В Італії вшанували  пам’ять жертв голодоморів в Україні

У приміщенні публічної бібліотеки Sperelliana вшанували  пам’ять жертв голодоморів в Україні концертом-виставою «Напрямок – обрій»,  поставленою за оповіданням професора класичного ліцею Фабіо Стіраті «Сім днів у дорозі».

Твір розповідає про одну з найскладніших та найдраматичніших сторінок України  через історію хлопця з Коростеня, його тиждень переходу голодною землею  із Житомирської області до Рівненської. Цей шлях проліг між надією і відчаєм, життям і смертю, болем і незламністю духу. Твір написаний італійською мовою.

Серед присутніх були колишній мер Губбіо, батько письменника – Філіппо Стіраті, який завжди підтримує такі ініціативи, радниця мера міста з економічного розвитку Мікаела Парлагреко, голова асоціації «Побратими»(“Gemelaggi”) Матільде Ло Гатто і її представники, студенти місцевих ліцеїв, українці та італійці.

Враженнями про дійство поділилася співорганізаторка , виконавиця пісень у дійстві, Амбасадор української культури і мистецтва, Посол Миру і української пісні у світі, очільниця Культурно-просвітницької асоціації “Mist–Il Ponte” Леся Королик-Бойко. «Епілогом вистави стала пісня-реквієм про голодомор 1932 – 1933рр на слова Антоніни Листопад.

«Остання колискова», яка перенесла усіх присутніх в саме серце трагедії, — з хвилюванням розповідає пані Леся. — Цим твором мені хотілося сколихнути  душі присутніх пам’яттю про невинно замордованих голодом дітей. Журлива народна мелодія  з прощальними словами матері з дітьми, яких Янгол уже чекає на порозі, ввібрала в себе всі  страждання від репресій, голоду, терору, збиткування над нашою мовою, культурою, історичною пам’яттю,  і перекладу не потребувала.

Мій Івано-Франківськ зазнав також наслідків голодоморів, які були спричинені радянською політикою, хоч і не так сильно, як центральні та східні регіони України, які були основними цілями, але мені болить цілеспрямоване впровадження політики — винищення українського народу на його землях, яке продукував і продукує комуністичний режим.

Я була серед тих, хто у 2022 році збирав підписи для петиції до Сенату Італії про визнання Голодомору геноцидом. Нас тут зрозуміли. 26 липня 2023 року Італія стала однією з 30-и країн, які визнали Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. В Італії не було жодного сенатора, який би проголосував проти. І в резолюції вони зазначили, що у ці роки Йосип Сталін навмисно спровокував голод, який спричинив мільйони смертей, виконавши  бажання монарха – загнати українських селян у колгоспи, віддати сили на індустріалізацію та зламати національний опір.

Професор Фабіо Стіраті майже три роки працював з пошуковою і науково-дослідницькою літературою, вивчаючи причини та обставини жахливого геноциду українського народу. І, судячи з твору, через серце і душу пропустив наповнені страшною правдою спогади очевидців та документальних свідчень. Він показав трагедію через історію однієї людини – юнака, який любить Україну. У цих прожитих ним семи днях – вся історія народу, якого намагалися позбавити не лише хліба, а й майбутнього. Вбити. Це розповідь про матерів, які не мали чим нагодувати дитину, про дітей, які не встигли вирости і народитися, про родини, що зникали цілими селами, про землю, що чорніла від скорботи, але не втрачала здатності родити.

У цьому хлопцеві з Коростеня — відбиток кожного, хто пройшов той смертельний, пекельний шлях. У його кроках — кроки народу, який ішов через морок, несучи останню іскру волі на шляху боротьби за право жити. Це дійство зачепило і захопило нас, українців, до глибини душі.

Італійці також були вражені такими умовами виживання у штучно створеному середовищі іншою людиною, яка мала безмежну владу. Це був вечір єдності, де італійський і український народи сиділи поруч не як глядачі і виконавці, а як свідки гіркої правди, об’єднані спільним болем і спільною пам’яттю. Читав оповідання музикант і співак Джоржіо Піккотті. Його супроводжувала витончена гра на фортепіано Фабіо Стіраті. Композиції Людовіко Ейнауді наповнювали зал особливою атмосферою зосередженості та душевної глибини. З нотами ніби оживали голоси мільйонів, які віддають болем навіть через чотири покоління.

Зворушливим був момент, коли Джорджо Піккотті читав «Заповіт» Тараса Шевченка, перекладений італійською мовою. За задумкою автора, саме в цих словах головний герой знаходить силу, щоб триматися між життям і смертю. Від емоційного напруження з»являвся  клубок у горлі. Яким же треба бути щирим і чуйним до чужої біди, щоб так тонко відчути наш біль, так проникливо передати трагедію голодомору, згадавши нашого Пророка і Генія –  Кобзаря. Слухала зі щемом у душі, і, здавалось, серце розривалося від болю, гордості і невимовної вдячності.

Велику роль у виставі зіграла візуалізація атмосфери дії за допомогою слайдів на екрані, які  органічно демонструвала  Самуела Каппоні. Символами семи днів голоду і поневірянь стали сніг, холод, сонце, подих вітру. Стихія переносила глядачів у ті події, дозволяючи відчути кожен момент історії хлопця з Коростеня — його боротьбу, надію, страх , бажання вижити.

Природа на екрані робила розповідь живою, відчутною, емоційно насиченою. Ця сподвижницька праця професора є даниною глибокої шани усім жертвам людиноненависницької політики радянської системи, внеском у відновлення історичної справедливості. Я вважаю, що поява таких творів за межами України засвідчує, що справедливій карі щодо минулих і нинішніх жертв кремлівського режиму – бути!

Цей вечір пам’яті   став ще одним доказом італійської солідарності з Україною. Бо коли іноземці читають наші вірші, розповідають нашу історії, говорять про наш біль — вони стають голосом правди, нашої історії на італійській землі, допомагають нам берегти культуру та національну ідентичність далеко від дому.

Така підтримка для нас, українців, є безцінною, бо і через  дев’яносто три роки кривава історія і те, що пережив хлопець з Коростеня, те, що пережили мільйони українців тоді, зловісно римується з нашою сучасністю. Цей концерт–вистава став актом нагадуванням, що Україна вистояла і продовжує боротися, відновлюючи історичну справедливість.

По завершенню концерту–вистави, на знак щирої вдячності за солідарність з Україною, від імені асоціації “Mist–Il Ponte”,   я вручила подяки – Фабіо Стіраті і Джорджо Піккотті. Ми вдячні усім, хто цього вечора долучився до благодійності у зборах коштів для Івано-Франківського обласного перинатального центру. Пам’ять — це те, що тримає наш народ живим, що об’єднує нас з однодумцями, навіть якщо між нами тисячі кілометрів.

Людмила Островська,

Губбіо.Італія.