Тетяна Корпан вишила картину Івана Марчука “Золота ніч”

Платформа Golden Time Talent, світовий лідер в організації конкурсів та фестивалів, оголосила результати 66 сезону наймасштабнішого конкурсу світу Grand Final Art 2025 у 12-ти номінаціях. Журі оцінило понад 230 робіт та обрало переможців. Такі мистецькі змаги, за словами організаторів, покликані розвивати та популяризувати неповторних, талановитих людей з усього світу.

На церемонії нагородження, яка відбулася в The Shaw Theatre , унікальне мистецтво вишиваної картини презентувала українка з Праги Тетяна Корпан. Пані Тетяні не вистачило одного балу , щоб виграти золото серед учасників з понад сімдесяти країн за свою вишиту картину «Неповторна Україна».

– Якби ці 53 найкращих суддів з 18 країн світу побачили цей символ Соборності й багатства української землі, який я вклала у мою конкурсну роботу розміром 228 см на 142 см, то я б здобула тут перемогу.

Світлина не передає тієї величі землі, яку століттями не можуть підкорити собі наші вороги, а масштаби полотна не дозволили довезти його до Лондона, – говорить пані Тетяна, приймаючи мої вітання з другим місцем. На урочисту церемонію майстриня взяла з собою картину – оригінал «РАНОК 24.2.2022» та інсталяцію «Картина порожнього мольберту», де головне місце зайняв синьо-жовний стяг з вишитим закодованим в узорі словом «Перемога». Демонструючи свій задум, вишивальниця сказала, що все видиме – цінне. А невидиме – безцінне, це те, що так знищує ворог: ніким не відкриті таланти,нереалізовані плани, мрії.

На порожньому мольберті могли б бути роботи молодих митців України, але вони тримають в руках зброю і захищають весь цивілізований світ. Відрадно, що організатори такого престижного конкурсу працювали з думкою про Україну. Як розповіла пані Тетяна, вони наголосили, що в цей непростий для кожного з нас час вони дуже хочуть подарувати нам натхнення та надати можливість бути почутими як в Україні, так і за її межами. Підтримка України і в умовах конкурсу, де записано, що частина пожертв та прибутків буде передана на підтримку України.

– Це нагорода – відзнака мого натхнення до вишивки, яке маю з дитинства, – каже пані Тетяна. – Я щаслива, що маю можливість представити Україну на світовому рівні. Вишивка – символ України, генетичний код нашої нації. Пані Тетяна до святкової сукні вигаптувала закодованими узорами пояс, зашивши в них слова «Україна», «сила», «Перемога».

Я прошу авторку картини «Неповторна Україна» розповісти про народження її дітища, яке зробило її знаменитою. Пані Тетяна каже, що ідея прийшла з глибини її туги за Україною.

– Часто думала, що наші землі неймовірно багаті, що ми шукаємо на чужині? І якось прокинулася з думкою , що мушу вишити карту України. Це було абсолютно чітке завдання, яке відразу змінило мій ранок, день і наступні рік і три місяці мого життя, які я імпровізовано йшла хрестик за хрестиком назустріч саме цій неповторній Україні. Назва така не тому, що вишиття не можна повторити, а тому, що робота над цим полотном неповторна в своєму часі.

Я завершила її в день широкомасштабного вторгнення росії на наші землі. Без сумніву, це був не мій план. В глибині душі вірю, що саме в цій картині символ незламної і Соборної України. Я зашивала в неї красу і велич кожної області: Київська із Софіївським собором. Черкащина – Шевченківський край, Запорізька із найяскравішим періодом українського життя Запорізької Січі,Миколаївська є серед найпотужніших портів України, Херсонська з головним брендом сільського господарства області – кавунами. На Полтавській області вишитий фрагмент, взятий з повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», який передає настрій та дух українського Різдва.

Крим – це земля кримських татар, які історично сформувалися на цій землі. На території Одещини – безкрає море, золотисті пляжі. З Чернівців я взяла енергетику української вишиванки.

Дякуючи тодішній студентці Лесі Воронюк, ми маємо, започатковане тут у 2006 році, чудове свято «Всесвітній день вишиванки». Закарпаття асоціюється з чистим повітрям, стрімкими потоками. Сумщина входить до п’ятірки основних «кукурудзяних» областей України. Чернігівщина – область бджілок, які щиро працюють, а коли потрібно то і ворога кусають.Саме тут Петро Прокопович вперше в 1814 році виділив рамку бджолиного житла.Українське бджільництво посідає перше місце в Європі та друге в світі. Харківшина –батьківщина українського мислителя і філософа Григорія Сковороди. У Луганських степах розгулюють коні найстарішого Деркульського кінного заводу. Донецьк відомий вугільною галуззю. Дніпропетровщина лідирує за вирощуванням соняшників. Вінничина – знана цукровою промисловістю. Івано-Франківщина – мій рідний край.

Я дозволила собі вишити те, що мені асоціюється найбільше з моїм дитинством, це – лозоплетіння і нафтові качалки, які добувають нафту.Тернопільщина багата на історичні пам’ятки, на карті я вишила Скала-Подільський замок. Волинь – місце садівництва. Львівщину називають скарбницею національних ідей. Хмельниччина є лідером з урожайності зернових культур.

У Рівному мене зачарувала історія Острозького князювання. Національний університет «Острозька академія», з яким пов’язують ренесанс українського народу, заснував у 1576 році князь Василь-Костянтин Острозький. Кіровоградщина пишається своїм чорноземом. В Житомирській області вражають ліси і корисні копалини. В результаті ця робота складається з 25 картин-областей, об»єднаних цитатою: «… щоб мрії українських дітей залишалися на теренах українських земель».Адже на чужині, ти ще не вдома,а там , де ти народився – уже не вдома.Душа безупинно розриває себе між рідним і чужим.Тому й хочеться, щоб мрії, які , як лист відправляєш у завтра, одержували відповідь на своїй землі, щоб ми не мали потреби у виїзді за кордон в ролі заробітчан, біженців, емігрантів, а тільки в ролі туристів з безбар»єрними можливостями. Свято вірю, що так і буде, коли Україна одягне шати Перемоги і розквітне у всіх барвах життя.

Рік і три місяці в хрестики вишиття я вкладала віру, надію і любов до України, не здогадуючись про її значимість. А потім я вишила картину «Ранок 24.02. 2022 року», коли мирний сон перетворився на тривогу. Вночі за долі секунд змінилося життя на «до» і «після». Хрестики на картині розповідають про те, що кожен убитий в Україні – це обірвана серцева судина.

Лікарі говорять: коли серце зупиняється, інші органи рятувати вже не має сенсу, тому нам треба працювати всім, нести поживу до серця України.Мої картини – це не просто мистецтво, це хроніки нашої історії, зашифровані в хрестиках, якими я хочу передати правду про Україну майбутнім поколінням. Цю картину я взяла з собою в Британію, щоб нагадати світові, що цей день, який настав за ранком 24 лютого, триває четвертий рік і кількість обстрілів збільшується в рази.

Своїм мистецтвом, я представляю Україну світові,показую її красу, глибинну традицію вишиття і принагідно розповідаю правду про війну і захланного сусіда. Про це моя ще одна картина – «Гіркі жнива». Українські колосисті поля,які на горизонті з небом символізують наш український прапор, горять через атаки росіян.

Сьогодні руки українського захисника і аграрія, який збирає урожай, – незамінні. Рятуючи жнива, вони рятують Україну. В кожному хрестику, в кожній ниточці любов та вдячність захисникам, бо якби не вони, то не було б ні української вишивки, ні української мови,ні хліба, ні самої України.

У своїй картині «Сон «Відродження» я прагла показати, що Україна, як птаха Фенікс, відновиться з попелу. Картина «Україна буде жити» – це не лише ствердний напис і послання, яке неодмінно здійсниться.Вишита вона українським шрифтом тисячолітньої давності Рутенія, знищеним Петром Першим на початку 18 століття. Як тоді, так і сьогодні, московити перекреслюють нашу абетку, конкретні літери, мову,називаючи її діалектом. Ворог окуповує не лише території, зазіхає на душі.

А відновив Рутенію, реставруючи кожну літеру, каліограф Василь Чебаник. Волонтер – дослідник за цю працю нагороджений Національною премією ім.Тараса Шевченка. Моя творчість – це подяка Богові за дар і шлях, який привів мене до створення унікальних картин, якими я можу прислужитися Україні.Не прагнучи цього, ми тепер стали голосом України, в якому куточку землі ми б не жили. Для мене автентична вишивка, як молитва без молитви, в якій віра, надія, любов і життя України.

Я народилася у селі Підбережжя на Івано-Франківщині – місці, де ремесла й таланти закарбовані в повітрі. З дитинства вишивка була невід’ємною частиною мого життя.Це те мистецтво, що є мовою серця, яке стало способом збереження України на чужині. Майже 30 років тому я переїхала до Праги і забрала з собою цей український код. Він став для мене зв”язком із Батьківщиною,-сказала Тетяна Корпан.

Популярності українській майстрині додало і її перебування у Відні на виставці Генія сучасності , лауреата Національної премії ім.Т.Шевченка народного художника України Івана Марчука. Всі видання світу, які висвітлювали цю знакову подію, що зібрала глядачів не тільки з Європи, написали, що українка з Праги показала художникові неймовірну вишивану картину, в якій копія пльонтанізму його мистецького шедевру «Золота ніч».

– Неповторний стиль пльонтанізм, народжений Марчуком, ставить нашого всесвітньовідомого художника в один ряд з винахідником імпресіонізму Клодом Моне, модернізму Пабло Пікассо, сюрреалізму Сальвадора Далі. Переплетіння тисяч кілометрів тоненьких ліній дають ефект сяйва, магічності, живої вібрації та об’єму чотиривимірності.Це неповторно, але ви все точно передали у своєму вишитті.

– Це різні види мистецтва, ми з Маестро не конкуренти в неповторності, – усміхається співрозмовниця. – Люблю творчість Генія і цю картину я давно виокремила для себе і почала вишивати.Тішуся його виставками у світі, а тут збіглося, що я , працюючи над картиною чотири місяці, завершила її в час Віденського вернісажу. Картина містить 120802 хрестиків з 29 кольорів.

Маестро оцінив роботу, сказав, що і ніч золота, і руки в мене золоті. Пишаюся тим,що на цій картині маю його розлогий автограф, як благословення і натхнення на нову працю.Мені це дуже потрібне в реалізації мого задуму на підтримку наших захисників і захисниць. Невеликі картини я можу виставляти у мистецьких залах світу і робити презентацію України. «Золота ніч» буде обов»язковою картиною для показу.

Я хочу розповісти про те, що захищають наші воїни в годину російської агресії. Не конкретно мене, тебе, його, бо ми прийшли яблуневим цвітом і яблуками облетіли з гілляк свого роду. А наші захисники оберігають , як коріння народу, так і високе гілля, яке зацвіте в майбутньому. Ще хочу відкрити забуті сторінки нашої історії, визначних державотворців, першовідкривачів, світочів науки, літератури, мистецтва, яких привласнює собі наш окупант.

Хтось історію пише, хтось малює, а я вишиваю. Тепер працюю над таким презентаційним сценарієм. Навіть відмовилася від участі у черговій виставці, бо хочу представити свої полотна так, як я бачу.

– Як відвідувачі виставок сприймають вашу унікальну творчість?

– Я виставляла експозицію полотен і окремо «Неповторну Україну». У найлюднішому місці Праги поблизу Вацлавської площі в Рок-кафе вишита мапа України експонувалася майже місяць.А я мала можливість нагадати про розбиті і окуповані ворогом наші квітучі колись міста, про трьохсотлітнє бажання росії зробити нас своєю колонією, про наше протистояння ворогові.Виставляла я свої роботи у Катедральному соборі св. Климента, в місцевому Будинку національних меншин і брала на мітинги просто неба.Українці, чехи, туристи зі всього світу сприймають захоплено, навіть не можуть повірити, що це ручна робота, яка іноді триває по 16 годин на добу.

Очі земляків зволожувалися від спогадів про квітучість і неподільність нашої великої країни, яку ворог плюндрує всіма доступними йому способами: з повітря і землі. Виставки моїх робіт – це не просто демонстрація картин, це події, які об’єднують серця українців та друзів нашої культури. У відгуках кажуть, що відчувають енергетику полотен, особливо «Неповторної України», яку називають знаковою, бо вона підсилює віру, що все буде Україна, будемо ми жити під мирним небом у справедливому мирі і єдності.

Людмила ОСТРОВСЬКА, Лондон