«Окупантам казали, що всі жінки відьми», – у Мексиці захоплюються українками

Із початком повтомасштабного російського вторгнення українська художниця Олеся Драшкаба і громадська активістка Наталія Попович створили платформу-магазин  «Соняшник АРТ»(“Sunseed ART”) для поширення, популяризації і продажу  українського патріотичного воєнного  плакату в Україні і за кордоном. Проєкт соціальний: половину вартості  з проданого виплачують авторам, тому покупці плакатів  не просто мають  мистецький твір,  а ще й  підтримають  художників, які живуть і працюють в Україні і свідчать про війну через мову образів. Також 10% до перемоги України йде на ЗСУ, фонд «Повернись живим».

Логотип   платформи військового плаката – соняшникова зернина.

Це символ,  що став  метафорою українського опору, відколи 24 лютого 2022 року до російського солдата у Генічеську підійшла жінка зі словами: “Ви прийшли на мою землю зі зброєю, ви окупанти. Покладіть хоч насіння в кишені, щоб потім соняшники з вас виросли”. Ця безстрашна фраза одразу стала метафорою українського опору. Ми — мирні люди. Ми любимо, коли наші поля квітнуть, але наша лють не дасть спокійно ходити по українській землі тим, хто прийшов сюди з війною. Кожна насінинка символізує  роль кожної людини у національному супротиві. Наші плакати стали візуальним «голосом» протистояння і  комунікації із суспільством. Ми віримо, що мистецтво — це теж зерно, яке проростає сьогодні й розквітне після нашої перемоги. Ми хочемо, щоб український арт ширився вільним світом, надихав і наближав нас усіх до спільної перемоги світла над темрявою,- сказала співзасновниця проєкту і куратора виставок   художниця Олеся Драшкаба.

А зустрілися ми з мисткинею на вернісажі в Українському соціально-культурному центрі «Обійми Cyprus» на Кіпрі, де вона представляла виставку новітнього мистецтва України.

• Моя місія – бути амбасадоркою української культури,  популяризувати українське мистецтво, бо впевнена, що мистецтво – це наш ґрунт і основа нашої самоідентифікації, – почала розмову пані Олеся. – Я давно носилася з думкою, що в Україні мега круте плакатне мистецтво, яке мало відоме за кордоном. Плакат – це ж дуже демократичний вид мистецтва,  багатофункціональний. До широкомасштабного вторгнення я не працювала в плакаті. Але  з 24 лютого я побачила, як митці просто рвали соціальні мережі потужними, актуальними і творчо прекрасними постерами, швидко сформовуючи  потужний культурний фронт України. Цей потік   швидкої  реакції, чіткої чистої емоції відобразив    дух сьогодення та історичний контекст, в якому ми всі опинилися. Так український спротив надихав митців, а митці надихали український спротив, зробивши історії нашої новітньої війни за Незалежність опуклими, знаковими, іноді саркастичними, інколи метафоричними, іноді трагічними,-каже Олеся Драшкаба.

У Ларнаку  на виставку  мисткиня привезла 14 полотен  із сотні робіт виставкової серії, об»єднаних метафорою  «Жіноче обличчя війни» («The Womanly Face of War»), яку вже бачили на трьох континентах:у Південно-Африканській  республіці, Мексиці,Гватемалі. Данії, Швеції, на Кіпрі.

Біля кожного плакату є QR-код з описом концепції українською та англійською мовами.

Шкода, що за браком місця,  я можу розповісти  лише про кілька робіт. Плакат  Олега Грищенка «Будьмо!» розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення росії, «коли  звичайні українці не мали зброї, але зустрічали окупантів із  саморобною зброєю – «коктейлем молотова». Під час російсько-фінської війни коктейль був названий на честь радянського міністра, для якого він призначався.В Україні коктейль назвали на честь українського символу опору і змінили на «бандерівський смузі». Плакат «Червона нитка життя» , за словами авторки Олесі Драшкаби , засвідчує  нашу віру, що нам вдасться цим символом життя  залатати рани. Червоний – колір жіночої крові , що символізує  зародження нового життя. І колір кровопролитних битв, вступаючи в які, чоловіки відвойовують право жити на своїй землі і захищають свої сім’ї.

Плакат з промовистою назвою «Україна сильна»  братів Василя та Івана Костенків зображує  Україну в образі сміливої жінки, яка символізує силу та витривалість народу. У її голові виділяється яскравий мак – символ загиблих в боротьбі за свободу та незалежність України. На спідниці зображені могутні гори Карпати, що є символом стійкості та міці нації. Композиція передає духовність та силу українського народу, який завжди зберігає свою гідність та бореться за свої права та свободу. Наразі на платформі представлені роботи: Світлани Гриб, Миколи Гончарова, Віктора Грудакова, Олега Грищенка, Олександра Ком’яхова, Асі Красільнікової, Максима Паленка, Андрія Єрмоленка та роботи Олесі Драшкаби. Всього ж проект  об’єднує понад сто  українських митців і мисткинь плакатистів.

Після вернісажу  я попросила  кураторку виставки  розповісти про  те, як сприймає світ посили художників, закцентовані  на баченні української жінки в умовах війни.

– Я дуже вдячна за підтримку, яку надає Україні міжнародна спільнота. Велика версія проєкту має понад сто плакатів.Є розділи про  військову, волонтерку, вагітну жінку, яка чекає, біженку, яка рятує своїх дітей, матір, яка чекає з війни, дружину, кохану,навіть відьма є. Це така потужна прихована зброя, яка  лагідно загрібає, але її класно показувати  в тих країнах, які не те, що не дружні до нас, для яких ми не дуже зрозумілі. Скажімо, є плакат «Вишивальниця».

Наші дівчата вишивають військову форму  пікселями, схожими на квіти. Це зараз більше ніж форма – це талісман, оберіг.

Або з промовистою назвою «Вірю в ЗСУ!» За даними опитувань, понад 96% українців довіряють Збройним Силам України. Хай світ знає про це.

Костюми супергероїв  не дають можливості правдиво відповісти на найуживаніше питання з початку широкомасштабної війни «Як ти?». Після повітряних тривог, прильотів, спалених будинків. «Я в порядку» – звучить коротка відповідь на плакаті  Анни Сарвіри.Адже ми боремося до кінця і не маємо права здаватись.

Наш проєкт підтримало МЗС. Мета його  – поширювати українське мистецтво у світі, щоб воно стало нашим потужним голосом  в усіх куточках планети, сіяти це соняшникове насіння художників України по всьому світові. Емблема чорної насінини, метафора,  яку ми  засіваємо в чорну землю, проростає  сонячною квіткою.В такі темні часи маємо таку світлу метафору українського мистецтва.Переконана, що український плакат і не тільки воєнний,  є дуже яскравим і потужним.  Я хочу, щоб він став культурним явищем,  як польський,  датський,  бо такого поняття, як український плакат, ще немає у світі і ось ми над цим працюємо.

-Як ви доставляєте експонати?

-Ми пересилаємо файлами. Я за це і люблю плакат, що він є артефактом і мистецтвом водночас, і в   кожній країні їх можна видрукувати. У  ПАР ми співпрацювали з асоціацією українців.  У Мехіко виставка відбулася завдяки  Українському посольству в Мексиці, Французькому  культурному центру в Мехіко, Українському інституту,  Фонду «Відродження» .

За допомоги Американського посольства на Кіпрі ми зробили виставку просто неба у великих містах  Нікосії, Ая-Напі, Лімасолі.Це була просто наша диверсія у місцях скупчення росіян. Щоб пройти покупатися чи щось випити, треба було пройти шеренгу наших плакатів.  Було багато перекошених  облич.У Мексиці була виставка  на вулиці і частково всередині. У Стокгольмі виставка була повністю всередині.

-Звичайно, що такі культурні мистецькі десанти в інші країни  допомагають просувати ідею України у світі. Але наскільки, наприклад , були зацікавлені нашими подіями,африканці?

-Ми успішно показали плакати в Кейптауні і ще в двох містах. Феміністичний рух є дуже важливим питанням Південної Африки. До нас підходили і казали, що вони думали, наша війна уже закінчилася.А ми розповідали, що вона триває в гострій фазі, розповідали про причини конфлікту, про те, що ми ніколи не були російською територією.Це важливо – доносити нашу правду про війну. Ми були почуті і нас хотіли слухати. Ми   бачили багато співчуття, солідарності, співпереживання.  Місцева преса була дуже зацікавлена, за час нашого перебування в цій республіці вийшло понад сто видань з висвітлення нашої експозиції. Це дуже важливо.

-Як зчитується посил українського мистецтва в нейтральній до війни в Україні Мексиці?

– На Латинську Америку путін спрямував неймовірну силу своєї пропаганди і зараз, і в совєцьких роках.  Тут російське посольство має  70 людей, які дружать  з місцевими. Тому наша виставка плакатів – це такий захід збоку.Ми кажемо, що ми не про політику, ми про жінок хочемо поговорити,  про солідарність, про мистецтво.А насправді ми мали великий вплив у ЗМІ і дуже багато хто нас розумів саме з цього ракурсу.

У нас є розділ «Вагітна», коли  ти розповідаєш про кількість дітей, народжених у бомбосховищах, то жінки розуміють, бо це хвилююча подія навіть з лікарем і в приватних клініках. Коли про біженців , що це про  дітей і жінкок, які залишили родину, рідні місця, чоловіків на фронті, то також розуміють, бо можна фокусувати уяву. Жіноча тематика їх  зачіпає глибоко, бо це країна  сильних жіночих рухів   і дуже сильних жінок.  І у   візуальній  культурі  в нас є багато тем і образів  навіть дотичних. Це  орнаментика,  колір. Якби я вдягла їхню вишиванку, то небагато людей відрізнили б, що це їхня. На Кіпрі всі пам»ятають свою війну, або їм мами розповідали про клеєні вікна і запустілі будинки біженців. Ці плакати, ніби краплинка в морі, але вона дає  зовсім інший поштовх для того,  щоб подумати, поговорити, уявити життя у нашій війні. Плакати насправді дуже красномовні.

На урочистому відкритті виставки в Мехіко почесні гості  говорили , що місія цієї виставки  – будувати мости  солідарності  з глобальною аудиторією      через спільне переосмислення  важливості свободи для реалізації жінки, обмежень і шрамів, які приносить в жіночу долю  війна , як заклик до солідарності  з людьми всього світу, з жінками Мексики, адже всі, хто цінує свободу, повинні бути на боці України і допомагати їй перемогти ворога.

-Чи були серед відвідувачів цих світових виставок здивовані, скажімо, тематикою, формою подачі викликів сьогодення, взагалі Україною, яка протистоїть такій великій  навалі нинішніх орків?

-Так,  були здивовані великою кількістю жінок в українській армії і в Мехіко, і в Стокгольмі. Є плакат  «Жінка-воїн». У супроводі йдеться про те,  що зараз у  Збройних силах України  понад 40 тисяч жінок перебувають на військових посадах. Понад 5 тисяч з них знаходяться на передовій – в районах, де ведуться активні бойові дії.  До мене в Стокгольмі  підходив пан і казав, що це неправда, такого не може бути.  Я йому документально показую англомовні статті Вікіпедії. А він каже, якби  у них  так було, то вони  б про це на кожному кроці говорили, а  від  нас він вперше чує про таке поширене явище, як воюючі жінки в Україні.

В Мехіко  зацікавив  розділ «Відьма», і всіх захопив. Глядачі  сміялися, перепитували, про свій контекст розповідали. Цей розділ починається в нас з історії в Конотопі. Ми говоримо, що це наш фольклор і є такий регіон географічно. Коли окупаційні війська заходили, жінки озброєним солдатам казали, що ми тут всі відьми, ви потенцію свою втратите і всі загинете . Така велика   внутрішня  сила в наших жінок. Ми пояснювали, що це була демонстрація не відьмацтва, а потужний прояв жіночої сили і сміливості, коли танкам з озброєними військовими-окупантами, протистоїть  групка жінок, які знущаються. Мексиканці були цим захоплені,  бо в них також є такий регіон, з відьомською репутацією і для них це зрозуміла тема. Журналіста з Мексики заскочив такий момент, що в нас є культурне життя.Я сказала,що квитки в театр  купляти треба заздалегідь, якщо хочеш потрапити на виставу. У квитку написано, якщо тривога, то в бомбосховищі перечекати, а потім додивитися виставу. Він був такий ошелешений.Перепитував, чи в нас  ще  є театри і не вірив, що люди в кіно ходять. Шведи були здивовані, що в нас нема авіасполучень, хоч ніби вони в контексті. Ця виставка була може й невеликим, але проривом у свідомість місцевого населення. Плакат і його мистецтво дає можливість обличчя до обличчя бачити  художника і відчути його рефлексії, метафори і сприйняти це не як новинну стрічку,  а  як емоцію, що доходить значно краще.Поянення до плакатів також роблять свою справу.

• Про що найбільше писала преса на цих трьох континентах в контексті виставки?

– Найбільше писали  про солідарність і чуйність,співпереживання, відчуття психічних станів наших жінок, резонансність війни в долях українців. Ми багато розповідали і вони давали все, нічого не вирізали і не приховували:  про причини нападу окупантів , геноцид, який вони чинять  в Україні, про депортованих в росію дітей,  про  жінок, яким сутужно на фронті, про знищення наших пологових будинків, шкіл, дитсадків, про військові злочини, які вже зафіксовані і за які  судитиме терориста  трибунал. Мексиканцям  це близьке, бо там велика злочинність, насильство. Солідна пані лікарка підходила і говорила, що вона не може зрозуміти, як може її парламент зберігати нейтралітет, коли у вашій країні вбивають і ґвалтують. Все вона правильно зрозуміла.Бо ж там такий нейтралітет проросійського штибу насправді. Мексика хоч і засудила вторгнення, але ніби зберігає нейтралітет. Для росії нейтралітет глобального півдня – дуже класно. Їм навіть не треба,щоб на їхній бік переходили, їм і нейтралітету достатньо. А нам треба, щоб світ не стомлювався від  війни на нашій території, пам»ятав нас, допомагав і бачив війну  нашими очима. Мистецтву це під силу.

Людмила Островська

Ларнака, Кіпр