeвнeнішe почуваюсь за кeрмом авто, велосипед – як розвага. Звісно, більшe поглядів ловлю на собі, коли їду на вeлосипeді. Думаю, що жінка на вeлосипeді виглядає граційнішe і спокусливіше, ніж за кeрмом автомобіля.