Шістнадцятирічна Мар’яна Кастранець із села Ридодуби Чортківського району щодня вивчає дати історії України. Добре знає події минулого століття. Вивчила уже майже сто дат.
– Кожну дату записую на аркуші, – розповідає Мар’яна. – Щодня завчаю по дві дати, зіставляючи із важливими подіями у моєму житті. Наприклад, чийсь день народження чи іншу подію я асоціюю із якоюсь важливою датою історії України. І неважливо, це відбувається щось добре чи навпаки. До прикладу, 4-го березня день народження у мого племінника. Також 4 березня – утворена Центральна Рада. Універсали – червень, липень, листопад. Перший Універсал Центральної Ради – 10 (23 червня за новим стилем) 1917 року. У мене 10 червня щороку завжди щось відбувається.
Дуже шкода, що мало моїх однолітків цікавляться історією. Мене навіть питали, навіщо я забиваю собі голову історичними датами. Найбільше мене зворушує дата початку Другої світової війни. Роздумаю над цим. Проводжу паралелі. Адже ми тепер переживаємо те ж саме. Нині час війни. Цікавлюся історією навіть для того, щоб ворогові довести, яким було минуле насправді. Окрім того, матиму що розповідати своїм дітям. Зрештою, корисно – знати.
Я легко запам’ятовую деталі. Навіть документальних фільмів. Можете мене розбудити посеред ночі, спитати, що колись відбулося у той чий інший день і я розповім.
Мар’яна вивчає фінансову і банківську справу у Заліщицькому фаховому коледжу ім. Є. Храпливого.
– У гуртожитку мене називають ходячою Вікіпедією, – продовжує. – Сприймаю це як комплімент. Хто мене не знає, дивуються, що вчу напам’ять історичні дати. У коледжі звикли, що добре вчуся.
Мені подобається досліджувати, яким раніше було бачення світу. Аналізую помилки політиків і як вони вплинули на хід історії, проводжу паралелі із сучасністю.
Мар’яна із п’яти років грає у футбол. Надихнув її брат Андрій.
– Дуже хотіла, щоб на день народження цьогоріч мені подарували футбольний м’яч. Але не вийшло. І надалі мрію про м’яч. З дитинства хочу поїхати на футбольний матч. Щодня грала в командах з хлопцями. Називаю це дворовим футболом. Після гри завжди у хорошому фізичному стані. Також це допомагає відволіктися від повсякдення. Побігаю з м’ячем і на душі легше стає. Жартую, що в мене уже залежність від футбольного м’яча. Якщо бувають якісь важкі ситуації або треба прийняти якесь непросте рішення, йду копати м’яч. Поганяю і зразу приходять рішення, знаю, що робитиму завтра. Як Бог дасть і закінчиться війна, я б хотіла тренуватися разом з хлопцями у футбольній секції коледжу.
Мар’яна розповідає, що їй майже щоночі сниться футбол.
– Якось наснилося, що я була десь за кордоном у збірній України, – сміється. – Завдяки футболу знаходжу спільну мову з будь-яким хлопцем. Це привертає до мене увагу. Коли в коледжі з кимсь знайомлюся й кажу, що цікавлюся футболом, у хлопців очі квадратні. Деякі перевіряють, чи не обманюю, різні питання задають. Дуже дивуються потім і поважають. Правда, є такі хлопці, що не люблять футбол – приблизно 30 відсотків. Знаю таких особисто. Зі мною вони не мають по що поговорити. Це ілюзія, що всі хлопці обожнюють футбол.
Попри свої захоплення, найважливіше для дівчини – сімейні цінності.
– Найбільш щасливою почуваю себе, коли моя сім’я разом, – говорить. – Може і банально, але це щастя, коли є близькі люди, коли маєш з ким поговорити. Я це збагнула дуже рано. Може це пов’язано з тим, що мої батьки їздили на заробітки за кордон. Мені було 13 років, коли мама з татом поїхали на півтори місяці до Польщі. Не вистачало їх, хоч і бабця з дідусем були вдома. Той час мені здавався вічністю. Ідилія, коли вся родина сидить за одним столом, коли нас багато. Це те, що мені найбільш цінно.
Автор: Наталія ЛАЗУКА