Жителька Тернопільщини 25 років готувалася, щоб видати книжку

Побачила світ перша збірка віршів  Інни Хращевської «Відзначена віршами», яка об’єднала в собі  поезію, написану  понад 25 років тому і минулорічну. Так довго відлежувалося її слово, яке було улюбленим заняттям попри інженерну освіту і  робоче місце  у  Лановецькій районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості.  Не вважала  себе поетесою, хоч римувала  відколи себе пам’ятає, аж поки люди її так не назвали. Презентація збірки відбулася  у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці.

Першим, хто Інні Хращевській сказав, що вона особлива жінка і має дар від Бога,  був   народний артист України Олександр Пономарьов. Саме цей співак очолював журі поетичного конкурсу в соціальних мережах , у якому  перемогла наша землячка з Вишгородка. Саме від співака вона почула знакову фразу, яка змусила її серйозно подивитися на своє захоплення: «Якщо талант дав Бог, то нехтувати ним, приховувати – великий гріх».  А потім був літературно-художній конкурс,  оголошений  Лановецькою  міською  радою  до 85-річчя  генія сучасності, народного художника України, земляка   Івана Марчука  «Спльонтані дороги додому», де Інна Хращевська перемогла  у номінації «Поезія». Зустрічі з художником, його оцінка творчості  і  напутнє слово також дали поштовх повірити у себе. І тут  письменник-земляк  Юрій Матевощук чітко перепитав пані Інну, коли вона збирається видати  першу збірку? -Так пазли зійшлися, Юрій допоміг мені з підготовкою видання,- усміхається  поетеса, яка вірить, що дива поруч.

Філософськи-осмислено звучить поезія, об’єднана місцем сили і впевненості поетеси. «Ніщо у мене не відбере мене: Ні час інакший, ні інша правда. Ніхто у мене не відбере мене. Себе не треба чекать до завтра». Поетеса переконана, що місце сили  в душі і бачити нею,   і відчувати – дано лише Богом.  Тому ніхто не зможе закувати душу в грати чи щось із неї забрати. Захоплює   осмислення процесу творення   краси, загорнутої в слово. «Я зможу так словами малювати, Що навіть звук попроситься до вух… Я зможу все. Я витчу кожне слово. Натхненно й тихо, наче ювелір»…Слова, як коштовності, за поетесою,  можна нанизувати в намисто, щоб вони дзвеніли  чистим полем,  зголеною стернею, дрімучими лісами. У своїх емоційних творах  Інна Хращевська прагне пояснити не тільки як можна малювати словом, а й як пишеться музика. «Для мене мелодії пишуться дивом, І хто таке робить – безмежно щасливий!» Щастя поетеси надзвичайно багатогранне. – Це стан, який існує всередині тебе,- говорить «відзначена віршами». – Щоб бути щасливим, потрібно інвестувати в себе – у саморозвиток.  Щастя поетеси заходить в дім без ключа,  його не треба виглядати: «змучене, неголене, смішне і таке упевнено дитяче. Твого дому щастя не мине, а мине – так не твоє це значить.»

Авторці  вдалося віднайти свій стиль, вміщаючи в нього свіжість думки,  своє розуміння сьогодення та минулого. Лірична героїня Інни Хращевської   вміє насолоджуватися щасливими  хвилинами, знає ціну і зрадам та розлукам. «Я поклала душу на таріль,  як цариця голову Івана…Ти приніс у жертву не мене.  Власну душу виставив на продаж…» Там, де з’являється зрада, через невимовний щем разом з авторкою мандруємо до душевного спустошення, очищення і надії, яка є життєвим дороговказом. « Я вже любов’ю двічі відхворіла. Тепер чекаю третього пришестя» …

Світ поетеси  не має напівтонів і напівлюбові. «Ти пішов. Щасливої дороги. Пів життя даруєш не мені. Пів життя, пів світу, пів любові. Що з тобою пізнаєш вповні?».  Чорно- білі зимові сади, змальовані у віршах,   сірого не допускають. « Розкинути б руки отут  на чужім перехресті… і бачити б біле і чорне, а сірому зась…і долі просити, щоб вижила і підвелась…». У цих, на перший погляд, коротких образах поетеса робить наголос на тому, що її лірична героїня  сильної волі, вона зможе побороти будь-які випробування. «Ти не скажеш мені пробач. Що я можу тобі пробачити? Зойк дерев чи осінній плач, чи слова, що  не мають значення? Я на страту ішла сама. Чураївна нашого часу. Срібно-синя іде зима і слова, що не мають значення…».

У збірці «Відзначена віршами» відчувається   багатоголосся авторки, широкий діапазон її світобачення. Розділ  поезії громадянського звучання – «Роз’ятрені рани»  спонукає задуматися над проблемами  світового масштабу та збереженням українськості,  національної ідентифікації.   Жінка  вболіває  за розхристане сьогодення і   в кількох рядках передає те, що їй болить. «Подвійні стандарти і гра, що ведеться подвійно. Подвійні моралі, у слові – подвійнеє дно. Клубочуться змії, стрибати готуються змії і їх не накрити правдивим і мокрим рядном». А щоб зміни на краще настали, треба діяти. Тому її вірші звучать наказом: «З поміж сотень таємних мрій Вибирай лиш одну і дій. Сумніватись в собі не смій. Мрій увечері. Вранці – дій!»

 Людмила Островська