У кожного свої проблеми – нотатки тернопільського інтерна

3
2008

likarСьогодні мені набридло буквально все… Думки заполонило багато несподіваних для мене неприємностей: втома через небажання входити у традиційний робочий ритм після вакацій, несподівана осінь, що радше була подібна на наступ радіації у далекому 1986 році – така ж жарка, але повна різких перепадів атмосферного тиску і ще чогось всередині тебе, що не дає часом ні дихнути, ні видихнути… А ще – незрозуміла невдоволеність від усього, що відбувалось довкола.

Ось зараз сиджу в навчальній аудиторії на кріслі-вертушці, праву ногу виставила на системний блок – хай хоч вона відпочине. Маю кілька останніх хвилин, поки приберуть в оглядовій кімнаті, де вже вишикувалась черга з кількох пацієнтів. Носа до коридору поки не висовую, хай думають, що каву п’ю. Байдуже. Втомилась.

До 12 години була зайнята на суміжній кафедрі, а ось зараз мушу бути в травмцентрі… Травмцентр – це така цікава річ! Лікарів у відділенні є 7. Ще 4 – на кафедрі офтальмології. І коли завідувач поставить у графіку чергувань «крапочку» навпроти імені конкретного лікаря – то той має, мабуть, стати суперменом, або принаймні відвідати психіатра, щоб не відчути в себе ознак роздвоєння особистості. Тобто, потік пацієнтів там безперервний і надзвичайно різношерстий, проте одночасно ти мусиш побувати в операційній, заповнити історії хвороб, оглянути численних чи поодиноких (кому як поталанить) пацієнтів, ну і, як же ж без них (якщо ти викладач) – провести пару для майбутніх ескулапів. Ти «пашеш» там, «пашеш»! Дратуєшся через неможливість часом налаштувати збільшувальну лампу для огляду і…

Щойно промили і задренували старий ячмінь бабусеньці. Ледве розпрощались зі старенькою, бо треба було детально пояснити, що робити їй далі, як тут медсестричка принесла мені голубий пакет.

Я її питаю: «Це що?»

А вона мені: «Це вам пацієнт передав».

Дивлюся – а там Червний мак, Київ вечірній… якраз ті цукерки, які мій дідусь любить! А в нього ж сьогодні день народження! От добре! Тепер тільки залишилося тортик купити… Хоч би швидше зміна по травмцентру надійшла!

Сиджу далі… за вікном – маленьке подвір’ячко, на якому – дві зелені лавочки. На них, як правило, сидять старенькі дідусі-бабусі, із перев’язаними очима, рідше – молоді люди… За ними, тобто лавочками – клумби із заростями чарівної космеї… так  люблю торкатися тих квіточок, коли проходжу мимо! А ще далі… на землю краще не дивитися, бо там звичайнісінький газон і глуха біла стіна. А от якщо підняти очі вгору…. Височезні старі і крислаті тополі…. Тополя, здається, бо звідси не видно. І ще кленок. Він такий невеличкий, а золота від нього безліч і воно скрізь – на асфальтовій доріжці, на вазончику, на плечі перехожого…

А небо… таке дивне – кольору, як мої хірургічні штани, тобто сніжно-біле, таке, як взимку… Хоч би ще трішки потрималося тепло! Але,зрештою, мені вже і не дуже страшно, бо на тижні майстри нарешті поставлять нові вікна.

Ще не спішу виходити до травмцентру, до нових скарг і проблем… Мені справді набридло багато чого, але як же мені тепер соромно за свої дрібні переживання, і навіть за ту втому! Врешті, мій робочий день підходить до кінця.

Досі не можу забути своїх останніх перед перервою сьогоднішніх відвідувачів… Приходила молода пара, якраз тільки мають одружуватися, і дівчина розповіла, що офтальмолог відмовив їй у поліклінічному огляді. Це нонсенс! Адже це молода людина і лікар, котра переглянула її заключення, повинна була порадити хоч щось… Хоча і радити там особливо не було що… Але ж хоч слово підтримки! Так от, вони прийшли сюди до травмцентру, бо більше сьогодні вже не встигали нікуди. Подає вона мені той малесенький папірець з чорнобілим зображенням… а там… екзофтальм… А причина – на комп’ютерній томографії – об’ємний гіперваскуляризований утвір орбіти із тканинною щільністю і ознаками експансивного росту. Перекладу на людську мову попередній діагноз: «Випинання ока через наявність … ймовірно, злоякісної пухлини».

Записала телефон дівчини, щоб повідомити їй, до кого краще звернутися в цій ситуації, ввечері передзвоню до знайомих лікарів… Це страшно… Я не розумію, чому стається таке з молодими людьми?!

Коли я поверталась до них після того, як перексерила фото пухлини, то побачила, що пацієнтка ховала під хустинкою непрохані сльози… Хлопець стояв поруч і ніяково торкався її плеча. Він все зрозумів, але він дуже любить… Я хочу, щоб у них все було добре! Хочу частіше молитись про тих, кому справді погано, і мені знову стало соромно, що я ось так депресувала, сидячи на кріслі-вертушці із ногою, виставленою на системний блок…

 Наталя ВОЛОТОВСЬКА

 

3 КОМЕНТАРІ

  1. Дякую авторці за таку цікаву статтю…поринула разом з її героїнею у свої робочі але улюблені будні…Пишаюся тим , що ми займаємося саме цим напрямко і допомагаємо людям бачити! Чекаю з нетерпінням продовження цієї захопливої історії!

  2. У лікарів зараз дуже багато роботи, паціїєнтів все більше і більше, завжди дивувався як їм вдається встигати скрізь, зацікавив випадок з дівчиною, в моєї мами теж знайшли утворення за орбітою ока, та ще поки не відомо, яке це саме утворення…надіюсь на краше. Лікарям бажаю терпіння і сил у роботі.

    • бажаю, щоб все було добре! Медицина зараз на місці не стоїть -є різні методи лікування та діагностики, надійні і точні.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ