Уродженця Тернопільщини Василя Дутку нагородили міжнародною мистецькою відзнакою

Зустріч із творчістю  знаменитого художника і скульптора, вихідця  з Миколаївки колишнього Бучацького району, що на Тернопільщині, Василя Дутки завжди свято. Заслужений художник України, член Національних спілок художників та дизайнерів  України, Заслужений діяч культури Польщі, відмінник освіти України, доцент Косівського державного інституту декоративного мистецтва, живописець, графік та скульптор, роботи якого є в Польщі, Канаді, Німеччині, Франції, Бельгії, США, Австралії, постійно в розвитку і пошуку нових художніх форм  вираження  духу епохи.

У ці буремні воєнні роки до численних міжнародних і українських відзнак за заслуги у розвитку культури та духовності, серед яких медаль ім. Т. Яблонської, срібний значок Львівської національної академії мистецтв, орден «За заслуги перед культурою Польщі», додався всесвітній орден “Культурна дипломатія”.

А цими днями на Львівському IV Фестивалі Фонду Міхаеля Стрихаржа Василь Дутка одержав міжнародну мистецьку відзнаку – Велику срібна медаль від Сенату німецького міста  Гамбург та скіпетр  з портретом Ріхарда Вагнера.

Вітаю художника з міжнародною нагородою  в галузі мистецтва і цікавлюся новинами на його робочому столі. І переді мною постає  серія  графічних портретів «Наші студенти – захисники». З трепетом переглядаю 17 неповторних, унікальних картин і ловлю себе на тому, що я бачу мистецький документ епохи, який не лише зберігає пам’ять про конкретних, реальних  людей, а й формує образ сучасного українського героя, перетворюючи мистецтво на хронологію боротьби за незалежність України.

Знаючи почерк художника за яскравими насиченими кольорами, які лягли в його шедеври  «Гуцульське весілля», «Посріблені гори», «Вертеп», «Весняний ранок», «Плотогони», що роблять «живими» незрівнянні карпатські пейзажі, не могла не запитати, чому  саме графіка, монохромна гама, адже герої  молоді, натхненні, красиві?

«Я люблю рисунок за його лаконічність і сконцентрованість на задумі,чорно-білі тони додають таку можливість,- каже Василь.-Саме графіка, чим би ти її не виконував – олівцем, графітом, сангіною, маркером, чорнилом чи  пастеллю, забезпечує чистоту образу,  благородний тональний лад.Власне, з рисунків починаються  картини і скульптури».

В цих невеликих полотнах, висота і ширина яких сягає до  метра,    немає надмірної декоративності, увага зосереджена  на  внутрішній психологічній глибині людей, які ще вчора творили мистецтво, а сьогодні пишуть історію, демонструючи , що справжня краса — це не лише витвори мистецтва, але й мужність, честь і гідність.Цікавлюся під якою назвою новий стиль  ввійде у творчий доробок Василя Дутки? «Якщо писатиму каталог  цієї серії, то це буде  реалістичний документально-портретний графізм з елементами монументалізації»,- каже художник.

За його словами, ідею створення серії портретів студентів-захисників підказало саме життя. На  виставку в Коломиї завітав його колишній учень, військовий  Василь Русак. Говорили про побратимів, однокашників.Кожен з них на мистецькому полі  виготовляв прекрасні художні речі в ковальстві, кераміці,  на полотні чи в скульптурі, це мирні, творчі люди, які взяли до рук зброю, аби захищати свій дім, родину, Україну та її культурні надбання. «Я подумав, що можу подякувати їм за героїзм , створюючи їхні портрети,-каже художник.

– Першим і став портрет  Василя. Потім я сконтактував з хлопцями. Вони надсилали світлини, а я компонував портрети. Їм сподобалася така співпраця. Як вони кажуть, це їх морально підтримує, кожен такий малюнок – живильний промінчик зв”язку з альма-матер, зігріває серце спогадом, додає  віри і надії на  краще. Мене вразило, що, ці талановиті хлопці, швидко освоїли воєнне мистецтво. Серед них є і рядові солдати, і представника  командирських посад різних рангів. Я відчув, що треба зберегти їхні особисті історії та психологічний досвід,- каже митець і нарікає, що нелегко емоційно працювати над таким циклом, бо героїв він знає особисто, а  вони щоденно ризикують своїм життям. З картин у сьогоднішній день вдивляються молоді люди зріло, незламно, героїчно.Чорно-білі тони, напівтони і риски випромінюють енергетику, яку відчув митець і передав нам. Він  може розповісти про кожного.

На жаль, серед героїв  найновішої серії є і такі, що навіки залишилися  молодими на документальних малюнках, які митець  встиг  зробити. «Це Руслан Яремин з відділу художнього металу, який, на жаль, загинув 14 вересня 2022 року на Луганщині. У Запорізькій області загинув 31-річний старший лейтенант Роман Федорчак із селища Лисець, що на Івано-Франківщині.Це сталося  8 липня 2025 року під час бойового завдання поблизу села Новоданилівка Пологівського району. Андрій Пилипів з позивним «Купол» загинув 12 листопада 2023 року у російсько-українській війні. Андрій Чемеринський загинув, виконуючи бойове завдання у селі Стариця під Вовчанськом.Він писав картини, ікони, виготовляв глиняні вироби, розмальовував гільзи від снарядів та влаштовував благодійні виставки, кошти від яких перераховував на потреби воїнів.Два роки тому мобілізувався до лав ЗСУ, де служив стрільцем стрілецького відділення. Був два рази поранений. Світла памʼять Героям».

Майстер створює не лише портрети, а й символічні сцени, що розкривають глибину переживань. Монохромний рисунок  Василя Рожка асоціюється з вічністю, зображує воїна з поглядом угору, що символізує надію та духовне піднесення. Його поза передає глибокий психологічний баланс між втомою та внутрішньою силою. Мирослав Романів на позиції серед зимового ландшафту символізує стійкість і незламність перед випробуваннями, а деталі обмундирування надають роботі документальної достовірності.

Майстер показує портрет Сергія Люльки, який підбив російський танк.На контрасті з палаючим танком, усмішка воїна свідчить про внутрішню впевненість і незламність. Це алегорія перемоги життя над смертю. Дмитро Упольніков колишній студент з монументально-декоративного  живопису, був найкращим рисувальником у групі, дуже любив природу, походи в гори, а зараз командир мінометного розрахунку.У кожному портреті відчувається  внутрішня сила і динаміка дії. Це герої нашого часу і серія  їхніх портретів, є унікальним візуальним свідченням цього героїзму.

«Унікальний хлопець і Роман Кравчук, – продовжує художник.-  Закінчив відділ художнього декору. Після того навчався в Київській національній академії мистецтв і до війни очолював спілку художників у Черкасах. Молодий хлопець, був чудовим живописцем, зараз він заступник командира десантно-штурмової роти, нагороджений особисто головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським медаллю «Щит переможця»».  Медаль бійця, зображена на тлі гелікоптерів, підкреслює особистісний героїзм, що стає символом колективної мужності. На іншому рисунку – ще один студент з відділу живопису – Павло Вільховецький». Через ці  роботи  художник створює не просто образи, а іконографію сучасної боротьби, де кожен портрет — це пам’ятний знак, що увічнює силу і гідність.

З джавеліном на портреті стоїть однокурсник пана Василя – Орест Сем’янів. А випускника й викладача відділу художньої кераміки Віталія Гриньківа митець зобразив  босим на бронетранспортері, під час відпочинку.

«Уже з війська повернувся один із наших найстарших випускників – Андрій Єфименко, – говорить Василь Якович. – Він навчався на відділі художньої шкіри. Талановитий був студент. Його дипломна робота досі є в нашому музеї. Повернувся з війни та працює далі у нашій майстерні художньої шкіри і Богдан Пророк».  У кожному малюнку завершена  композиційно картина, звучить тема і неповторна історія.  Василь Фесюк з підзаголовком «Ранковий туман на марші».

Василь  навчався  на відділі художнього металу. Добровольцем пішов з другого курсу на війну.   Богдан Забарило із ще  одним підбитим російським танком. Богдан закінчив відділ художнього металу, воює з лютого 2022 р. разом з Василем Русаком. «Василь Русак красиві художні речі кував з металу. Отут він з хлопцями, на передньому плані є англійська гармата. Вона дуже важка. Я йому кажу: «Василю, а ви можете мені гармату так повернути, аби я трошки ствола більше побачив?». А вони жартують, що це, мовляв, вам не в аудиторії».

Розказує Василь Дутка і про ще одного викладача, який повернувся з війни, – Миколу Багняка. Але його портрет поки що не малює.У нього нема жодних світлин з війни. Був обстріл і все погоріло, зокрема й телефон. Він ледве лишився живий. У планах і портрет відомого музиканта, кобзаря Тараса Компаніченка. Він також навчався у Косові – на відділі художньої шкіри.Зараз виступає перед військовими, буває по три концерти. Василь Якович викладає в інституті понад тридцять років, хоче  намалювати портрети усіх випускників і студентів інституту, які нині на війні.

Наразі, ці картини, що  викликають щем і співпереживання  до долі наших захисників, образи яких втілені  в конкретних талановитих людях, будуть представлені  Косівським державним інститутом декоративного мистецтва  на здобуття премії імені Михайла  Дерегуса у 2025 році у номінації «графіка».

Цикл творів  «Наші студенти – захисники» може слугувати  в освітніх програмах для вивчення сучасної історії України через мову мистецтва, бо картини  виконують не лише мистецьку, а й суспільну місію, стаючи своєрідним свідченням епохи російсько-української війни. У майбутньому митець хоче зробити регіональну виставку і мандрівну- Україною і світом. Також мріє про альбом, який можна було б презентувати і дарувати на міжнародному  рівні, аби світ  бачив, які  неймовірні люди стали щитом України і Європи від руських нападників.

Людмила ОСТРОВСЬКА, заслужена журналістка України