Грегуар Лефевр з Канади на роботі носить жовто-блакитну стрічку

Gregoire Lefevre з Канади запитує, як звучать українською мовою фрази: будь ласка, прошу, дякую. У Варшаві на Zouk Festival він одягнув футболку кольору хакі з написом Glory to Ukraine! Glory to heroes! На рукаві – тризуб.

– Одягаю цю футболку регулярно, – розповідає Грегуар. – Хочу підтримати українців. Адже після всього, що вже сталося у 20-му столітті, люди знову переживають подібне.

Торонто – мультикультурне місто. На моїй вулиці, де проживаю, аж відчутно запах України. Панує атмосфера підтримки українців. До речі, коли одягав цю футболку, ніхто з росіян не казав мені нічого поганого. Перехожі просто усміхаються, коли мене бачать.

– Що для вас означає ця футболка?

– Одягаю не лише цю футболку. На роботі ношу жовто-блакитну стрічку, прикріпивши її на форму. Я працюю в авіакомпанії. Одягаю це, щоб викликати діалог, щоб мене запитували: чому ти це носиш, чи ти українець? І я відповідаю. Не хочу, щоб продовжувалося те, що зараз відбувається в Україні. Щоб люди не забули, що в Україні війна, щоб це не стало нормою.

Також постійно публікую пости у Фейсбук. Жартую з путіна. Жартую про Англію. Пишу про війну в Україні. Я думаю, це важливо – привертати увагу, що війна не закінчилася і вбивають людей. Бачу, що це стає нормою. Люди звикають і нічого не відбувається.

– Відчувається, у вас емпатія до українців? Чому так?

– Це не лише питання про Україну. Це про нас усіх. Під час Другої світової війни дім моїх батьків окупували німці. І це не мало статися знову після Першої і Другої світових воєн. Та це повторюється знову і знову. Це сталося у Грузії. Далі – в Україні, у 2014 році окупували Крим.  Я дуже розчарований, що ми дозволяємо це явище в нашому столітті. Ми просто ігноруємо це. Світ не змінився, не засвоїв уроків.

– Що вас вражає в українцях?

– Не знаю багато про українців. Та я читав історію. Мені стало дуже цікаво дізнатися про українську націю. Цікавився, що відбувалося в Україні на початку 1930-их років. Читав про Голодомор. Найбільше вражає факт війни. Вражає сила волі українців.

– Ваша робота пов’язана з небом. Скільки часу проводите у літаку?

– Переважно 85 годин в місяць. Літаю уже 15 років.

– Як почуваєтеся в небі? Можливо, як вдома?

– Для мене бути в літаку – це перебувати в безпеці. Безпечніше, ніж коли добираюся на роботу. Сьогодні вирішив їхати поїздом. Та все одно безпечніше почуваюся в небі.

– Що відчуваєте, коли виходите з літака?

– Втому. Я люблю свою роботу, мені здебільшого весело, та після роботи часто виснажений, деколи у стресі. На роботі багато фізичної активності. Відчуваю втому, коли виходжу з літака.

– Про відпочинок. Що вам дає і чим наповнює танець зук?

– Це контакт. Для мене зук – це діалог, спілкування з людиною. Своєрідні повідомлення у комунікації для інтровертів. Це – інша мова, яка не потребує перекладу. Коли танцюєш з партнеркою, то говориш небагато. Та навіть якщо зовсім нічого не кажеш, це дуже гарний спосіб комунікації. Ось чому я танцюю. Щоб відчувати єдність з іншими людьми.

– Яку частину себе ви вкладаєте у цей танець?

– Коли танцюю, я пробую вкласти всю мою увагу своїй партнерці.

– Коли вам хочеться танцювати найчастіше? Коли весело чи сумно, може у спокої? От я, наприклад, коли щаслива, танцюю. Як сумую, теж танцюю. Коли невизначеність чи немає відповіді на якісь запитання, також танцюю.

– Це те ж саме. Коли я веселий, коли сумний, все одно йду танцювати. Це мій спосіб об’єднання з іншими людьми. Я часто не хочу йти на заняття, коли втомлений. Буває, не хочу танцювати. Але я заставляю себе і ніколи про це не шкодую. Тому що потім завжди почуваюся краще.

– Що у вашому житті є найбільшим щастям?

– Момент, коли дізнався про танці. Танцюю зук із 2015 року. Уже в зрілому віці почав танцювати. Танці – це найкраще, що сталося в моєму житті. Це дозволяє мені залишатися активним і єднатися з багатьма людьми. Ось чому я повертаюся до Варшави кожного року.

– А чого вас вчать життєві втрати?

– Для мене мої великі втрати за останні десять років – це розрив стосунків. Після того, як прожив з кимсь багато років, вирішували питання разом і потім коли розлучаєшся, то різко приймаєш рішення лише для одної людини – просто тебе. Це дуже складно на початку. Але це вчить, хто ти є і вчить саме тебе. Це річ, про яку часто забуваєш, коли ти в парі. Забуваєш про себе. Та наскільки тяжко розлучатися з кимось, настільки цікаво потім ще раз вивчати себе.

– Яких людей найбільше цінуєте?

– Важке запитання, щоб відповісти. Поважаю мудрих людей, які вміють виражати свої емоції. Мені подобаються інтроверти, тому що екстраверти мають потребу заряджати соціальну активність. Мої батарейки розряджаються. Моя енергія знижується, поки в екстравертів енергія йде вверх. Ціную невибагливих людей, яким подобається різна їжа. Адже і мені подобається все.

– А які риси цінуєте у самому собі?

– Те, що найбільше дала мені моя робота. Вміння реагувати у складних випадках. Навички, коли людина може поводитися виважено і спокійно у надзвичайних ситуаціях. Коли я маю щось вирішувати в кризових обставинах і на це мало часу. Багато колег казали мені, що я працюю дуже-дуже добре у стресових ситуаціях. Дію чітко і правильно.

– Про що мрієте?

– Мрію купити дім. Дуже часто думаю про мої дві мрії – про будинок і про сон.

– Ваше почуття гумору часто допомагало вам у житті?

– Так. Багато разів у літаку мені потрібно було казати погані новини. Я завжди пробую зробити це так, щоб було смішно. Перед тим думаю, з ким можна жартувати. Я обережний з моїми жартами, бо в складних ситуаціях люди можуть реагувати по-різному. Дехто не має почуття гумору. Пробуєш сказати щось, а воно йде зовсім іншим боком. Але думаю, що це важливо – залишати речі світлими. І це те, що я завжди роблю у літаку на роботі.

– Чого бажаєте українцям?

– Щоби українцям повернули всі їхні землі. Щоб росіяни повернули Україні кордони, які були до 2014 року. Щоб і після війни підтримували мир із сусідами. Бажаю вам, щоб Україна приєдналася до НАТО якнайшвидше, щоб були під крилом НАТО. Щоб це лайно, яке відбувається зараз, більше ніколи не повторювалося.

Ми – з вами. На моїй вулиці у будинках біля дверей є українські прапори. На автомобілях – стикери з тризубом.  І бачу це кожного дня.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА