“Після спілкування з Романом Стащуком завжди поліпшувався настрій”

Петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Роману Стащуку, солдату 63 ОМБР підписали швидко.

Романа знали багато людей. Він був комунікабельним. Мав жагу до життя і плании щодо власного бізнесу. Односельці, друзі, родина і близькі згадують його веселим та добрим.

Роман Стащук народився 25 лютого 1988 року в селі Новаки. Після трагедії на Чорнобильській АЕС сім’я переїхала до села Білозірка, що на Лановеччині.

З перших днів повномасштабного вторгнення Роман Стащук став на захист Батьківщини. Брав активну участь у бойових діях на Сіверському напрямку в кулеметному взводі. Під час служби стан здоров’я Романа погіршився, його визнали обмежено-придатним, але це не зашкодило йому залишатися на фронті.
А 12 січня 2025 року Роман Стащук (позивний “Аргон”) загинув у боях неподалік Ямполя, що на Донеччині, від прямого влучення російського FPV – дрона в автомобіль, де перебував Роман зі своїм командиром та начальником артилерії. Загинули усі троє військовослужбовців.

У Романа залишилася хвора мама та одинадцятирічна донька, яка запам’ятає свого тата Героєм.

Односельці розповідають, що навіть з найгірших ситуацій Роман виходив з досвідом і усмішкою. Як дитина, тшився новими тату чи якісними колонками до автівки. Підбадьорував усіх, хто хандрив. Мав про запас свої “коронні” фрази.

“Завжди всім допомагав, за просто так, – пише Ольга Бітківська. – не вмів відмовити. Усі добре знали, що Стащук може зварити метал будь-якої складності, навіть там, де це неможливо. А брейк в нашому клубі майже два десятки років тому, а гараж, а рибалка… У цьому нікчемному світі, де хтось просто так може забрати чиєсь життя, стало на одну добру посмішку менше, на небі стало на одну щиру душу більше…”

Журналістка Суспільного Марія Котенко згадує, що після спілкування з Романом завжди поліпшувався настрій. Він часто жартував. Могла з ним поговорити про риболовлю.

“Роман був затятим рибалкою, – розповідає Марія. – Теж люблю рибалити. Говорила з ним про рибу, про черв’яків і про все, що повязано з риболовлею. Я аматор в цьому, а він був професіоналом. У своєму оточення не мала з ким поговорити про риболовлю. З колегами чи родиною не могла цим поділитися”.

У той день, коли Роман Стащук загинув, ще переписувалися з Марією в соціальній мережі.

“Обговорювали якість одного відео, – пригадує Марія Котенко. – Роман вислав смішне відео, а я розповідала про технічні нюанси, як важко було це зняти і змонтувати. Написала ще щось йому, але він уже не відповідав. Через два дні побачила інформацію на сайті Лановецької громади, що Роман загинув. Спершу не повірила”.

Марія Котенко каже, що Роман вражав умінням зварювати метал. Брався за складне.

“У своєму гаражі Роман змайстрував тренажери із всякого залізяччя, – додає Марія. – З нічого умів створить щось. Місцеві хлопці ходили до нього займатися на тих тренажерах.

Коли згадую про Романа, думаю про мою Білозірку. Моя мама і бабця з Білозірки. Я там виросла. Щороку приїздила на канікули. Це село мені дуже близьке, рідне. Це моє місце тепла і сили”.