“Демократичному суспільству брехлива російська пропаганда не загрожує”, – Консулка України в Чехії Анна Прошко

Важкі випробовування завжди проявляють справжніх друзів і справжніх ворогів і повномасштабне вторгнення Росії в Україну яскраво продемонструвало, народи яких країн є для нас по справжньому братніми. Серед країн, які першими і без вагань протягнули руку допомоги Україні, безперечно слід згадати Чехію. Про те, як звичайні чехи допомагають Україні боротися з російською навалою, про проблеми українських біженців, про підтримку України на політичному рівні та багато чого іншого наша кореспондентка спілкувалась з Консулкою України в Брні Анною Прошко.

Брно – друге за розмірами місто Чехії, адміністративний центр Південно-Моравського краю з населенням майже 400 тисяч; один з головних економічних центрів Чехії. Чимало українських біженців знайшли прихисток саме тут, що безперечно додало роботи українському Консульству в Брні.

Але перед розмовою ми з пані Анною вирішили, що лейтмотивом даного інтерв’ю буде не описання нових проблем і викликів для української громади в Південній Моравії, а величезна подяка чеському народу і українцям в Чехії, які об’єднавшись, наближають перемогу над агресором у російсько-українській війні.

Анна Прошко родом з Таврії. На консульську посаду заступила весною за рік до повномасштабного нападу росії на Україну. В МЗС Анна Леонідівна працює з 1995 року. Головним на посаді Консула України вважає захист прав українців за кордоном, посилення зв’язків із місцевою українською громадою та підтримку української спільноти у реалізації національно-культурних та мовних потреб. Моя візаві переконана, що працювати і ставитися до людей треба так, як хотілось би, щоб ставилися до твоїх батьків і дітей. Життєве кредо пані Консулки – допомагати людям, бо, як каже Анна Леонідівна, вона любить людей і вірить у світлі сили.

-За рік війни росії з Україною братня Чехія вкотре підтвердила, що є справжнім, щирим другом України, надавши допомогу 460 тисячам українців, які опинилися в країні де менш ніж 11 млн. населення. Велика частина біженців врятувалася і у вашому місті. Як саме ви впорались з такою хвилею людей з України в перші дні війни?

– У нашому Консульському окрузі в Брно, а ми виконуємо свої функції в краях – Південноморавський, Злінський, Оломоуцький, Мораво-Сілезький, Пардубицький і Край Височіна, зареєстровано понад 190 тис. українців, а до широкомасштабного вторгнення росії в Україну було 40 тис. Насправді, Чехія з перших хвилин включилася в підтримку і допомогу Україні в різних аспектах. До нас стала черга чехів за нашими національними прапорами, з якими вони разом з українцями вийшли на мітинг проти війни. Пам’ятаю сотні дзвінків від чехів і українців, які живуть в Чехії, з пропозиціями житла, роботи, одягу, харчів,волонтерських послуг і навіть з бажанням воювати за Україну в іноземних добровольчих батальйонах. Відразу після мітингу-протесту проти війни, з активістами ми зібралися в Консульстві, щоб скоординувати роботу. Багатьох людей я бачила вперше, але тепер здається, що знаю їх все життя. Ми створили оперативний штаб, координатор якого зводив інформацію щодо того, хто і що може надати і куди є потреба це відправляти. Я зрозуміла тоді, наскільки потужна хвиля волонтерства українців світу і людей доброї волі, яких з нами об’єднало протистояння агресії росії – разом ми непереможні. Щодня велетенські фури і невеликі буси, автівки з товарами йшли до кордонів України. Хаосу не було, всі хотіли зробити свій внесок у Перемогу. Велика дяка рідному МЗС, ми відчували постійно підтримку. І, звісно, наша безмежна подяка і усім чехам за небайдужість і злагоджену роботу.

– Розуміємо, що вам було б важко без підтримки місцевої влади. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, які кроки для організації прийому українських біженців здійснювала чеська влада у перші дні війни.

– Вранці 24 лютого до нас завітала мер міста Маркета Ванькова. Також ми зустрілися і з губернатором Південно-Моравського краю Яном Гроліхом. Обговорили логістику прийому українців, гуманітарну допомогу, базу можливого житла, реєстрацію в поліції, центрі зайнятості, на отримання візи, можливості створення українських класів у чеських школах. В країні оголосили режим надзвичайного стану через міграційну кризу, спричинену масштабним вторгненням росії в Україну для того, щоб допомогти уряду, регіонам, муніципалітетам та іншим суб’єктам більш гнучко та оперативно координувати допомогу біженцям з України та забезпечувати гідні умови життя. Більшість з них їхали «в нікуди», не маючи де жити і що їсти, багатьом була потрібна психологічна підтримка. Тут є служба, як у нас Міністерство з надзвичайних ситуацій, вона розгорнула свою діяльність у пунктах прийому, центрах реєстрації, організувала роздачу теплої їжі, майданчики для дітей, тут же був перекладач, який допомагав оформлювати документи, шукати житло. Якщо воно було поза містом, бо вільні місця у Брно швидко заповнили, машинами довозили людей до тимчасових помешкань. Ми об’єдналися з однодумцям і разом почали боротися із шоком від несподіваної атаки ворога, бо до 24 лютого до кінця ніхто не вірив, що саме такою дикою війною ознаменується 21 століття, епоха прогресу, реформ, демократичного поступу. На терміново зібраному засіданні мерії і облради депутати засудили вторгнення росії та розірвали стосунки між містами і партнерами країни-агресора.

– А з якими проблемами в цей період найчастіше зверталися до Консульства українці?

– Перші три місяці ми працювали без вихідних. Найбільше до нас зверталися із оформленням документів, які б підтверджували особу та громадянство, бо люди виїхали з місць бойових дій у чому стояли. Треба було продовжувати чинні закордонні паспорти, виготовляти нові, організовувати отримання сертифікатів про загальну освіту. Дуже багато було нотаріальних дій і зараз вони є, бо життя триває. Тішить, що тут, у Брно, вже народилося багато українських діток. Якщо раніше ми в місті реєстрували до 150 новонароджених у рік, то в рік війни – 650, всім треба було оформити документи, вписати в паспорт батьків. Дуже багато пар зареєстрували шлюб в Чехії. Величезні черги стояли до консульства, але ми приймали всіх, ніхто на наступний день не лишався. Дуже допомагали викладачі і студенти факультету україністики університету ім.Т.Г.Масарика з перекладами, роз’ясненнями, консультаціями.

– Чи суттєво помінявся за рік війни перелік питань, з якими до вас, у Консульство, звертаються?

– Зараз запити до нас змінилися, люди відійшли від первинного стресу, багато хто повернувся додому. Тепер хочуть допомоги в пошуках кращої роботи, житла, лікарів, у пошуках курсів чеської мови, української. До речі, багато чехів хочуть вчити українську. Проблемою залишається підтвердження дипломів про освіту. Тут є закон і ніхто його змінювати не буде. Дипломовані лікарі, вчителі ідуть на посади помічників, асистентів. Але я вірю, що з часом все зміниться, зітреться мовний бар’єр і фахівці підтвердять кваліфікацію. Особлива зараз потреба в освітянах зі знанням чеської і української мов,адже дітям треба адаптуватися до освітніх програм Чехії. Я зустрічаюся з директорами шкіл, вчителями і дуже приємно, що вони хвалять наших дітей не тільки за те, що вони швидко вловлюють матеріал, старанно вчаться, а й за талант, любов до України. Відзначають, що вони у своїх малюнках, творчих роботах прославляють батьківщину, вітаються один з одним нашим «Слава Україні!»-«Героям слава!».А ще розповідають про віроломний напад росіян, про пожежі і сирени тривоги, адже в нас багато людей із Херсонської,Миколаївської, Запорізької, Київської областей. Люди активно соціалізуються, працевлаштовуються, про це свідчить велика кількість запитів на довідку про те, що в Україні немає на них кримінальної справи.

– В яких сферах українцям найкраще вдалося знайти себе?

– До шкіл, садочків, лікарень на різні посади пішло багато людей. А в основному працюють на заводах та в сфері обслуговування.

– Як вам здається, ці люди повернуться на Батьківщину після припинення війни чи залишаться тут?

– Про те, що більшість людей хочуть повернутися, ми чуємо постійно у себе на прийомах, під час публічних заходів. Багато тих, хто втратив вдома житло і немає куди повертатися, але і вони відшукують родичів і живуть надією на повернення в Україну. Думаю, що в Чехії лишиться невеликий відсоток, після того, як ситуація зміниться і ми переможемо російських терористів.

-Я свого часу вивчала чеську мову, багато разів була в цій країні і знаю, що тут завжди була ініціативна громада…

– Тут насправді чудова громада і безцінні лідери, які зуміли організуватися в потрібний час на допомогу Україні. Я просто не зможу назвати всіх активістів, яким довелося 24 години на добу, 7 днів на тиждень тримати свій фронт. До речі, він триває і зараз і триватиме поки нашою перемогою не закінчиться війна. Просто ця допомога стала цілеспрямованою , адресною, адже ми всі пройшли вишкіл самоорганізації. І сьогодні продовжується збір медичних засобів, одягу, свічок, ліхтариків та інших життєво-необхідних речей, Переорієнтувалася на роботу з біженцями з України чеська благодійна громадська організація з давньою історією – VESNA. Її очільниця депутат облради Південно-Моравського краю Барбара Антонова особливу увагу приділила матерям, які виховують дітей без батьків, а також людям з особливими потребами.
До 24 лютого минулого року ГО «Українська ініціатива Південної Моравії», яку очолює Ільнара Дудаш, в основному знайомила чехів з українською культурою, пропагувала наші традиції, відзначали спільні свята. Після 24 лютого пріорітетним напрямком стала волонтерська допомога Україні та людям, які шукали тут тимчасового захисту. В цей час завдяки перемовинам з мерією, організація одержала приміщення для «Українського центру», в середмість Брна, на безоплатній основі. За короткий час тут створили мовні курси для вивчення чеської і української мов. Колеги Ільнари – Ірина Забіяка, Марія Короткова, Каталіна Голіш та інші в короткий час розгорнули нові проєкти з надання допомоги українцям, серед яких адаптаційні групи, гуртки за різними інтересами, юридичні консультації, мовний супровід та багато іншого. Тут ми відзначали філософським вечором 300-річчя Григорія Сковороди, провели Дні українського фільму, Різдвяні концерти. В Українському домі у вересні створили хор «Відродження» , який за два тижні успішно виступив на фестивалі національних меншин. Без волонтерської роботи Української ініціативи не відбулося б цих заходів та Різдвяних ярмарків, кошти з яких пішли на підтримку ЗСУ.

Хочу окремо подякувати українській перекладачці та координаторці освітніх проектів в Українському культурно-мистецькому центрі в Брно Ірині Забіяці. Вона цього року пішла в політику аби відстоювати права українців та вирішувати нагальні проблеми на вищому рівні. Як членкиня комітету національних меншин при міській раді Брно, вона має змогу доводити і доводить майбутні виклики та нинішню ситуацію з евакуйованими з України.

Фонд допомоги StаndWithUkraine з Марією Коротковою щонеділі проводить публічні акції , щоб привертати увагу чехів до страшної війни в Україні. Мітинги з вимогою закрити небо над Україною, сопричастя із жертвами Бучі, Оленівки, Дніпра, роз’яснення про атаки ворога на нашу енергетичну інфраструктуру не дають людям забувати, що війна триває і в ній зло не повинне перемогти. Тому нас так багато на цьому фронті і разом ми велика сила.

-Світ сколихнули Марші матерів у підтримку України, які відбулися у великих містах Європи й Америки. Вони об’єднали сильних, сміливих жінок з активною громадянською позицією, які показали світові, що наших дітей вбивають і намагаються зламати, знищити Україну. Це крик душі. Наскільки я знаю, у рік війни ця акція вперше відбулася і у вашому місті.

– Так. Йти у цій колоні дуже зворушливо. Ми вдячні очільниці міста Маркеті Ваньковій, яка нас завжди підтримує. На цьому заході вона сказала, що розуміє страх матерів за своїх дітей і вона разом з нами хоче, щоб війна закінчилася. Українська жінка в знак подяки подарувала їй чудовий гердан ручної роботи, який зробила власноруч із чеського бісеру. Я потім бачила цю українську національну прикрасу на пані Ваньковій на публічних заходах.

-У вас влітку відбувся і міжнародний літературний фестиваль «Місяць авторських читань», про який дуже тепло відгукувалися українські поетки. Зворушливим було, що на знак солідарності й підтримки України у війні з росією цей захід відкрився вечором української поезії.

– Так. Ніч української поезії, яка відкрила цей центральноєвропейський захід, стала незабутньою в історії авторських читань. Тонко і велично звучали вірші наших поеток. Атмосфера була родинною, про кожну обдаровану поетичним словом українку знімали фільм впродовж фестивалю, висвітлюючи історії української незламності, відповідальності та надії. Хочу подякувати за це Люції Ржегоржиковій та видавництву «Вітряний млин», які в організували цей захід з особливою турботою про наших землячок. На читаннях йшлося про війну, бо жінки були з територій бойових дій, про кола великої історії і затятість ворога до нашої незалежності, про людські сльози і світло, бо у темні часи рятують ті, хто не втомлюється нести світло.

– Під час війни обсяг роботи і перелік завдань для представників Дипломатичного Корпусу України збільшилися у кілька разів. Але чи вдалося вам побувати в Україні, чи бачилися з родиною?

– Відпустки і відпочинок будуть після Перемоги. А з родиною на зв’язку. Звичайно, день починаю з новин з України.

– Я знаю, що вашого Консульства не оминула хвиля терористичних заходів, яка торкнулася українських Посольств у різних країнах. Розкажіть, як ви і співробітники Консульства це пережили.

-Так, певно вони хотіли залякати нас тими конвертами з якоюсь нечистю, але їм це не вдалося. Ми вже були проінструктовані, тому одразу викликали відповідні служби і дуже вдячні всім, задіяним у цій операції за їх високий професіоналізм. Нам довелося припинити прийом громадян, убезпечити людей, евакуювати ближній до нас дитячий садочок. Все обійшлося. Якщо наших захисників вороги не злякали на передовій, то нас тут нічим уже не злякають і не виб’ють з колії.

– Чи посилилася наразі на теренах Чехії російська пропаганда? Особливо з огляду на дуже проукраїнські настрої у чеському суспільстві і героїчні успіхи ЗСУ. Чи, навпаки, пропаганда почала згасати?

– Пропаганда – це окрема віха війни, на яку росія робить ставку. Але ми розказуємо всьому світу правду про події в Україні, хто хоче, той бачить хід війни, ворожі ракети, спрямовані на житлові будинки, школи, садочки. Думаю, що прогресивному демократичному суспільству брехлива пропаганда не загрожує. А згасне вона в міру наступів ЗСУ, звільнення наших територій і з налагодженням енергетичної інфраструктури.

-Палата депутатів чеського парламенту визнала Голодомор в Україні 1932-33 рр. геноцидом українського народу. Ми дуже віримо, що чехи визнають і цю російську війну геноцидом українців, а росію – країною-терористом.

– У цьому левова частка роботи нашого потужного професійного колективу Посольства. Ми намагаємося на всіх зустрічах, на всіх рівнях, особливо коли на заходах присутні члени Європарламенту, при можливості обговорювати найважливіші питання щодо підтримки України, наголошуємо на проблемних для нас питаннях, актуальних у конкретний час, таких, як гуманітарна допомога, закупівля генераторів, потреба у тролейбусах та інше. Наша місія – доносити країнам, у яких працюємо, правду про Україну і її потреби, особливо під час війни, яка торкнулася всього світу.
Чехія – надійний партнер України. Кожен українець знає, що попри довгі роздуми інших, саме Чехія з першого дня широкомасштабного вторгнення росії допомагає нашій Армії і нашим сім’ям, які шукали захисту в Європі. Ми безмежно вдячні громадянам Чехії, які щиро ділять з нами і хліб, і дах над головою. Час, ресурси, сердечне тепло, терпіння– неоціненне, що від них ми одержуємо у підтримку. Але війна не закінчилася, злочини проти людства рашисти не припиняють, геноцид українців триває, тому ми просимо – не заспокоюватися, не зупинятися, поки ворога не перемогли. Ми просимо чехів,щоб радили своїм бізнесменам припинити торгівлю, інвестиції, будь-які стосунки з країною-терористкою. Ми, як спільнота, з’єднана єдиним бажанням зупинити світове зло, маємо історичний шанс зробити важливий внесок і змінити хід історії. Дякуємо всім за турботу і підтримку України. Разом ми непереможні!

Людмила Островська,
Брно, Чехія